Першу частину опитування читайте тут.
1. Якою буде роль ЗМІ у президентській кампанії - 2010? Як вона зміниться порівняно з президентською кампанією 2004 року й чому? Які фактори цієї трансформації є визначальними? А порівняно з двома парламентськими кампаніями 2006-2007 років?
2. Як ви оціните роль ТБ в майбутній президентській кампанії? А роль інтернет-ЗМІ, преси, зовнішньої реклами? Які носії й технології матимуть визначальний вплив на свідомість електорату?
3. Який телеканал ви б назвали найпотужнішим за впливом на електорат? Обґрунтуйте свою позицію. Хто цього разу володітиме «головною електоральною кнопкою»?
4. Які формати запропонує телебачення під потреби політиків? Які «схеми відносин» - в тому числі, можливо, й тіньові? Які масштаби матиме джинса - порівняно з попередніми кампаніями? Чи зміниться її характер, формат? Чи віддасть джинса пальму першості звичайному контролю власників за редакційною політикою - коли журналісти виконуватимуть певні завдання без додаткових проплат?
5. Якою буде роль московських та американських політтехнологів у кампанії? Що вони пропонуватимуть своїм клієнтам та виборцям? Чи буде задіяно нові технології? Якщо так - які саме? Як ви оцінюєте можливий вплив виборчої кампанії Барака Обами на перебіг українських президентських виборів?
З такими запитаннями ТК звернулася до більш як 25 експертів, намагаючись охопити якомога ширший спектр думок, у тому числі й людей, що представляють різні групи впливу в українському суспільстві та політикумі.
Сьогодні читайте прогнози Володимира Фесенка, Дениса Жаркіх, Ігоря Гайдая, Валерія Калниша, Вікторії Максимовської, Костянтина Квурта.
- Якою буде роль ЗМІ у президентській кампанії - 2010? Як вона зміниться порівняно з президентською кампанією 2004 року й чому? Які фактори цієї трансформації є визначальними? А порівняно з двома парламентськими кампаніями 2006-2007 років?
Володимир Фесенко, політолог:
- Відповідь банальна: буде достатньо важливою. Але я би не сказав, що вирішальною. Побутує міф, ніби завдяки маніпулюванню громадською думкою ЗМІ може вирішувати долю виборів. Я думаю, в цьому твердженні все ж є перебільшення, але ті, хто матиме більший вплив на ЗМІ або краще їх використовуватиме, як завжди, матиме певні переваги.
Головна відмінність полягає в тому, що у 2004-му був значний дисбаланс у використанні ЗМІ. Більша частина засобів масової інформації була під впливом держави і панівної правлячої політичної верхівки. Та як не парадоксально, тоді це не допомогло їхньому кандидатові, і він програв. Можливо, те, що ЗМІ було використано як інструмент маніпуляції громадською думкою, і сформувало недовіру до них. Виникла навіть певна проблема в інформаційному просторі. Збільшився інтерес до ЗМІ, які не були рейтинговими, але які були поза руслом пропаганди. Приміром, 5 канал, опозиційні інтернет-ресурси, радіо «Ера» та низка інших ЗМІ. Цей чинник відіграв дуже велику роль. Нині середовище конкурентніше, ніхто з провідних кандидатів на перегонах не має переваги доступу до ЗМІ чи їхньої прихильності. Але водночас є інший чинник - повна свобода слова. Фінансовий чинник діє непрямо. Тобто, якщо раніше можна було вважати домінуючим за впливом на ЗМІ адміністративний ресурс, то нині це ресурс фінансовий.
Не можна порівнювати президентські й парламентські вибори. Що стосується інформаційної ситуації, то вона - як на нинішніх, так і на прийдешніх виборах - відрізнятиметься конкурентністю. Але поки що в нас президентські вибори, незважаючи на зменшення повноважень президента, залишаються важливішими. І уваги до них більше. Ціна результатів на цих виборах вища, тому конкуренція буде серйознішою. Але все ж таки на цих виборах більше уваги буде приділено просуванню не політичних брендів, а особистостей.
Ігор Гайдай, фотограф:
- Мені здається, на цих виборах нічого не зміниться. ЗМІ будуть використовувати всі технології, які тільки можна, і джинса нікуди не дінеться. Все це, можливо, трохи менше коштуватиме, адже нині критична ситуація з фінансами навіть у замовників.
Мені важко стверджувати, чим буде відрізнятися, адже це тільки прогнози. З того часу багато речей змінилося, по-перше, люди здебільшого зневірилися в політиці. Тому нашим діячам доведеться використовувати більш привабливі галса, щоб залучити людей до виборів, навернути на свій бік тощо.
Денис Жаркіх, в. о. головного редактора газети «Хрещатик»:
- Роль СМИ, как и роль политиков, несколько упадет. Если говорить о СМИ, то процентов на 10-15. С одной стороны, политики уже не ожидают, что СМИ решат все вопросы избирательной компании, и не будут столь щедры на инвестиции, как прежде. Виноваты в этом сами СМИ, которые не предложили политикам ничего эффективного и интересного электорату. Сейчас телеканалы и газеты воспринимаются штабами как шарманка, в которую можно засунуть свою музыку и она будет играть. Так было и раньше, но теперь это замечают обыкновенные читатели и зрители, а значит - эффект будет меньшим.
В 2004 году большинство журналистов «знали», кто «хороший», кто «плохой». Эту веру им удалось передать электорату. Если говорить цинично, то один штаб умел работать со СМИ, а другой - нет. Теперь, как ни странно, ни один штаб умением работать со СМИ не отличается. Все стараются лояльность журналистов купить, а не заработать. А вот журналисты поумнели и уже не делят политиков на плохих и хороших. Это явный шаг вперед. Это показала парламентская компания 2006 года, когда СМИ уже не делали «мессий» и «позор нации» из участников гонки. В 2007 году оказалось, что все можно сделать еще дешевле и цена на услуги СМИ упала. Упало и доверие к ним.
Валерій Калниш, заступник головного редактора газети «КоммерсантЪ»:
- Я бы сказал, что роль СМИ будет определяющей. Это объясняется, прежде всего, широкой включенностью людей в деятельность средств массовой информации. Люди верят газетам, они обсуждают телевизионные сюжеты, спорят с радиопрограммами, могут оставлять комментарии под интернет-статьями. Именно от СМИ будет зависеть, как будет представлен тот или иной кандидат. Несмотря на большое количество источников информации, люди не отвыкли им доверять. Как бы некоторые журналисты «ни старались» отбить интерес к собственной работе - делая платные сюжеты или выставляя проплаченные материалы, - СМИ верят почти так же, как и церкви. Как говорится, «в газете врать не будут».
Естественно, это правило распространяется и на другие СМИ.
Думаю, сравнивать можно именно между президентскими кампаниями, поскольку обе парламентские кампании прошли в одинаковых информационных реалиях. Что бы ни говорили противники Ющенко, благодаря ему сейчас можно не только говорить то, что считаешь нужным, но и публиковать это, свободно доносить до общественности свое мнение.
Обратная стороны медали свободы слова - анархия и вседозволенность. Мне кажется, именно в этом и будет главное отличие - говорить будут много, не всегда правду, используя свободу слова как инструмент для очернения конкурентов. То есть отличие будет в количестве информации, но не в качестве. Ведь если призадуматься, то есть правда, ложь, а полутона - они неэффективны.
Вікторія Максимовська, прес-секретар народного депутата Едуарда Прутніка:
- На мою думку, роль ЗМІ в майбутній президентській виборчій кампанії 2010 року, як, зрештою, і на всіх виборах, буде дуже важливою. Зрештою, якою буде роль ЗМІ у президентській кампанії - залежить від усіх її учасників, починаючи від журналістів і репортерів і закінчуючи власниками газет і телеканалів та кандидатами в президенти.
Спираючись на досвід роботи в умовах передвиборних кампаній, можу сказати, що на сьогодні роль ЗМІ у виборах практично не змінилася. Наприклад, у 1998 році я працювала в команді президента НТКУ Вадима Долганова на проекті «7 днів». Потім була програма «Досьє» - один із перших в Україні гострих кримінально-політичних проектів. 12 років мого творчого життя безпосередньо були пов'язані з переважною більшістю виборчих кампаній. Тому можу стверджувати: єдине, що змінилося за цей час, - зросла кількість телеканалів і самих кандидатів у президенти, і своє особливе місце знайшов інтернет.
Проте не в кращий бік змінилася фінансова складова, і це те, що впливатиме на ЗМІ у президентській кампанії 2010 року. В даному випадку я маю на увазі не «іміджеву упаковку» кандидатів, укладачів інформаційних програм, заклопотаних міркуваннями розважальної складової, а банальні питання оплати праці тих же телевізійників.
Безперечно, з 2004 року ЗМІ, як і все суспільство загалом, змінилися. Хтось позбувся зайвих ілюзій, хтось відчув більше творчої і внутрішньої свободи. Проте вважаю, що наростаюча війна медіастратегій і компромату, що розгорнулась у провідних ЗМІ, істотно вже не вплине на хід виборів.
Костянтин Квурт, голова правління МГО «Інтерньюз-Україна»:
- Як завжди - роль дебілятора українського суспільства. Та ніяк не зміниться, все залишиться таким самим. Тобто теоретично щось могло б змінитися, і навіть повинно було б, але не думаю...
- Як ви оціните роль ТБ в майбутній президентській кампанії? А роль інтернет-ЗМІ, преси, зовнішньої реклами? Які носії й технології матимуть визначальний вплив на свідомість електорату?
Володимир Фесенко, політолог:
- Думаю, що вирішальним, як завжди, буде телебачення, оскільки воно має значну більшість інформаційної аудиторії. Майже всі (хто більше, хто менше) все ж дивляться телебачення. У всякому разі ні радіо, ні інтернет, ні друковані ЗМІ зрівнятися за обсягом інформаційної аудиторії з телебаченням не зможуть. З іншого боку, думаю, що зростатиме роль інтернету. Це пов'язано з тим, що за останні роки зросла інтернет-аудиторія. Там більше опозиційно налаштованих людей, які мають власну думку. Не виключаю, що тут найбільше тих, хто не визначився. Тому ті, хто зможе найбільш активно діяти в інтернет-просторі, можливо, отримає преференції з точки зору досягнення необхідного результату.
Радіо, друковані ЗМІ та зовнішня реклама відіграватимуть свою функціональну роль у доступі до окремих цільових груп електорату. Зовнішня реклама вже показала свою ефективність при веденні виборчої кампанії. Кандидати, які ігнорують зовнішню рекламу, навряд чи зможуть виграти вибори. Парламентські вибори 2006-2007 років довели, що зовнішня реклама має достатній вплив на аудиторію. Це додатковий інструмент, але він посилює ефект присутності. Якщо якийсь кандидат не представлений у зовнішній рекламі, частина аудиторії може вважати, що він взагалі не бере участі у виборах. Тож цей інформаційний ресурс також буде вагомим у цих виборчих перегонах.
Ігор Гайдай, фотограф:
- Якщо ви помітили, саме після виборів 2004 року з'явилися такі формати програм, як у Савіка Шустера. З часом вони зазнали більшого розвитку, тут політики можуть себе показати, люди можуть більше дізнатися. Тож я думаю, такий формат залишиться переважаючим, може, не обов'язково в масштабі Шустера, просто програм такого плану побільшає.
Денис Жаркіх, в. о. головного редактора газети «Хрещатик»:
- Мне кажется, что на сознание электората будет действовать обидно мало факторов. Украинские политические традиции заключаются в том, чтобы это сознание поскорей отключить. В то, что с людьми можно договориться по-честному, не верят сами политики. Поэтому будут врать. Из опыта знаю, что красиво врать лучше всего по телевизору. Поэтому политики пойдут врать в первую очередь на ТВ.
Валерій Калниш, заступник головного редактора газети «КоммерсантЪ»:
- Как бы мне ни хотелось, но роль именно электронных СМИ будет определяющей. Именно в таком порядке - ТВ, интернет, печатные СМИ - их можно было бы выстроить по уровню влияния. ТВ - явление массовое, а значит - более примитивное и понятное простому обывателю. Донести как можно понятнее информацию, «накормить» бесконечными ток-шоу, где не рождается истина, а переливаются из пустого в порожнее абсолютно ничего не значимые идеи. Там даже персонажи не меняются, но зато есть видимость конфликта, что придает псевдоважному разговору элемент зрелищности. Я не идеализирую ни печатные СМИ, ни тем более интернет, где уровень достоверности информации достаточно низок. Но когда ты читаешь газеты и информсообщения, у тебя есть время подумать, вернуться к новости несколько раз, понять и пропустить ее через себя. Что касается влияние на сознание - первое место снова за ТВ, оно везде и избавиться от него не удается.
Вікторія Максимовська, прес-секретар народного депутата Едуарда Прутніка:
- Вважаю, що основана роль телебачення, преси, інтернет-ЗМІ у президентській виборчій кампанії полягає у наданні всім кандидатам рівних можливостей щодо інформування і здійснення агітації. При цьому важливо зберегти баланс, щоби жоден із учасників виборів не мав переваги над жодним конкурентом. Зі свого боку, роль журналіста полягає в об'єктивному співставленні думок, неупередженому аналізі платформ кандидатів, представленні думки й голосу глядача.
З 2007 року я викладач-куратор всіх напрямків в «Інтер-школі» - від продюсування до журналістики. Випуск 2009 року, а це приблизно 300 професійних медівників із різних регіонів України, дає мені можливість стверджувати, що головним залишається креатив.
Костянтин Квурт, голова правління МГО «Інтерньюз-Україна»:
- Інтернет - це для розумних, це шанс розумним людям дізнатися правду, а розумних людей небагато, хоча доступ до інтернету значно збільшився. Ті, хто мають таку можливість, користуються ним як основним джерелом інформації. Але ці люди не виграють виборів, вони давно вже знають ціну всім політикам. І немає нині такої політичної сили, яка б відповідала запитам цієї аудиторії.
Телебачення, як завжди, будуть використовувати провідні політичні партії. Адже аудиторія телеканалів - це масовий електорат і, з погляду наявності інтелекту, це не дуже просунуті люди, зате вони голосують. В принципі, так і працює демократія - дебіл обирає владу.
Щодо зовнішньої реклами - це взагалі лише для того, щоб увійти на ринок і просто ознайомити потенційних виборців із кандидатом.
- Який телеканал ви б назвали найпотужнішим за впливом на електорат? Обґрунтуйте свою позицію. Хто цього разу володітиме «головною електоральною кнопкою»?
Володимир Фесенко, політолог:
- З точки зору впливу монополіста немає. Є, звісно, найбільш рейтинговий канал - це «Інтер». Але я думаю, що в цьому випадку вирішальним буде не стільки статус і рейтинги каналу, скільки розподіл аудиторії з точки зору прихильності. Наприклад, «Інтер» скоріше за все підіграватиме Януковичу і значною мірою Яценюку, якщо нічого не зміниться під час або напередодні виборчої кампанії. Сьогодні цю прихильність дуже помітно.
Нині очевидно, що канали Пінчука дають ефір усім фаворитам, у всякому разі тут немає помітних преференцій. «Інтер» є найбільш рейтинговим, він може сконцентрувати увагу лише тих виборців, які, наприклад, не довіряють Тимошенко і тому їм подобається критична позиція «Інтера» відносно Тимошенко. Відповідно, на цьому каналі буде сконцентрована увага виборців, які орієнтуються на Януковича і Яценюка.
Щодо інших каналів: статус, приміром, «України» визначається не стільки формальним рейтингом, скільки наявністю там програми Савіка Шустера. Вона має свою аудиторію, і те, як на каналі подаватимуться президентські перегони, також може стати достатньо впливовим чинником...
Ігор Гайдай, фотограф:
- Я думаю, що найвпливовіші наші лідери, наприклад, «Інтер», «1+1», ICTV тощо - тобто канали, які мають найбільше покриття.
Денис Жаркіх, в. о. головного редактора газети «Хрещатик»:
- Думаю, «Интер». Ни за один канал не идет такая откровенная война. А вот «главной электоральной кнопки» просто уже нет. Для этого нужно создать общественное телевидение, которое будет ориентироваться на этот самый электорат, а не на чьи-то заносимые деньги. Проблема создания такого ТВ вовсе не в финансировании, а в отсутствии механизма работы. Ведь это не может быть нишевым партийным каналом, каким был 5-й в 2004-м (хотя на тот момент он был эффективен). То есть, это должен быть своеобразный парламент для лучших журналистов с разными политическими предпочтениями. Но у нас действующий парламент неэффективен, так что говорить об общественном ТВ? Тут бизнесмены, которые стали депутатами, не договорятся, так что говорить об амбициозных журналистах!
Валерій Калниш, заступник головного редактора газети «КоммерсантЪ»:
- Естественно, самым влиятельным является «Интер». Не потому что на нем работают самые профессиональные люди, а потому что у него самое большое покрытие, что подтверждается рейтингом. Любая общественно-политическая программа, выходящая на «Интере», обречена на рейтинговый успех. С другой стороны, у них нет конкурентов. Хотелось бы говорить о сильном и сильнейшем канале, но ситуация не та. Каналы Пинчука заигрались в нишевость, сконцентрировавшись на удовлетворении интересов не всех, но некоторых. 5 канал так и не стал украинским CNN, «1+1» находится в форматных метаниях... Так что, по большому счету, конкурентов у «Интера» - этой телевизионной махины - нет.
Вікторія Максимовська, прес-секретар народного депутата Едуарда Прутніка:
- Упевнена, що в кожного телеканалу є своя аудиторія і протиставляти їх один одному некоректно. А перевагу матиме той, хто оволодіє так званою електоральною провінцією.
Костянтин Квурт, голова правління МГО «Інтерньюз-Україна»:
- Судячи з покриття - це «Інтер», і судячи якості аудиторії - теж. Адже аудиторія «Інтера» належить до тих, хто схильний піддаватися маніпулятивним впливам, і не спотворена особливим інтелектом.
- Які формати запропонує телебачення під потреби політиків? Які «схеми відносин» - в тому числі, можливо, й тіньові? Які масштаби матиме джинса - порівняно з попередніми кампаніями? Чи зміниться її характер, формат? Чи віддасть пальму першості джинса звичайному контролю власників за редакційною політикою - коли журналісти виконуватимуть певні завдання без додаткових проплат?
Володимир Фесенко, політолог:
- Є формати, традиційні для президентських виборів: я маю на увазі дебати. Думаю, це універсальна форма конкуренції під час президентських виборів. Гадаю, до першого туру телевізійним каналам треба шукати цікаві для телеаудиторії формати і водночас такі, які б зберігали характер конкурентності. Щоб вони не були формою підігравання одному з кандидатів чи фаворитів.
Щодо схем відносин: схоже, більшість кандидатів, враховуючи кризову ситуацію, будуть просто змушені менше витрачати на вибори загалом і на рекламу зокрема, оскільки це одна з найбільш витратних статей виборчого кошторису будь-якого кандидата. І, враховуючи кризу, я не виключаю, що значна частина коштів може бути в тіньовому обігу, тобто з метою економії їх витрачатимуть неофіційно. Можливо, таким чином окремі канали надаватимуть перевагу тому чи іншому кандидату: він отримуватиме, скажімо, менш дорогий ефір порівняно з іншими.
Стосовно джинси якщо й будуть зміни, то радше тактичного характеру - на окремих каналах, де більший вплив матиме або власник, або менеджмент, або ведучі тих чи інших програм, наприклад, той же Шустер. Утім, судячи з усього, джинса на цих виборах матиме досить великі масштаби, але не охопить вирішального електорального сектору, бо люди вже відчувають, коли ЗМІ підігрують кандидатам. Звісно, все залежить ще й від таланту людей, які роблять ті чи інші програми - примітивну джинсу одразу помітно, а креативної, думаю, годі чекати.
Щодо контролю, думаю, ситуація буде різною. Приміром, на «Інтері», як на мене, буде досить жорсткий контроль з боку власників і менеджменту. А стосовно каналів Пінчука, власник яких надає ефір усім фаворитам, будуть нюанси, пов'язані з домовленостями. Комерційні умови будуть на першому плані для кандидатів другого ешелону. Для фаворитів визначальною буде не лише комерційна складова, але й особливі політичні умови.
«Україна», скоріше за все, підіграватиме Януковичу, але водночас на каналі є Шустер - а це окрема планета. В цій програмі будуть свої порядки, і якщо джинса й буде, вона визначатиметься геть інакше, ніж на каналі в цілому. На інших каналах, де немає прямих преференцій, із кожним кандидатом питання вирішуватиметься окремо. Скоріше за все, такі канали надаватимуть преференції одному фавориту, але підзароблятимуть на всіх інших кандидатах другого ешелону, які не складатимуть фавориту прямої конкуренцію. Так що на кожному каналі буде своя ситуація.
Денис Жаркіх, в. о. головного редактора газети «Хрещатик»:
- Поскольку денег дадут меньше, а ТВ не особо напрягалось и за большие деньги, то ничего принципиально нового никто не предложит. До рядовых журналистов копеечка и раньше не особо доходила, а теперь все будет по принципу короля из сказки Андерсена «Свинопас»: «А платить я тебе не буду. Быть королевским свинопасом и без того почетно».
Валерій Калниш, заступник головного редактора газети «КоммерсантЪ»:
- Я думаю, что никаких новых форматов мы не увидим. К ток-шоу и новостям добавится несколько документальных фильмов. Подключать документалистику становится модой - присутствие, скажем, биографического фильма в сетке вещания придает весомости не только политику, но и каналу. Это своего рода пропуск в мир серьезных идей и солидности. Осмелюсь предположить, что джинсовать сейчас становится труднее. Дело в том, что отличить заказной материал от информационного стало очень просто. Даже пиар-кампании прочитываются легко, ведь не может, например, один «эксклюзивный» материал оказаться в разных газетах?! Время джинсовиков, которые тыкались по СМИ, закончилось.
Глобально каналы сами принимают решение, кого поддерживать, и журналисты это прекрасно знают, могут определяться с местом работы в зависимости от своих предпочтений. Согласен, это уже не джинса, а редакционная политика.
Костянтин Квурт, голова правління МГО «Інтерньюз-Україна»:
- Не питання в тому, які потреби мають політики, питання в тому, чи суспільство має потребу в цих самих новий форматах. А суспільство в цьому відношенні - повний нуль, воно пересичене політикою, це вже нікому не цікаво. Та, зрештою, я б не хотів нічого радити, надто щодо того, що телебачення може і мусить запропонувати.
Якщо говорити про джинсу, нічого особливо не зміниться, хіба що грошей на неї даватимуть менше, а обсяги її будуть більшими. А контроль власників за редакційною політикою завжди був і буде, питання лише в тому, наскільки великі обсяги він матиме, от і все.
- Якою буде роль московських та американських політтехнологів у кампанії? Що вони пропонуватимуть своїм клієнтам та виборцям? Чи буде задіяно нові технології? Якщо так - які саме? Як ви оцінюєте можливий вплив виборчої кампанії Барака Обами на перебіг українських президентських виборів?
Володимир Фесенко, політолог:
- Можна сказати одне: вони будуть. Вони є вже практично у всіх провідних кандидатів. Хоча тут є відмінності: у наших виборах братимуть участь ті російські політтехнологи, які вже не перший рік працюють на українському просторі. Вони вже стали такими собі «напівукраїнцями». Попит на іноземних політтехнологів буде.
В принципі, професійні політтехнологи - як американські, так і російські - дуже велику увагу приділяють ЗМІ, особливо телебаченню. Так само велику увагу надають чіткості гасел кандидатів, щоб їх було сформульовано чітко і дохідливо для цільових груп. Багато уваги приділяють візуальним формам подання. Стилістика може відрізнятися: деякі російські політтехнологи дуже полюбляють чорний піар; на жаль, наші вже теж мають до цього схильність. І якщо, наприклад, взяти вибори 2006 року, то тут ще треба з'ясувати, хто більше попрацював із чорними технологіями - наші чи росіяни. Мені здається, що наші тут трохи обігнали російських колег.
Нові технології перш за все будуть у роботі з інтернет-аудиторією. Американські президентські вибори довели, що інтернет стає все більш ефективним ресурсом впливу на виборців. Вплив інтернету поки що менший, ніж у ТБ, але вже достатньо вагомий, і думаю, що він збільшуватиметься. Використовуватимуть технології, не пов'язані з інформаційним простором, або пов'язані, але непрямо. Я маю на увазі так звані мережеві технології, які по суті є корупційними: вони спрямовані на підкуп виборців. Тут якщо й використовуватимуть ЗМІ, то лише як тло.
Більше уваги приділятиметься інтернету, а також створенню кумулятивного ефекту. Поєднуватимуть інтернет-ресурси з ресурсами інших інформаційних каналів - можливо, радіо, телебачення, друкованих ЗМІ. Особливу увагу приділятимуть виборцям, орієнтованим на зміни. В США це стало вирішальним чинником, і я думаю, що в нас не менше 40% виборців хочуть підтримати нові політичні сили. Тож штаби шукатимуть доступ до цієї аудиторії, намагатимуться переконати, що треба обрати саме цього кандидата.
Але є політико-психологічна відмінність нашої президентської кампанії від американської, я вже не кажу про економічні, політичні, інформаційні та інші відмінності. У нас дуже високий рівень недовіри до всіх кандидатів, чого у США не було. Обама потрапив в очікування людей, які хотіли змін. У нас на цьому хоче зіграти Яценюк, частково йому це вдалося. Але далеко не всі люди, які хочуть змін в Україні, пов'язують свої надії саме з Яценюком. Це залишає шанс для інших кандидатів, які працюватимуть у цій площині. Але феномену Обами на українських виборах не буде. В нас наразі немає свого Обами.
Ігор Гайдай, фотограф:
- Політтехнологи, як завжди, мають замовлення вже тепер і вже працюють на території країни. Звісно, як на мене, вони мали багато провальних кампаній, оскільки наші політики самі не розуміють, чого вони хочуть і як має виглядати замовний продукт. Закордонні політтехнологи все одно будуть популярними.
Причому, можливо, успіх Обами приверне увагу політиків найвищого рангу саме до американських технологів. Хтось спробує їх залучити, а вони зароблять гроші - от і все. А говорити про глибший вплив на українську передвиборну кампанію не випадає. Зовсім інша ситуація, інша країна. Америка й Україна - занадто різні для проводження таких паралелей.
Денис Жаркіх, в. о. головного редактора газети «Хрещатик»:
- Я бы не переоценивал роль политтехнологов. Разница между москвичами и американцами только в том, что первые - плохие ученики вторых, но вторые знают об украинском клиенте значительно меньше, чем первые. Часто политтехнолог выполняет роль придворного астролога. Он развлекает клиента, рекомендует ему то, что хозяин сделал бы и сам, участвует в придворных интригах.
Просто у нас политики как таковой мало, а потому политтехнологам такое внимание. Американские технологи за большие деньги рекомендуют клиентам мыться, стричься, сменить гардероб, следить за фигурой и речью. Кроме того, они продают им массу технических новшеств, которые не играют большой роли в избирательной гонке. Москвичи обещают познакомить с Путиным, проводят массу тренингов, на которые клиенты, как правило, не ходят, а потом долго обсуждают второстепенные вещи кампании, на что уходит масса времени и денег. Это не меняется уже очень давно. О каких новшествах вы спрашиваете? Их не было лет десять.
Обама и украинские выборы? Неожиданный вопрос. Ну, есть большая вероятность, что президентом Украины станет не этнический украинец (украинка). Всегда можно будет показать на Обаму как на действующий пример. СМИ это могут раскрутить.
Валерій Калниш, заступник головного редактора газети «КоммерсантЪ»:
- К сожалению, за пять лет с последней президентской кампании у нас не выросли свои пиарщики, которые могли бы делать выборы в стране. В лучшем случае они выступают в роли помощников, таких себе экскурсоводов по особенностям украинского менталитета. Это плохо, потому что все технологии, привнесенные извне, искажают выбор, нам показывают кандидата чужими глазами. Можно долго спорить об универсальности образов, предлагаемых пиарщиками в независимости от ментальности или национальности. Проблема в другом: московские, американские, британские пиарщики - это варяги, наемники, которым не важно, что будет после того, как они отработают свой гонорар. Дележ Украины на три сорта сделал свое поганое дело. Уже сейчас вырисовываются образы, которые технологи придумали своим клиентам, - Тимошенко-воительница, Янукович-защитник, Литвин-миротворец...
Сомневаюсь, что мы увидим что-то новое - технологи будут не создавать образы, а углублять, развивать стереотипы, которые сложились по отношению к каждому из кандидатов.
Влияние кампании Обамы никак не оцениваю. Его кампания была ноу-хау, а наши, если захотят, сделают только жалкую копию, в которой, в лучшем случае будет позаимствована внешняя оболочка. Возьмите интернет-магазин Яценюка, где можно купить футболку, чашку с его изображением. Это все от Обамы. Вот только денег Яценюку или кому-либо из кандидатов простой избиратель не даст, а Обаме давали.
Вікторія Максимовська, прес-секретар народного депутата Едуарда Прутніка:
- Не кожен навіть найбільш адаптований закордонний формат матиме успіх в умовах нашої країни.
Свого часу мені вдалося переформатувати відому російську програму «Будка гласности», адаптувавши її для України. На каналі «Інтер» виходила програма «Народна платформа» зі справжнім вагоном, у якому пересічні люди висловлювали свої думки з приводу виборів. Вдала анонсна та піар-кампанія побудови й установки цього півтонного вагону на Центральному вокзалі, детективна історія його зникнення після трьох днів ефіру зі співпереживанням телеглядачів по всій Україні зробили цей проект одним із найвдаліших і найяскравіших на виборах 2004 року. І як наслідок, ця ідея знайшла продовження у трьох виборчих кампаніях, в тому числі й на мерських виборах 2008 року. Я впевнена, що цю ідею трибуни для народу неодноразово буде використано в різних форматах і в майбутньому.
Культового політтехнолога Джозефа Наполітана, який працював у виборчих кампаніях Джона Кеннеді, Хьюберта Хемфрі, приводив до перемоги президентів Венесуели, Коста-Ріки, 2004 року за моєю ініціативою було запрошено на «Інтер» на телеміст у програму Олексія Мустафіна «Післязавтара».
Коментуючи в ефірі закордонний вплив на виборчу кампанію в Україні, він підкреслив: «Присутній інтерес і вплив, технології змінилися, але правила - ні. У футбол грають впродовж двохсот років, і він як і раніше залишається таким, яким був. Тепер у нас є нові технології, є електронна пошта, можна проводити інтернет-конференції за участю тисяч людей одночасно. Технологія сама по собі не допомагає виграти передвиборну кампанію, її правильне використання дає можливість донести зміст програми кандидата до виборця». Цю цитату на 100% може бути застосовано для сьогодення українських ЗМІ.
Костянтин Квурт, голова правління МГО «Інтерньюз-Україна»:
- А що вони можуть запропонувати? Як звичайно, політтехнологи пропонуватимуть фактично все, що матимуть у своєму розпорядженні, провідні кандидати надалі їм платитимуть, а технічні, як водиться, нічого нового взагалі не скажуть.
Не думаю, що кампанія Обами матиме якийсь вирішальний вплив на українські передвиборні перегони. Хіба що буде запропоновано подібні технології, особливо щодо медіа.
Далі буде.
