detector.media
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
29.10.2009 10:20
Скромна привабливість студії Довженка
Скромна привабливість студії Довженка
У жовтні СТБ вперше показав «Невідомі версії» українських хітів. Але архіви кіностудії імені Довженка залишаються закритими для глядачів…

Проект під загальною назвою «Невідома версія» живе в ефірі каналу СТБ вже кілька років. Він має кілька під назв і в анонсах звучить то як «Золота колекція "Мосфільму"», то - як такої ж вартості колекція «Ленфільму». Формат проекту такий: спочатку показують відому радянську стрічку, потім - так звану невідому версію, яка є чимось на зразок модного нині «фільму про фільм»: коротка історія створення стрічки, перелік усіх, хто міг зіграти головні ролі та з різних причин не зіграв, зміни в сценарію, форс-мажорні обставини під час зйомок, анекдоти та бувальщини зі знімальних майданчиків і, що особливо цікавить вашого автора, - цензурна історія кожної знаменитої картини. Ми бачимо, що в радянські часи успішні стрічки йшли до своїх зірок через густі терени.

 

Нарешті, головна ознака, за якою обираються фільми «золотої колекції», - касовий успіх у випадку, якщо це прокатне кіно, і популярність у масового телеглядача - якщо це фільм телевізійний, як це було з серіями про Шерлока Холмса виробництва «Ленфільму». І це мені, апологету масової культури, імпонує найбільше. Можна скільки завгодно гидувати «народними» комедіями, мелодрамами, екшенами й детективами, надувати щоки й обговорювати мистецьку вартість кожної короткометражки з програми фестивалю «Молодість». Все одно мистецтво - це здебільшого лише претензія. Тоді як, без перебільшення, всенародна любов і успішна каса - факт, який заперечити набагато складніше, ніж мистецьку вартість чогось незрозумілого, занудного, снодійного та претензійного.

 

Питання, чому «невідомої версії» немає в українських радянських фільмів, виникало, мабуть, не лише в мене. Якщо проект цікавлять лише лідери глядацьких симпатій та касові хіти, зрозуміло, що «Тіні забутих предків», «Криниця для спраглих», «Вавілон ХХ», «Пропала грамота» і «Білий птах з чорною ознакою», будучи зразками українського мистецького кінематографу та «золотом» студії Довженка, в означений формат, тим не менше, не лягають. Хоча цензурна історія кожної цієї стрічки варта окремого фільму, і все це при чиємусь бажанні справді могло б стати телевізійним проектом, слот для якого знайдеться на тому ж таки СТБ або на Першому національному.

 

Проте, наголошую, «Невідома версія» розглядає передусім жанрове розважальне кіно, найкращі зразки якого належать, цитуючи Бориса Акуніна, не до мистецтва, а до культури. І невже українські студії в радянські часи не спромоглися на улюблені народом стрічки й касові хіти? Невже студія Довженка та Одеська кіностудія такі вже «елітарні», а на базі Ялтинської студії не знімали в 1960 році «Людини-амфібії» - абсолютного лідера прокату 1961 року?

 

Від серця трошки відлягло, коли під час чергової тривалої рекламної паузи, якими славиться СТБ, око зачепилося за відомий з радянських часів старий логотип київської студії і заклик згадати «золоту колекцію студії Довженка». Мабуть, «золоті запаси» «Мосфільму» та «Ленфільму» вичерпалися або приїлися: історія створення «Кавказької полонянки» в цьому проекті повторювалася десь тричі... 17 жовтня о 20.45 після показу в ефірі СТБ «За двома зайцями» нам підготували «невідому версію» про цю класичну стрічку, а 24 жовтня в цей же час розказали про непросту історію створення простої як двері «Королеви бензоколонки». До честі тих, хто працював над «невідомими версіями», вони зібрали матеріал дбайливо. І якщо до того часу здавалося, що про ці українські комедії написано і сказано все, то історії, розказані в «українських» серіях циклу, довели: широкому загалові справді не все відомо.

 

Почати хоча б із того, що за кадром фільму «За двома зайцями» відбувалися події, котрі можна вважати типовою характеристикою саме української творчої спільноти. Я навіть дивуюсь, як при такій тотальній ненависті всіх до всіх стрічка взагалі відбулася! Так, багато писали про те, що Маргариту Криніцину, виконавицю ролі Проні Прокопівни, навмисне потворили, аби дійсно перетворити на погану чаплю та падлюку. Але, виявляється, в такий спосіб із актрисою зводив рахунки режисер Віктор Іванов: через збіг обставин актрису йому було нав'язано керівництвом студії замість тієї, яку він сам обрав. Крім того, режисер мстився ще... папузі: пташка сильно матюкалася, і Віктор Іванов говорив «Химка дура!» за неї. Злопам`ятність та роздратованість режисера поширювалася на всю групу, це до певної міри пояснювалося непокірливістю митця, і він напоровся на те, за що боровся: після успіху стрічки Віктор Іванов кілька років через шахові комбінації керівництва студії був у простої. Зі свого боку, українська заздрість вигнала з України Олега Борисова - коли він поїхав до Польщі на кінофестиваль, його заочно звільнили з театру імені Лесі Українки, після чого актор виїхав до Ленінграда і зробив там блискучу кар'єру - але вже актора російського радянського кіно. Нарешті, та сама заздрісність назавжди позбавила головних ролей Криніцину, попри те, що вона була дружиною провідного сценариста студії Євгена Онопрієнка: тільки в Україні вродлива і талановита дружина сценариста може не мати не лише головних, а й взагалі - ролей.

 

Історія «Королеви бензоколонки» не менш повчальна. Правда, вона абсолютно протилежна тональності «невідомої версії» «За двома зайцями»: там усе робилося на позитиві. Стрічку закривали, перезнімали, підсилювали молодого режисера Миколу Літуса досвідченим Олександром Мішуріним. Але, привівши свою команду, він не вигнав попередників, а знайшов із ними спільну мову. Всі дружили з усіма. Окремий рядок - коментарі нинішнього мера міста Пирятина Дмитра Шаповала, який десятирічним хлопчиком брав участь у зйомках цієї комедії. А фразу: «Трійця російських зірок називали себе рятувальниками фільму, і це не подобалося київським акторам» я б лишив без коментарів і переклав на сьогоднішній день - надто вже актуальна, за півстоліття нічого не змінилося. Нарешті, ця простенька комедія: а) виявилася настільки безідейною, що про це доповіли самому Петрові Шелесту, тодішньому першому секретарю ЦК Компартії України (пізніше звільненому з посади за «український націоналізм»); б) через цю примітивність та безідейність регулярно висміювалася в авторитетному сатиричному журналі «Перець» у вигляді фейлетонів та карикатур, хоча сценарій написав... один із провідних авторів тогочасного «Перця» Павло Лубенський; в) обійшовшись у 400 тисяч, зібрала після виходу лише в радянському прокаті 15 мільйонів рублів, що перевищило тодішній річний бюджет студії Довженка. Я не фанат «Королеви бензоколонки», але - ось як треба працювати!

 

Проте чи буде далі? Фільмографія студії Довженка складається не лише з мистецьких стрічок та двох безсумнівних касових хітів. Наприклад, військово-пригодницька комедія «Дачна поїздка сержанта Цибулі». Скажете, ідеологічно шкідлива, прорадянська, не аж така касова? Але третя частина пригод невловимих месників була не менш ідеологічно сумнівна і відверто провальна, про що «Невідома версія» розповідала, та ще й не раз. До того ж будь-який фільм у цьому проекті - лише привід згадати і поговорити про призабутих та забутих українських акторів. Зокрема, завдяки згаданим «версіям» нам нагадали про Нонну Копержинську, Миколу Яковченка, Маргариту Криніцину, Андрія Сову. Хочете ще приклад якщо не суперуспішної, то, принаймні, цікавої продукції студії Довженка? Будь ласка: «Важко бути Богом», спільний україно-німецький проект фантастичного блокбастеру. І є ще Одеська кіностудія з її «Д`Артаньяном і трьома мушкетерами». Правда, про цей фільм уже робив аналогічний проект молодий режисер Артем Литвиненко, стрічка була в ефірі «Плюсів» три роки тому, але монополії на тему не існує. Зрештою, окремі військово-пригодницькі фільми наших студій досить достойні. А довженківські бойовики про «бандерівців» хоча й не гідні нині окремого телевізійного показу, проте як явище ідеологічної пропаганди варті окремої телевізійної історії.

 

Словом, якщо останнім часом навіть нове керівництво Спілки кінематографістів України та віддані високому мистецтву вітчизняні кінокритики почали говорити, що українське кіно врятує якщо не тепер, то колись лише комерційно успішний продукт власного виробництва, спробувати вивчити український досвід виробництва популярного касового кіно точно варто. Нехай порівняно з російськими студіями цей досвід досить скромний. А значить, є потреба в нових «невідомих версіях», побудованих на українському матеріалі.

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY