detector.media
14.01.2004 12:31
Чи зобов’язаний журналіст перевіряти інформацію офіційних органів?
Чи має журналіст перевіряти інформацію, яку він отримав від офіційних представників компетентних органів? Чи буде нести відповідальність журналіст, якщо зазначена інформація виявиться неправдивою? "Чи зобов'язаний журналіст перевіряти достовірність інформації, яку він отримав від офіційних представників компетентних органів? Чи буде нести відповідальність журналіст, якщо зазначена інформація виявиться неправдивою?"Анна Заводська, м.
Чи має журналіст перевіряти інформацію, яку він отримав від офіційних представників компетентних органів? Чи буде нести відповідальність журналіст, якщо зазначена інформація виявиться неправдивою?

"Чи зобов'язаний журналіст перевіряти достовірність інформації, яку він отримав від офіційних представників компетентних органів? Чи буде нести відповідальність журналіст, якщо зазначена інформація виявиться неправдивою?"

Анна Заводська, м. Павлоград

Ціла низка Законів, які діють на території України, передбачають обов’язок журналіста подавати для оприлюднення достовірну та правдиву інформацію. Такий обов’язок, зокрема, встановлено у пункті 2 частини 3 статті 26 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, пункті „б” частини 1 статті 39 Закону „Про телебачення і радіомовлення” тощо. За таких умов можна робити висновок, що журналіст зобов’язаний здійснювати перевірку отриманої ним інформації, якщо вона призначена для оприлюднення.

У той же час, деякі нормативні акти загальної дії містять положення, котрі можна тлумачити, як виняток із зазначеного правила. Зокрема, у статті 26 Закону „Про телебачення і радіомовлення” йдеться про те, що відповідальність за достовірність інформації, яка надана телерадіоорганізаціям або їх працівникам державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, несуть посадові особи, які надають таку інформацію. Подібне правило передбачено у статті 42 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, у якій зазначається, що редакція та журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо, зокрема, вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України "Про інформацію" або вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян.

Разом з тим, жодної норми, яка б прямо звільняла журналіста від обов’язку здійснювати перевірку інформації, що отримується із зазначених джерел, не існувало. Така норма з’явилася лише 1 січня 2004 року із набуттям чинності нового Цивільного кодексу України (ЦК).

У частині 3 статті 302 ЦК встановлено наступне правило:

„Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною.

Фізична особа, яка поширює таку інформацію, не зобов'язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування.”

Зазначене правило дозволяє зробити висновок про те, що журналіст не зобов’язаний перевіряти достовірність інформації і не відповідатиме за поширення відомостей, що виявились неправдивим за наявності наступних умов:

1. інформація має подаватись службовою або посадовою особою (незалежно від того, яке підприємство, установу чи організацію вона представляє);

2. інформація має подаватись при виконанні вказаною особою своїх службових обов’язків (а не, наприклад, у приватній неофіційній розмові),

або

інформація містилася в офіційних джерелах органів державної влади (вочевидь, до цієї категорії, разом із переліченими можна віднести і пресконференції, прес-релізи, офіційні інтернет-сайти тощо).

Єдине застереження, яке, вочевидь, варто зробити, коментуючи нововведення, це те, що стаття 302 ЦК міститься у тій частині кодексу, який регламентує немайнові права фізичних осіб. Це означає, що зазначена норма прямо призначена для регулювання питань про достовірність інформації щодо фізичних осіб і лише опосередковано може застосовуватись у справах, які присвячені спростуванню інформації про юридичних осіб. Однак, зважаючи на те, що стаття 8 ЦК допускає пряме застосування аналогії закону, а також те, що як раніше зазначалося, значне число спеціальних „інформаційних” законів мають близькі за змістом норми, можна висловити припущення, що принципи статті 302 ЦК слід застосовувати і до інформації про юридичних осіб.

Отже, журналіст не зобов’язаний перевіряти достовірність інформації, яку він отримав від офіційних представників компетентних органів лише в тому разі, коли така інформація надавалась особо, що є службовою або посадовою особою такого органу і, при цьому, передаючи інформацію зазначена особа виконувала службові обов’язки, якими вона наділена.

Якщо зазначена інформація виявиться неправдивою, журналіст не може бути притягнутий до відповідальності. Однак таке звільнення не слід плутати із звільнення ЗМІ від обов’язку спростувати неправдиві відомості. Від такого обов’язку жодний нормативний акт в Україні нікого не звільняє.

Богдан Яблонський, адвокат,

старший юрист в Адвокатській фірмі „Грамацький і партнери”

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY