«Детектор медіа» попросила пофантазувати на тему «Який український фільм ви би хотіли побачити (теми, жанри, актори, режисери тощо) на нашому телеекрані?» представників так званої нецільової аудиторії серіалів і телемувиків: художників, письменників, музикантів, режисерів, журналістів.
Відповідають: Ірина Гордійчук, Марія Бурмака, Юлія Лазаревська, Брати Капранови, Борис Куріцин, Сергій Притула, Тетяна Білозьорова, Ірен Роздобудько, Сергій Маслобойщиков.
Ірина Гордійчук, телеведуча, заступник головного редактора журналу Telecity:
- Сериалы, фильмы в том виде, в котором они существуют сейчас, - это чудовищно. Это девальвация вкусов, девальвация понятия об искусстве. Мне очень хочется, чтобы сериалы затрагивали, особенно в наше весьма сложное время, вечные проблемы. Проблемы, которые касаются любви, смерти, отношений между людьми, родителями и детьми. И базировались на хороших сценариях, созданных грамотными людьми, а не теми, кто не имеет ничего общего с литературой или даже журналистикой, я уже не говорю о большем. Фильмы, построенные на репликах Эллочки Людоедочки, совершенно лишенные человеческих характеров и отношений, вырастят, как мне кажется, поколения дебилов.
Марія Бурмака, співачка, поетеса:
- Тепер такий час, коли відчувається суспільне напруження. І тому особисто я вибираю фільми, які несуть якийсь позитив і надію. Стан загальної депресії провокує бажання дивитися або романтичні комедії, або мелодрами зі щасливим фіналом. Люблю фільми, які несуть посмішку. Але не дурні, звісно, бо серед них є багато дурних. Я на Французькій весні подивилася прекрасний фільм, і щось подібне хотіла б подивитися ще. Він називається «Перший день решти мого життя». Фільм знято дуже реалістично. Там є й комедійні, й мелодраматичні моменти. Він без надмірностей і сюсюкання, не так солодко, як дуже часто знімають комедії й мелодрами.
Хто з українських акторів міг би зіграти в подібних фільмах? Це, однозначно, Віталій Линецький, Наталя Доля - одним словом, молоді актори без флеру колишніх ролей. Хотілося б додати, що з українських фільмів мені дуже сподобалася робота Дончика «Украдене щастя». Мені сподобалося, як це було знято, яка була музика, подача й гра акторів. От, можливо, й щось на зразок такого хотілося б іще, але трохи позитивніше. Головне - молоді актори в теперішньому часі з позитивним баченням світу. І щодо тем: хочеться бачити щось співмірне з моїм життям. Тож не думаю, що це мало б бути щось історичне чи фантастичне.
Юлія Лазаревська, художник, режисер:
- Мені особисто хотілося б подивитися фільм про художників, бо ця тема нині мало кого хвилює. Це може бути і скульптор, і хореограф, і письменник, тобто людина мистецтва. Мені здається, що немає цікавіших речей, аніж природа творення. Мало хто розуміє, звідки це з'являється і що є можливість доторкнутися до аналізу цього процесу. Особисто мене більше цікавлять люди, які створюють, а не які руйнують. Тема створення мене особливо хвилює, ще й тому що ніхто цим не цікавиться. Причому будь-яка творчість - коваля, гончара... Я ремесло не відкидаю. Ще мене дуже хвилює балет.
Якби це був серіал - мені цікаво було б подивитися історію про людину, яка створила щось цікаве, а не вбила, вкрала чи втратила пам'ять. Мене цікавить не спостерігач чи споживач, а занурення у творчий простір. Особисто я зняла би про це документальний фільм, бо документалістика правдивіша.
Брати Капранови, письменники, видавці:
- У нас у країні така ідіотська ситуація, що і в кінотеатрах, і по теліку йде Голлівуд. А є ж багато хороших неголлівудських фільмів. От був нещодавно фестиваль турецького кіно в Україні, привозили на показ фільми, які ви ніколи ніде не побачите. Там було багато стрічок, подібні до яких можна було б подивитися ще. Коли дивишся телевізор, складається враження, що окрім Голлівуду є ще тільки Москва. Нам бракує фільмів, які б розширили рамки нашого кругозору за межі того ж Лос-Анджелеса чи «Мосфільму».
Жанр обирається за настроєм. Якщо у фільмі є історія й характер, жанр не має значення. Актори можуть грати будь-які. Українським акторам, як і українським письменникам, бракує тільки одного - задіяності. Актором не можна стати вдома, актором стають тільки на майданчику. Як можна говорити про якість акторської гри, якщо наші актори не знімаються? Для цього потрібні ролі - малі, більші, потім ще більші. Вдома кожен із нас геніальний актор, коли треба сказати дружині, де ти був учора ввечері. Але ж на екрані не повірять! Будь-який актор після трьох років зйомок зможе достойно зіграти. А вчать акторства в нас, слава Богу, непогано.
Борис Куріцин, завліт театру російської драми імені Леся Українки:
- По-перше, бракує жанрових різновидів. Бракує нормальних комедій, ліричних комедій. Не вистачає фільмів, які б змушували людей думати. Або їх показують дуже пізно. Також бракує української кінорежисури й українських сценаріїв. Ми просто втратили цю сценарну школу. Наші сценаристи, на жаль, на дуже низькому щаблі розвитку.
З приводу акторів можу сказати, що будь-який якісний фільм можна повністю забезпечити українськими акторами. До мене особисто звертаються приятелі - помічники режисерів з «Мосфільму», які шукають нові обличчя саме в Україні. І знаходять! Ці люди знімаються в російських фільмах, яких ми, до речі, не бачимо. Чимало цікавих акторів опиняються поза увагою режисерів, бо вони живуть десь на периферії - в Харкові, Донецьку, Запоріжжі... Їх просто не знають і, головне, не хочуть знати, бо розкручене російське обличчя більше підходить українським продюсерам.
Сергій Притула, телеведучий:
- Бракує українських фільмів як таких, їх практично не існує. Взагалі, з тої обойми людей, яку зараз заряджено в телевізійні, шоу-бізнесові й театральні проекти, можна вибрати тих, з якими непогано б зняти фільми історично-патріотичного спрямування. Але тільки зі здоровим підходом до цього. Бо відпрацювання одного фільму на рік про козаків та отаманів для галочки перед якимись чиновниками - це хибний шлях. Є багато режисерів, які б за належної підтримки могли б відзняти набагато краще.
Зважаючи на те, що нині є багато молодих людей, які дрейфують на дні КВК, Comedy й інших гумористичних проектів, логічно було б чекати від них якоїсь «молодіжки». Але поки не буде сформовано внутрішній український споживацький ринок, який би міг відбити кошти виробника фільму, щоб можна було орієнтуватися виключно на нашу аудиторію, - нічого путнього не вийде. Тому всі наші фільми нині робляться з розрахунком на те, що спочатку їх продадуть у Росії, а потім і вдома якусь копієчку зароблять. І ще, в нас є багато цікавих дітей (принаймні, я перетинався з такими по роботі), з ними непогано було б створювати дитячі програми й дитяче кіно. Але, знову ж таки, все впирається в гроші.
Тетяна Білозьорова, генеральний директор рекламного агентства «Медіа-Нова»:
- Я бы, допустим, хотела посмотреть фильм о войне, войне в украинском ключе, об оккупации Украины или что-то в этом роде. Но, опять-таки, режиссеров для такой работы я подобрать не могу. И актеров тоже... Известных исполнителей у нас три-пять человек, да и то они все жанровые...
Ірен Роздобудько, письменниця, журналістка:
- По-перше, я б дуже хотіла подивитися той фільм, що ми з Олесем Саніним зробили минулого року. Це епопейний мелодраматичний фільм про кобзарів. Там є й Швейцарія, й наші дні, й 38-й рік.
Душа просить хорошої історії, без бандюків, без олігархів. Спокійної філософської розповіді про звичайних українських людей, які живуть тепер, у наш час, нікого не вбивають, не грабують, не отруюють своїх батьків заради спадку.
І режисером такого соціально-побутового фільму, трагікомічного навіть, міг би бути Володимир Тихий. Я його добре знаю, знаю, на що він здатен.
Підбір акторів тут має бути, як у Фелліні. Тобто не пропіарені, не медійні персонажі, а ті, в яких рухомі, цікаві обличчя. Можливо, навіть не актори, а просто цікаві талановиті люди. Це міг би бути Володимир Ніколаєнко - актор театру імені Івана Франка. Не можу не згадати Анну Кузіну, яка не має акторської освіти, але переграє усіх російських зірок.
Сергій Маслобойщиков, режисер:
- Це взагалі чудове запитання. Якби я знав, який фільм я хотів би побачити чи створити, - я б це вже зробив.
Олена Перепеляк, студентка Могилянської школи журналістики