Добрими справами прославитись... можна. Багато кому вдалося. Тому тема благодійності і турботи сильних і багатих цього світу про слабких і бідних займає особливе місце в порядку денному українських медіа. Фактично доброчинність перетворилась на індустрію; стверджувати, що саме піар, а не допомога, є головним її продуктом, було б занадто ризиковано, проте від цієї додаткової вигоди благодійники відмовляються лише зріда.
Дискусія про те, чи висвітлювати і як висвітлювати доброчинність у медіа, точиться у журналістському середовищі весь час. Фундації проводять тренінги й круглі столи, переконуючи акул пера, що за статті про гарні вчинки меценатів не треба вимагати грошей. Наголошують: наміри та мотиви не мають значення, головне - вчинки. Однак, будучи добре знайомими з репутацією бізнесменів і політиків, які займаються доброчинністю, журналісти мають підстави не вірити в їхню щирість. І, відтак, бояться бути використаними.
У теленовинах ця тема на особливому рахунку: спостерігаючи за тим, хто чиї добрі справи висвітлює, можна чітко розкреслити межі зон впливу на «ринку». Телеканали не пропускають жодної акції фонду Олени Франчук «Антиснід» та фонду Віктора Пінчука. ТРК «Україна» завжди висвітлює діяльність фонду «Розвиток України» свого власника Рината Ахметова. Інші благодійники практично не мають шансів з'явитись на цих телеканалах навіть на правах реклами. Канали, чиї власники не мають своїх доброчинних установ, дають доступ до своїх новин усім охочим за принципом «вільного ринку» - себто, якщо ти витратився на добру справу й хочеш, щоб Україна про це дізналась, мусиш витратитися ще й на піар.
Категоричну відмову висвітлювати благодійність важко назвати правильним рішенням - вочевидь, слід розрізняти справжні прекрасні пориви душ багатих людей та самохвальство. Та є різновид благодійності, який особливо інтенсивно розвивається під час виборчої кампанії, й спрямований - у цьому навряд чи можна засумніватись - виключно на об'єктиви камер. Це потяг до добрих справ та демонстрації власної турботи про народ, що виникає в кандидатів на виборні посади. Особливо відзначились наші кандидати під час масової істерії навколо оголошеної Міністерством охорони здоров'я епідемії грипу та входження України в пандемію нового грипу А/H1N1.
Віктор Янукович не відставав - його колеги з Партії регіонів оплатили виробництво десятків тисяч тюбиків оксолінової мазі на підприємстві «Лубнифарм» та пообіцяли роздати їх безкоштовно. Кому, де, за яким принципом видавалась мазь, невідомо, та й користь цього препарату в боротьбі з вірусом грипу - «сезонного», а надто нового - сумнівна. Та головне - народ побачив, хто дбає про його здоров'я. Арсеній Яценюк у Криму закликав людей на свій мітинг, пообіцявши роздавати безкоштовні марлеві пов'язки, хоча напередодні стверджував, що епідемія грипу - вигадка опонентів, які вирішили попіаритись на народному горі. Таких прикладів можна навести чимало.
Журналістів у подібних виставах приваблює передусім яскрава картинка. Проте завжди слід запитувати себе: чи належить те, що зараз робить той чи інший високопосадовець, до кола його обов'язків? Не раз доводилось бачити сюжети, в яких, представники влади особисто вручають ключі від новозбудованих квартир військовослужбовцям, учителям або постраждалим від стихійного лиха. Це аж ніяк не входить до переліку справ, якими вони мають займатись у робочий час. Якби метою політиків був не піар, а добра справа, в них знайшлися б помічники, які передали б гуманітарну допомогу адресатам без зайвого шуму.
Істинний державець не мусить хвалити себе - його чесноти та досягнення очевидні народові й без зайвої констатації. І якщо наші політики недостатньо роблять для того, щоб народ повірив у їхню щиру турботу, їм варто працювати над собою, а не влаштовувати вистави для телекамер. До того ж, ця показуха стає причиною того, що люди перестають вірити навіть тим, хто допомагає стражденним від щирого серця.
Отар Довженко, для издания «Известия в Украине»
Фото - izvestia.com.ua
