Лінощі притаманні абсолютній більшості людей, тож їх можна вважати нормою. Щоправда, далеко не кожен може дозволити собі лінуватися, особливо коли йдеться про роботу. Однак, якщо умови дозволяють, і плоди праці, що виконується впівсили, розслаблено, граючись, задовольняють замовника, - чом би й ні? Цей принцип працює також у середовищі, яке багато кому здається висококонкурентним і престижним, - на телебаченні.
Справжня репортерська робота поступово зникала протягом останніх 4-5 років. Спершу на зміну «колючим» професіоналам приходили менш принципові й більш гнучкі працівники, які встигали за рік змінити 2-3 місця роботи і знали своє діло вельми поверхово. Збільшуючи витрати на зарплатню, менеджери заощаджували на таких «необов'язкових» речах, як транспорт і кореспондентська мережа. Вже у 2006-му деякі телеканали практично не давали в ефір новини про події, що відбулися далі ніж за годину їзди машиною від Києва - власних кореспондентів у регіонах не було, а далеко їхати довго і ліньки. Навіть якщо якісь повідомлення були, в них використовували відео, зняте за вікном телекомпанії на столичних вулицях.
«Лінивий ньюзрум не шукає новин. Це йому не потрібно. По-перше, за нього це зроблять інформагентства. От коли вже там з'явиться новина, можна кудись і поїхати. Або не поїхати. А просто наліпити з архіву якусь картинку. А інформагентства, наприклад, Reuters - це взагалі благодать! Вони дають не лише інформацію, але й картинку. Крім того, є інтернет, де можна знайти все, що завгодно. Яка різниця, що все це - неперевірена інформація. Тим більше, що нічого не заважає сьогоднішньому лінивому ньюзруму позичати очі у сірка і казати в ефірі навіть такі сакраментальні слова як «за неперевіреною інформацією»! Ви лише замисліться над значенням цього посилання: інформаційна редакція з легкістю «вивалює» на голови мільйонів глядачів якусь інформацію, навіть не завдавши собі клопоту, аби її перевірити!» - пише в своїй статті «Хроніки лінивого ньюзрума» експерт Ігор Куляс. І наводить приклади: у липні 2008-го, коли Буковину і Прикарпаття вже затопило, і велика вода наближалася до західноукраїнських обласних центрів, головними новинами були свято в Києві, приїзд Патріарха Варфоломея тощо.
«Як розповів мені Геннадій Сергєєв, директор ТРК «Чернівці», вже в перший день вони наполегливо телефонували до Києва на декілька «великих» каналів, пропонуючи сюжети про лихо. А там їм казали: «Дайте нам спокій! Тут Варфоломей приїхав, не до ваших повеней», - згадує Ігор Куляс. Лінивий ньюзрум нікуди не поспішає і може висвітлити новину не сьогодні, так завтра.
Джерелами інформації, окрім інформагентств та інтернету, для лінивого ньюзрума стають прес-релізи, листи, факси та дзвінки від усіляких прес- і піар-служб (звісно, їхня інформація рідко коли дається в ефір безкоштовно). До речі, навіть беручи гроші за виготовлення замовного сюжету, ліниві тележурналісти не змусять себе попрацювати на славу - дай їм відео, або хоча б сценарій, відвези на місце зйомок, забезпеч фуршет... Утім, якщо ефір заповнити нічим, піар-інформація може потрапити в новини і без грошей, просто тому, що її зручно використати. Те саме стосується відео з «пулів» - президентського, прем'єрського, лідерсько-опозиційного: прес-служби роздають телеканалам спеціально дібране, «вилизане» відео, яке ті вдячно використовують, адже «пул» позбавляє їх необхідності їхати і знімати самостійно.
Ігор Куляс розповідає, як, перебуваючи в листопаді в Алушті й насолоджуючись теплою сонячною осінню, побачив у новинах центрального телеканалу кадри засніженого міста із повідомленням, що «в Судаку та Алушті випало 50 см снігу». Як виявилося згодом, відеоряд був відзнятий біля Золотих воріт у Києві, а джерелом інформації став учорашній прогноз погоди, згідно з яким на Південному березі Криму міг випасти сніг. Лінивий ньюзрум вирішив ризикнути і дати інформацію навмання. Що ж, цього разу не вгадали, та це не біда, вгадаємо наступного...
Як уже було сказано, лінивими новини можуть бути лише в тому разі, якщо така праця влаштовує замовника. Якщо замовником вважати власника ЗМІ, тут нічого дивного немає: від лінивих новинарів можна не чекати неприємних сюрпризів, вони не побіжать поперед батька в пекло, завжди перестрахуються, перш ніж видавати в ефір небажану для власника інформацію, а якщо вже щось проґавлять, так це нічого страшного.
Та коли замовник - це споживач, себто аудиторія, а саме так мусить бути в здоровому суспільстві, така неперебірливість починає просто-таки лякати. Якщо ми згодні на новини про сніг, якого насправді немає, чи є сенс дивуватися, що і влада не обтяжує себе тим, аби бути з нами чесною?
Отар Довженко, оглядач проекту «Детектор медіа», для газети «Известия в Украине»
Фото - «Известия в Украине»
