detector.media
23.10.2009 11:53
Новий соціальний пріоритет
Новий соціальний пріоритет
Саме держава має відстоювати інтереси того «акціонерного товариства», що іменується громадянським суспільством

Упродовж останніх десятиліть ми є свідками активного формування інформаційного суспільства. Все це не тільки створює нові унікальні можливості для ефективного розвитку економіки та політики, держави, суспільства, громадянина, а й ставить завдання впровадження спеціальних форм просвіти в сфері засобів масової інформації як складової частини освіти сучасної людини. Тому вважаємо за необхідне поговорити про важливість практичного розв'язання цієї нагальної проблеми, розглянути набутий у цій справі цінний зарубіжний досвід, з тим щоб визначити надалі свій шлях розвитку медіа-освіти молоді.

 

Новий соціальний пріоритет

При всій повазі до внеску ЗМІ в становлення й розвиток українського суспільства, ми все ж будемо вважати, що формування в молоді розуміння діяльності ЗМІ потрібно сьогодні розглядати як новий соціальний пріоритет. Адже сучасні мас-медіа - невід'ємна частина нашого життя, повсякденної професійної діяльності й вільного часу людей. Саме тому авторитетні міжнародні організації, як ЮНЕСКО, Рада Європи неодноразово ставили завдання просвіти та освіти у сфері засобів масової інформації. Його вирішення - скрізь актуальна проблема? У нас - також.

 

Відразу ж відзначимо, що тут не йдеться про освіту через ЗМІ, хоча дві ці сфери повинні співвідноситись одна з одною. Мета медіа-освіти - формування в молоді критичного ставлення до засобів масової інформації, перетворення її в творчого користувача ЗМІ. Не випустимо з уваги істотне: в оцінюванні діяльності ЗМІ уявлення багатьох людей є далекими від реальності. Чому? Тому, що вони не навчені. Коли вживаю у зв'язку з цим слово «невігластво», то не натякаю на те, що вони не здатні правильно оцінити. Вони не володіють необхідною для цього інформацією.

 

Ще раз я пересвідчився в своєчасності такої постановки питання, побачивши нещодавно щит із соціальною рекламою, встановлений у Києві на вулиці Воровського поблизу Львівської площі. Інститут масової інформації та «Детектор медіа» справедливо дають пораду споживачам інформації: «Споживаєш інформацію? Перевіряй джерела новин. Обирай правдиві ЗМІ!» І з цим належить рахуватися.

 

У своїй статті «Медиаобразование как средство формирования информационной безопасности молодежи», надрукованій у цінному науковому виданні, відомі медіа-дослідники Олена Вартанова та Ясен Засурський докладно описали специфіку цього виду діяльності (Див.: Информационная и психологическая безопасность в СМИ. - Т. 1: Телевизионные и рекламные коммуникации. - М.: Аспект Пресс, 2002. - С.7 - 19). Тепер це завдання - з розряду суперважливих.

 

З кого брати приклад?

Впроваджуючи медіа-освіту, Україна, звичайно, використовуватиме досвід інших держав, що його застосовують. Однак при цьому треба враховувати, що сучасні форми такої освіти виникли у Великій Британії, а інші країни здійснили її прив'язку до своєї інформаційної сфери, більш, або менш успішно відібравши потрібні їм елементи. Тому, щоб не втратити важливих для нас деталей в організації медіапросвіти, цій справі слід вчитись у англійців. Розвиток медіа-освіти безпосередньо залежить від того, що саме в ній вбачається головним завданням. В основі традиційних підходів - захист дітей, формування навички знаходити у ЗМІ помилкові або брехливі повідомлення й цінності. Тепер же особлива увага приділяється тому як правильно розуміти ЗМІ і більш впевнено почувати себе в навколишньому світі. Не буде перебільшенням стверджувати, що в будь-якому суспільстві стан ЗМІ є показником стану моралі й життєздатності інших суспільних інститутів - шкіл, профспілок, партій, церков, парламентів, урядів, судів. Не буде перебільшенням і сказати про те, що маніпуляція свідомістю і поведінкою людини - це та технологія, яка проникає в кожну оселю. Але ми можемо опанувати її інструменти та прийоми, а отже, виробити свої індивідуальні «засоби захисту». Якщо ж таке знання стане доступним для досить великого числа людей, то стануть можливими і спільні дії із захисту проти маніпуляції, тобто більш широка реалізація демократичних прав і свобод людини. Правда, фахівці вважають: «Не треба в самому терміні «маніпуляція» вбачати тільки негативний контекст. Фактично маніпулювання у сфері політичного консалтингу - це інтелектуальне обігрування працівників засобів масової інформації. По-іншому в розвинутій демократії тепер не можна - інакше це буде сприйнято як тиск на вільну пресу, що неминуче викличе протест, скандал і негативний ефект» (Див.: Ольшанский Д. В., Пеньков В. Ф. Политический консалтинг. - СПб.: Питер, 2005. - С. 192).

 

Цілком очевидно - небезпеки, що виходять від ЗМІ, у різних країнах і культурах визначалися по-різному. В їх основі завжди лежить проблемна ситуація. Головне в ній - «негативне завдання», яке треба виправляти інформаційними засобами, або запобігати його появі. У Великій Британії важливою турботою організаторів медіаосвіти була культурна сторона. У цій країні вважалося, що ЗМІ нав'язують стандарти «низької», примітивної культури, яка не відповідає суспільним інтересам, може зруйнувати у дітей цінності «високої» культури. У США цілеспрямовано приділяли увагу моральній стороні: там існували побоювання в тому, що ЗМІ можуть прищепити дітям цінності і стандарти поведінки, неприйнятні для них. Свій підхід до етичних параметрів вироблено в Австралії, країнах Скандинавії, інших державах світу. Нарешті, з 70-х років для медаосвіти притаманним став ще один аспект - політичний. Пояснювалося це тим, що ЗМІ стали брати на себе певні обов'язки та відповідальність за формування політичних поглядів. Сьогодні в цій схемі відбуваються зміни, зумовлені появою нових ЗМІ, сучасних комунікаційних технологій, що допомагають усвідомлено долучатися до медіакультури.

 

Модель медіа-освіти, розроблена в 1989 і 1991 рр. у Великій Британії, була згодом визнана на міжнародному рівні. Мені іноді здається, що по-іншому й бути не могло. Як зауважує Джон Кін, професор політичних наук із Вестмінстерського університету (Лондон), британці люблять хвалитися тим, «що Англія навчила Європу, що свобода преси та інші громадянські й політичні свободи є підгрунтям справжньої величі, і що доки Англія зберігатиме ці свободи, доти вона й далі вражатиме світ...» (Див.: Джон Кін. Мас-медіа і демократія. - Київ: К.І.С., 1999. - С. 25).

 

Для України як держави з перехідною економікою, цікавим є і такий досвід. Ще в 2001 р. кафедра ЮНЕСКО факультету журналістики Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова взялася до створення й реалізації російської програми медіа-освіти. Це комплекс програм, розрахованих на різні рівні оволодіння знаннями про ЗМІ і навичками користування ними. Кафедра запропонувала чотири рівні медіа-освіти: ознайомлення із ЗМІ і прищеплення первинних навичок усвідомленого користування ними; розвиток розуміння ЗМІ і формування навичок постійного користувача; усвідомлена участь у ЗМІ; розвиток медіа-творчості. Ці програми, за задумом її творців, можуть набувати різних конфігурацій залежно від цільової аудиторії, на яку конкретна освітня програма розрахована.

 

І справді, форми та види медіа-освіти різноманітні, як і саме життя. Ось типовий проект медіа-освітянського курсу із семи занять, розробленого в Росії для учнів VII-VIII класів середньої школи. Він включає такі теми: масова комунікація, жанри ЗМІ, технології, відображення дійсності у ЗМІ, Інтернет як ЗМІ. Метою курсу є формування у школярів критичного уявлення про ЗМІ; привчити їх до творчого користування традиційними і новими мас-медіа. Цей досвід варто було б запозичити й нам.

 

Наші неодноразові посилання на зарубіжну практику пояснюються тим, що медіа-освіта в найбільш розвинутих країнах давно вже стала об'єктом пильної уваги. Що ж до України, то соціальне і філософське осмислення цього важливого феномену тут відсутнє. Тож чому б нам не запозичити корисний іноземний досвід? Звісно, адаптувавши його. На жаль, ми іноді сліпо копіюємо західні зразки, ігноруючи свою самобутність.

 

Наостанок

Історія є не що інше, як безперервний інформаційний процес. Пропрційно до технологізації життя залежність другого від першого зростатиме. Тому тричі мають рацію ті експерти, які стверджують: у вік інформатизації медіа-освіта має перетворитися на шанований і соціально необхідний вид діяльності.

 

Так що в Україні є над чим попрацювати у цій сфері відповідним державним органам. Це, повторюся, прерогатива держави. Вона має відстоювати інтереси того «акціонерного товариства», що іменується громадянським суспільством, яке цю ж державу й утворило. В цьому сама суть держави, хіба не так?

 

Юрій Килимник, кандидат філософських наук, Київ, для газети «День»

 

Фото - day.kiev.ua

 

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY