detector.media
15.07.2002 09:46
Ігор Куляс: “Коло журналістських кадрів в Україні – дуже обмежене.”
Ігор Куляс: “Коло журналістських кадрів в Україні – дуже обмежене.”
Як “Новий” канал створює свою школу журналістики, які критерії та підходи застосовує для підготовки телевізійних початківців, які недоліки журналістської освіти в Україні, що вважати справжньою журналістикою. Роздумами про це ділиться із “Детектор медіаю” наставник та старший друг “репортерівців” Ігор Куляс.
-- Поділіться своїм досвідом роботи із молодими журналістами. Які у Вас критерії підготовки новачків?

-- Підготовка новачків у “Репортері” дуже проста. Спочатку вони дивляться, як працюють старші товариші, і мають нагоду будь-кому ставити будь-які запитання. Потім ми їх кидаємо “в бій”. До того ж по ходу справи чогось вчимо, коригуємо та пояснюємо помилки. Далі ми вже працюємо як рівноцінні ланки процесу. Найважче новачкам, мабуть, дається те, що не має чіткої і зрозумілої регламентації, що не позначене (за рахунок попереднього досвіду чи знань) чіткими маркуваннями: оце – “професійно”, а це – “не професійно”, оце – “правильно”, а це – “хибно”. На жаль, ми всі, маю на увазі, представники медіа мого покоління, виросли в системі, яка готувала з нас не стільки журналістів, скільки пропагандистів. Відтак усталені в світі журналістські стандарти ми осягали не на студентській лаві, а набиваючи собі численних гуль, причому в доволі несприятливому до журналістики світі. І хоч не всі “велосипеди” нами “винайдено”, але ситуація вже розвиднюється і, гадаю, сьогоднішнім новачкам “Репортера” вже значно легше ставати справжніми “репортерівцями”, аніж їхнім попередникам.

-- Скільки із тих, хто починав на “Новому”, так і залишились працювати на каналі? Кого Ви можете виділити?

-- Не буду казати про канал загалом. У “Репортері” ж залишилися майже всі, хто починав тут працювати три роки тому. Кількох журналістів, щоправда, примусово забрали на інші програми каналу, чимало дівчат – сьогодні в декретних відпустках. На “Новому” – справжній демографічний вибух. Повністю пішло з “Репортера” дуже небагато людей, і то на початку. Чоловік п’ять. Втім, ті, хто прийшли натомість, або ж вивчилися тут у нас – сьогодні кращі професіонали.

-- Наскільки важко “Новий” переживав утрату цінних кадрів? Що було причиною їхнього переходу до інших ЗМІ?

-- Зрозуміло, за кимсь шкодуємо суто в плані людських стосунків. В професійному ж плані – пережили абсолютно безболісно. Не думаю, що питання грошей домінувало в переходах на інший канал. Мабуть, частіше причиною було несприйняття наших внутрішніх професійних вимог.

-- Яку оцінку Ви можете дати телевізійним кадрам в Україні? Чи достатньо вони професійно підготовлені?

-- Коло справжніх журналістських кадрів в Україні – дуже обмежене. Це продиктовано і специфікою українських ЗМІ, які, не будучи, як правило, прибутковими організаціями, “ламають” навіть перспективних журналістів і насаджують хибні стандарти начебто професійності. І дуже слабкою з професійної точки зору підготовкою нових кадрів у багатьох закладах, які начебто (“за означенням”) спеціалізуються на підготовці журналістів. Теорія, яку читають майбутнім журналістам – часто мертва, не пов’язана з практикою, і часто ще й ідеологічно зафарбована. Майбутнім журналістам часто-густо завдають абсолютно хибні професійні орієнтири, і коли вони потрапляють до нормальних редакцій, їх там доводиться багато чого перевчити.

-- Що є характерним для роботи молодих журналісті сьогодні?

-- Як будь-яке інше, нинішнє покоління молодих журналістів має свої переваги та свої вади. Відмінні від наших вад та переваг. Мабуть, вони трохи більш прагматичні та цинічні. Але це – невід’ємні ознаки журналістської професії взагалі. Як це оцінювати? Як ваду, чи як перевагу? Здається, частіше зустрічається серед них не завжди виправдана амбіційність. Але це – взагалі ознака нашого часу і суспільства. Для нас, “старожилів” “Репортера”, важливо, щоб у початківця було бажання чогось навчитися, - тоді ми його всього навчимо і працюватимемо разом. Якщо ж студент, нічого не знаючи і не вміючи, вважає, що йому нема чого вчитись, - то йому нема й чого робити в “Репортері”. Якщо ж давати оцінку молодому журналістському поколінню в цілому, то варто лише згадати такі прізвища як Андрій Шевченко, чи Артем Шевченко, чи Олександр Шилко, і багато-багато інших, щоб зробити однозначний висновок: живе і нормальне покоління, яскраве покоління, покоління, яке має свої неповторні обличчя. Переконаний, воно ще не одне вагоме слово в журналістиці скаже.

-- Взагалі як ви ставитися до того, що більшість студентів-журналістів суміщають своє навчання з роботою? Що їх штовхає на такий крок?

-- Інститутська ж підготовка журналістів, на жаль, загалом слабка і непрактична. На цьому тлі я особисто вважаю, що лише реальна робота сьогодні може зробити зі студента журналіста. Хоча схоже було і в наші часи. Можливо, менш драматично, ніж сьогодні. Я особисто прекрасно пам’ятаю, як покійний Анатолій Захарович Москаленко постійно підштовхував нас студентів торувати шляхи до редакцій і “не помічав” наших прогулів, якщо їх спричиняла реальна журналістська робота. Нині ж мені особисто дуже дивно, коли студенти-“репортерівці” скаржаться на вузівські репресії за те, що вони працюють за фахом! Вдвічі дивно ще й тому, що прийшовши свого часу на практику лише зі здоровим бажанням і практично без необхідних знань, ці студенти в рекордно короткий термін відбулися вже як журналісти, як професіонали, і при цьому мусять там у себе у вузах у чомусь виправдовуватися (“я не був на лекції, тому що я був на зйомках”)! З моєї точки зору, це – повна нісенітниця. Адже журналістика – це не академічна наука і ніколи нею не стане. Без постійної, щоденної практики вона мертва.

-- З якими принципами цивілізованої журналістики ці початківці знайомі та готові їх застосовувати в своїй повсякденній роботі?

-- Найчастіше цих принципів доводилося їх навчати тут. Принаймні, я не відчував таких глибоких знань та вміння їх застосовувати в студентів, що приходять на практику до “Репортеру”. Володіння принципами, які ви маєте на увазі, всіляко демонструють ті, хто пройшов, наприклад, короткі курси в Internews. А от у випускники вузів мають дуже умовні уявлення.

-- Що Вас як наставника чи старшого друга в їх роботі радує, а що засмучує?

-- Радує те, що у вчорашніх учнів сьогодні вже мені самому є чого повчитися. Радує їх прогрес. Радує їхня енергійність і нестандартність. Радує те, що сьогодні в “Репортері” немає випадкових людей. Засмучує те, що в Україні сьогодні справжня журналістика оголошена ворогом правлячого режиму і проти неї розгорнуто потужну чиновницьку війну. Подеколи зі справжніми бойовими діями. Засмучує те, що справжніх журналістів ставлять в геть нерівноцінні умови з кишеньковими пропагандистами та чорнопіарниками. Зрозуміло, все це дуже заважає нормальному самопочуттю наших молодих колег і їхньому професійному зростанню.

-- Настільки питання професійних амбіцій та можливість швидкого кар’єрного росту є стимулюючим у щоденній роботі журналіста-початківця?

В журналістиці немає чого робити без здорових амбіцій, без постійного прагнення встигнути швидше, зробити краще, рухатися вперед. Але, зрозуміло, амбіції мають знаходити своє постійне підтвердження в сфері професіоналізму. І заради власної кар’єри ніколи не можна нехтувати елементарними нормами порядності та людської гідності. Втім, останнє стосується не лише журналістики.

По темi:

Как учить журналистов?

Как помочь будущему журналисту и...его преподавателям?
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY