Капітан Очевидність - персонаж інтернет-фолькору, що дає банальні відповіді на будь-які запитання (зокрема риторичні), констатуючи загальновідомі істини. На зразок славнозвісного путінського «она утонула».
Перші випуски нового проекту «1+1» «ТСН. Варта» були напрочуд схожі на зустріч із цим персонажем. Адже нам у популярній і легкозасвоюваній формі розповіли про такі ексклюзивні сенсації:
- люди крадуть товар у супермаркетах!
- касири супермаркетів обраховують покупців!
- шахраї видурюють гроші начебто для хворих дітей!
- водії спеціально заляпують номерні знаки, щоб їх не можна було розпізнати!
- напої у пластикових пляшках можуть бути шкідливими для здоров'я!
- на деяких АЗС продають неякісний бензин!
- на заборону тютюнокуріння в громадських місцях ніхто не зважає!
Крім того, ЖЕКи не виконують своїх прямих функцій, біологічно активні добавки - це шахрайські псевдоліки, які насправді не лікують, а бомбосховищами на випадок ядерної війни населення України не забезпечене. Останнє на поточний момент слід визнати апогеєм редакторської фантазії упорядників «ТСН. Варти».
Підозра зародилась уже тоді, як нам обіцяли щоденний проект соціальних розслідувань. Щоденний проект розслідувань - це явище в принципі оксюморонне й ненормальне, оскільки повноцінне журналістське розслідування не робиться день чи два. Воно потребує значних ресурсів (людських, грошових) і зусиль, а в разі, коли потрібні офіційні коментарі та документи, - ще й часу. Розслідування, які штампуються на щодень, - це те саме, що ковбаса «М'ясна 100%» по 20 грн/кг. Або підробка, або халтура.
Виявилося - підробка, себто проект не розслідувань, а констатації прикрих фактів. Що, втім, значною мірою стосується й іншого щоденного соціального проекту нашого телебачення, який існує вже третій рік, - «Критичної точки». «Розслідування» тут зазвичай вичерпується описом (у найчорніших барвах) проблеми, спробою отримати коментарі в тих, кого постраждалі вважають винними, а також констатацією бездіяльності компетентних органів. Незважаючи на це, програма щодня збирає біля екранів знедолених усієї України, які мають нагоду пересвідчитись, що не самотні у своїх нещастях.
Але «ТСН. Варта» пішла ще простішим шляхом, ніж «Критична точка». Журналістам ТРК «Україна» доводиться мати справу з масою реальних людських історій. ТСНівці вирішили не марудитись із окремими випадками, коментарями і сторонами конфліктів, а брати проблему великим планом, лише ілюструючи її подекуди конкретними прикладами. При цьому йдеться про загальновідомі явища, про які вам не менш змістовно розповість перший-ліпший таксист або бабця на лавці біля під'їзду. Запаморочливі «відкриття» журналістів «Варти» вже давно й не раз зроблені авторами доброго десятка колишніх і нині сущих розслідувальних проектів українського телебачення («Закрита зона», «Особливо небезпечно», «Народний контроль», «На межі» та інші проекти 5-го каналу, «За Вікнами» СТБ, «Агенти впливу» НТН, «Знак оклику» ТВі, «Попередження» НТКУ, «Правила життя» СТБ тощо). Зважмо на те, що деякі щотижневі проекти вже почали закриватися, зокрема й із причини... відсутності достатньої кількості свіжих тем, адже кожна програма за кілька років існування встигла присвятити розслідування всім головним виразкам нашого суспільства. А хронометраж щоденної «ТСН. Варти» - 15 хвилин - передбачає щонайменше три сюжети на різні теми, нехай і об'єднані спільним лейтмотивом.
Назва програми мала б зобов'язувати до певних дій: «варта» стоїть на сторожі інтересів суспільства і, виявивши порушника, стає на захист (позаяк ідеться не про правоохоронців, а про журналістів, прийнятна форма захисту - зчинити галас). Активне втручання в життєву несправедливість свого часу оголошувала своїм головним принципом програма «Агенти впливу». І дійсно, впливати часом удавалось як «Агентам», так і їхнім конкурентам із інших каналів - із крайніх зривали погони, «глухі» справи починали активніше розслідувати, незаконні гральні автомати перевозили на інші вулиці... «ТСН. Варта», натомість, явно не поспішає втручатися в плин життя, воліючи залишатися на споглядальній позиції.
Намагання «ТСН. Варти» давати корисні практичні рекомендації «маленькому українцю» настільки ж безпорадні, як і наслідування замусоленого інфотейнментного фокусу - виставляння предметів на стіл перед ведучим, який маніпулює ними під час підводок. Надто сумнівною є «користь» від програми, яка повідомляє нам, що пити з пластикових пляшок небезпечно (але інших немає, тому діватися нікуди - так прямим текстом і сказали), а на заправках продають непридатний для використання бензин (озвучена ведучим обіцянка вказати на підозрілі автозаправні станції просто не була виконана). Рецепт вирішення проблеми з бензином від Сергія Швеця - приятелювати зі співробітниками АЗС, щоби ті попереджали про неякісне пальне. Загалом порада універсальна: друг-продавець не обважить на базарі, друг-лікар не скерує до аптеки з рецептом на дорогі й непотрібні вам ліки, друг-злодій не різатиме вам кишеню в транспорті і так далі.
Іноді в цих «порадах» відчувається щось схоже на сарказм або навіть знущання. Ось у сюжеті про недобросовісні ЖЕКи нам розповідають про пенсіонерку, чию квартиру залило фекаліями. Вона подала до суду на ЖЕК, пройшла всі інстанції аж до Верховного Суду і виборола-таки компенсацію, сума якої виявилась утричі меншою за витрати. Як уточнила журналістка Наталка Фінклер - «усі суди аж до Верховного пенсіонерка пройшла лише заради принципу». І тут же нам починають радити, як саме треба позиватися до комунальників. Для чого? Заради принципу? Адже наведений приклад засвідчує, що практичного сенсу судова тяганина з ЖЕКом не має, а подальше «розслідування» засвідчує, що не слід сподіватись і на позасудові методи примушування комунальників до виконання їхніх обов'язків.
Нарешті, просто бомбові «експерименти»: Максима Неліпу саджають на лавку біля дитячого майданчика, де він курить і перемовляється з репортеркою, чекаючи на зауваження. Висновок: зауваження немає, як і штрафу за порушення антитютюнового законодавства. Ще один «експеримент»: репортерка просить людину на зупинці не курити - перший чоловік, що бачить камеру, тікає від неї геть, другий, камери не бачачи, намагається перевести розмову з приємною жінкою на іншу тему. Далі журналістка випробовує інші способи боротьби з курцями, які також не дають результату, телефонує до міліції й урешті робить висновок: не хочете нюхати цигарковий дим - домовляйтеся з курцями по-доброму. Вражає.
У деяких сюжетах зачаткові ознаки розслідування присутні - наприклад, у матеріалі Інни Боднар про сучасне обладнання для видалення пухлин мозку. Сюжет починається з констатації: збирали гроші на «Дитячу лікарню майбутнього» - отримали лише ділянку для її будівництва; збирали на гамма-ніж - замість нього купили інший прилад, лінійний прискорювач, який використовують із тією ж метою. Щоправда, для нього потрібне приміщення, яке треба будувати два роки. (Експертна оцінка - чи справді це рівноцінна заміна гамма-ножу - відсутня). Далі журналістка розповідає про інші подібні прилади, які працюють в Україні, називає приблизні ціни операцій та дає дуже загальні поради щодо того, як стати в чергу на безкоштовну операцію. Хоча й натякає, що шансів небагато. А екс-міністр охорони здоров'я Поліщук взагалі вважає, що в бюджетних медустановах сучасне обладнання не потрібне, натякаючи, що техніка в руках дикуна стає купою металобрухту. Та й таке. А хто винен у тому, що в Україні дотепер вирізають пухлини мозку винайденим давніми єгиптянами методом - трепанацією, тоді як у світі давно існують модерні безболісні технології? А що ж робити, якщо в тебе пухлина мозку - сподіватися вистояти в черзі операцію державним коштом чи спродувати душу дияволу, добуваючи кошти на лікування у приватній лікарні? Що з цього приводу думають експерти? Після перегляду цього сюжету пересічний глядач залишається ще більш дезорієнтованим, ніж був до його перегляду. І слава Богу, якщо цей глядач дивився сюжет лише з допитливості - а якщо в нього або в когось із його близьких справді пухлина мозку?
Деякі «фішки» програми просто безглузді. Наприклад, замість нормально титрувати людей, чия пряма мова використовується в сюжетах, їх підписують: «Олесь Пограничний. Обґрунтовує ціни на бензин», «Василь Квашук, МНС України, знає все про бомбосховища» або «Валерій Боровик. Знає, як заробити на бензині». Хто ці люди? Чому їхня думка повинна сприйматися глядачами як експертна?
Сюжети «ТСН. Варти», зроблені за стандартами новин «1+1», не можуть бути використані в «ТСН» із єдиної причини - для них немає інформаційних приводів. Поки що матеріалів, що були б оперативною реакцією на події сьогодення, в програмі не було - можливо, вони з'являться згодом, коли вичерпається запас «розслідувань», відзнятих за літо. Якби ми сприймали «ТСН. Варту» як справжній повноцінний проект соціальних розслідувань, це викликало б подив: навіщо розповідати про бомбосховища або крадіжки в супермаркетах, якщо просто перед носом у журналістів лежать не розслідувані свіжі й надважливі для всього суспільства теми!? Дитяче харчування, яким отруїлися сотні дітей у Джанкої, - чи можна давати дітям молочні продукти? Продукція якого виробника небезпечна? Щеплення, після яких помирають немовлята, - чи можна й чи варто щепити дітей? До речі, за СПРАВЖНЄ розслідування цього питання ваш автор, як батько двох малих дітей, готовий вклонитися в ноги, адже поки що все, що доводилося читати чи бачити на цю тему, не викликало довіри. База приватної інформації про громадян, доступна в інтернеті (нещодавно на цю тему до суспільства намагались докричатися правозахисники) - хто відповідальний за витік, як правоохоронці збираються з цим боротися? Підробні документи, за якими абітурієнти поза конкурсом зараховуються до вищих навчальних закладів, - хто їх видає? Чому немає дієвого контролю достовірності довідок? Таких тем, які прямо чи опосередковано стосуються більшості українців, можна назвати чимало. Але поки що виглядає на те, що навіть якщо «ТСН. Варта» за них візьметься, у нинішньому форматі вона не піде далі за констатацію наявності проблеми.
Тоді навіщо ця програма? Це не проект журналістських розслідувань, оскільки нічого не розслідує. Вона не є інформаційною, оскільки не відстежує подій і не повідомляє новин. Не є вона й пізнавальною, позаяк дізнатись із неї щось нове для себе може хіба що людина, яка раніше не дивилася телевізора взагалі. «Вартові ТСН говоритимуть... і, власне, вже говорять про важливі повсякденні проблеми нашого суспільства», - формулює концепцію програми ведучий Сергій Швець. Ото ж бо - «говорять». Схоже, єдиною функцією цієї програми є екстенсивне розширення дискурсу ТСН за рахунок ще більшої кількості сировинної соціалки, створеної із застосуванням горезвісного принципу ССССССГ. Інакше кажучи, перш ніж нагодувати основною стравою - ТСН, зголоднілому «барбосу» висипають відерце комбікорму, яке має додати йому сил для перегляду 15 хвилин реклами.
Колись нинішня епоха на «1+1» - епоха, яка родить такі ось «варти» та змазує свій рейтинг російськими «кремами», аби він хоч трохи виріс - скінчиться. Свіжий приклад «Інтера» наочно демонструє, що навіть епохи, які видавалися вічними, мають свій кінець. Тоді каналу для повернення в перший ешелон доведеться довго-довго - і дорого-дорого - переконувати свого глядача: «Ти - не барбос».
P.S. Наступного дня після того, як цей текст був відісланий до редакції, в «ТСН. Варті» вийшов сюжет на одну з тем, які я перелічив як насправді актуальні для журналістських розслідувань. Це сюжет «Як вберегти дитину від небезпеки щеплення». На жаль, забирати свої слова назад мені не доведеться, оскільки вийшло у журналістів «ТСН. Варти» як завжди. Відповіді на запитання «як вберегти дитину від небезпеки щеплення?» в сюжеті немає й близько - наведена лише частина тривожних фактів та уривки чиїхось думок. Жодної цілісної картини, що змогла б зорієнтувати батьків маленьких дітей у їхніх ваганнях «щепити чи не щепити?». Їм повідомляють, що вакцина БЦЖ - підозріла і може спровокувати туберкульоз у дитини, але натомість лякають 40%-м ризиком підхопити туберкульоз для не щеплених немовлят. Тут, либонь, у барбоса, наділеного інстинктом турботи про потомство, має статись викид адреналіну, який у свою чергу спричинить зростання рейтингів.
