Завершується, як і усі попередні, непростий для сфери телерадіомовлення України 2009 рік. Особливо він суперечливий, з огляду на прагнення окремих держустанов у ручному режимі покерувати аудіовізуальним господарством. Саме тому я хотів би загострити увагу громадськості, ЗМІ на одному доконаному факті - наш не такий уже й самодостатній телерадіоінформаційний простір після багатьох років поневірянь потрапив у цілковите підпорядкування наших урядовців.

Поки найвпливовіші загальнонаціональні менеджери переймались політичними, соціально-економічними негараздами, в країні непомітно відбулася централізація управління електронними засобами інформації. Як державними, так і приватними, дарма що опосередковано. Спершу Кабінет Міністрів отримав карт-бланш на управління Держкомтелерадіо, потім НТКУ і НРКУ, а наприкінці літа - Концерном РРТ. Якщо доповнити цей список прямим впливом на НКРЗ, Центр Укрчастотнагляд, ДІЗ і традиційно урядовий Укркосмос, де сегмент сателітного телерадіомовлення є визначальним, то виходить, що доступ громадськості, гуманітарних інституцій, об'єднань і асоціацій телерадіомовників до інформаційної кухні на сьогодні став суто умовним. Зрозуміло, що матеріальна залежність від бюджету одних і підвідомча субординація інших, дозволили окремим посадовцям відчути себе досить впливовими і відповідальними за доленосні рішення в інформаційній сфері.

Але ж є Конституція, є той же Закон України «Про телебачення і радіомовлення», де у статті 7 чорним по білому написано, що визначає державну політику щодо телерадіомовлення та формує її законодавчі основи Верховна Рада України. І ніхто більше. Кабінет Міністрів лише забезпечує реалізацію цієї політики і координує роботу державних виконавчих органів. І все.

На жаль, Верховна Рада в особі свободолюбного профільного Комітету не переймалася цими проблемами, РНБО ж - зосередилась на загальнодержавній інформаційній безпеці, на концепціях і програмах, тоді як Уряд беззастережно сформулював свою дорожню карту - оперативно реорганізувати телерадіомовлення, перевівши під орудою мудрих відомчих начальників його функціонування на новітні мультимедійні технології. Для чого доручив Мінтрансзв'язку перейматися не лише цифровим зв'язком, а й цифровим телебаченням, а ще - максимально знівелювати роль Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення у цій справі. Саме прагнення позбавити концерн перспективи розвитку свідчить про помилковість його чергового передпідпорядкування. Не є серйозним і вагомим сьогодні аргумент, що було ж колись так, що концерн десятиліттями підпорядковувався мінзв'язку. Було, ніхто не заперечує, але то були інші часи. Часи панування іншої тоталітарної системи. Коли визнавалась одна партійна ідеологія, одна політична лінія, а в результаті одна репресивна машина одночасно і формувала інформаційні потоки, і їх же дозувала. Чи хочемо ми сьогодні повторення подорожі в нікуди, повернення до ситуації, коли не тільки громадське мовлення, а й редакційна політика, як такі, стануть в суспільстві небажаним явищем.

Які пропозиції? Загальновідомі: Верховній Раді України слід, нарешті, сказати своє вагоме слово щодо державної концепції розвитку національного телерадіомовлення. Для цього Комітету з питань свободи слова та інформації варто не лише зосереджуватись на ревізії рішень непоступливої Національної ради, а запланувати з даного питання серйозну розмову за участю усіх зацікавлених сторін на лютий місяць наступного року.

Сьогодні в Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення ми з В. І. Понеділком і В. Ф. Шевченком є чи не єдині живі свідки марнотратства сил і часу профільного Комітету Верховної Ради України восени 1996 року, коли замість конструктивного діалогу - створювались парламентські слідчі комісії і приймались постанови всупереч створенню і ліцензуванню загальнонаціональних телеканалів «Інтер» і «1+1». Наявність хоча б цих двох фактів багатостраждальної появи провідних телерадіоорганізацій - більш ніж красномовне свідчення ефективної роботи Національної ради і, на жаль, недалекоглядності окремих колишніх нардепів. До речі, з огляду на це, кілька років потому Верховна Рада все-таки законодавчо структурувала телерадіоінформаційний простір.

Попри все це, час для співпраці нині, як ніколи, сприятливий. Є ідеї, є напрацювання, є зацікавленість профільних державних установ, - залишається лише почати діалог.

Юрій Плаксюк, заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, газета «День»