«Літо»... - зітхнула на повні груди журналістка Зіна Підалькіна і засіла за свій ящик. «Здоров, друже! - немов приятелю, підморгнула вона телевізору й увімкнула канал М1. «Вау!» - не стримавшись, схлипнула Зіна. Перед нею стояли двоє ведучих проекту М1 «На раЁне» - Сергiй Стахов та Андрій Бурим. Вдягнені, немов з київського Троєщинського базару, в спортивне - «адидаси» та «найки», хлопці парили якісь тексти, коментуючи кліпи популярних виконавців із пострадянських країн.
«Господи Боже! - заляскала у долоні щаслива Зінуля. - Це ж у дошку свої районні хлопці!». І, захихотівши від божевільного щастя, надкусила стиглу черешню.
Для такої радості в Підалькіної були ґрунтовні підстави. Вона згадала метра шоу-бізнеса Антіна Мухарського і його проект у стилі жлоб-арт. Формат, у якому сучасних художників на останньому ярмарку «Файн-арт» представляв Антін, стовідсотково збігався з програмою «На раЁне».
Тоді, біля іронічних картин київських художників, стояли хлопаки і лузали насіння. «Ги-ги-ги!», - промовила до них Зіна. «Га! Га-га! Хатітє, сємок? - під'їхали до Зінулі парубки. - А півасику хочете?». Підалькіна сором'язливо опустила очі. «Йой!», - скрикнула вона, побачивши несподівано страшне. На підлозі Українського дому під відомими загалу сумнозвісними історичними портретами з колекції Петра Ющенка жевжики розклали газети з таранню, поставили на них пиво та горілочку. «Гє-гє! Хі-хі!», - від задоволення реготали пацики, яких у народі називають гопами, а також урлою, і ще - шпаною. Вони сипали «районним» сленгом, уникаючи нецензурної лексики, та чіплялись до відвідувачів. На ті їхні нахабні дії з портретів тихо дивилися мерці від Президентового брата. Підалькіна ледь не збожеволіла від такого контрасту та зухвальства з боку Мухарського. Їй хотілося: А) обняти його хлопців та плакати. Б) слухати їхню живу мову.
Отже, Сергiй Стахов та Андрій Бурим працювали в тому ж, любому серцю дівчини, рагульському форматі. Та раптом Зіна скривила писок, відставила фрукти та кинула іронічне: «Дурість, ніц не скажеш!». У поведінці Стахова і Бурима був лише блідий натяк на те, живе, «районне» життя, яке так вразило Зіну в Українському домі.
Сергій стояв, склавши руки на грудях, додаючи у вимову легкої стерильної брутальності. Андрій просто не виймав рук з кишень спортивних штанів і активно сипав фальшиво-щирими жартами. Були ці емодинівські парубки не такими, як ті пацики з віддалених районів, яких Підалькіна на вулицях у темряві жахалася, а при світлі полюбляла розглядати та слухати до болю тупі, розкуті балачки та жарти.
Сергій та Андрій були інші - мажорні. «Такі дівчат кадрять в „Арені", а не на районах шастають», - гмикнула Зіна і роззявила свого рота. «Она такая подлєнькая, - кинув з екрану один з пацанів на кліп Жені Отрадної «Іди, двері зачини». - Свєт рубільніком вирубіла!». «А там пацан с дєвчонкой. Сєйчас оні тока начнут, а она свєт опа!..», - підтримав другий. І ведучі реготнули. «І що?», - втупилася на них Зіна. «Тітькі! Тітькі!», - радо закричав Сергій, роблячи руками коло навколо своїх заячих грудей і вказуючи рухом на належність пишних жіночих грудей. «Починається...», - спітнівши, захихотіла у відповідь Підалькіна. Вона не зрозуміла жесту.
У Сергiй не було жіночих грудей, а його поведінці бракувало того зухвальства та щирого гумору, коли будь-який заяложений жарт раптом стає на своє місце і привносить у запропонований формат певний шарм. «Рєбята! Та ви ж мене дурите!», - перейшла також на общепонятний Зіна, кинувши хлопцям класичне: «Нє вєрю!», Зад дівчини прилип до стільця, а руки спітніли. Вона розуміла, що якби мала дітей, а проект М1 ішов зранку, коли школяри на канікулах вмикали телевізор... Та й без дітей «вишукані» стерилізовані генітальні жарти ведучих М1 довели Зіну до сказу.
«Паскудно як...». - промовила вона, протерши руки ганчіркою. «Де тут життя з його правдою та трагічною глибиною? - смутно закліпала очима Підалькіна. - Де регіт урли, від якого сіпає у транспорті та ліфті?». Зіна вдивлялася в екран і нічого цього не знаходила. Сергiй та Андрій виглядали статистами, які пройшли кастинг і заради свого фейсу в «ящику» мляво викаблучувалися, роблячи вигляд, що вони - районна шпана.
Підалькіна не могла тут не спом'янути проект М1 «Саша і Сирожа» від славнозвісних білорусів, керованих ідеєю, веселих і невимушених імпровізаторів. Згадала і ледь не схлипнула. В «На районі» не було такого фейерверку. Білоруси Саша і Сирожа щиро сміялися в кадрі над жартами один одного, не боялися виглядати дурниками, без пауз імпровізували, розумно апелюючи до сучасних понять та архетипів, і були до коликів смішні та рідні.
Гламурні ж Сергій та Андрій, нехтуючи свіжістю, яку могли б привнести в екран типажі з вулиці, безбарвно, тупо відпрацьовували бабло, з паузами витискаючи з себе репліки, необхідні продюсеру. Їм було не вельми цікаво один із одним. Регіт їхній йшов не від жартів партнера, а просто так, для годиться. Ця відшліфованість форматом підступно поглинала навіть окремі вдалі жарти, над якими в іншій ситуації Підалькіна б смялася до коликів у животі.
Тож коли Андрій ввернув черговий «веселенький» пасаж і запропонував виконавцям приносити бабло на канал М1, щоб їхні кліпи отримали перші місця в ротації, Зіна прозріла. «Бабло нині - сила!», - мовила вона заздрісно. Дивлячись на Андрія та Сергія, можна зробити висновок: заробити бабло на телебаченні сьогодні можна не прикладаючи зусиль. Вона напружила мозок і вирішила порадити пацанам ризикнути просто так знічев'я піти вночі погуляти по Троєщині - району, де мешкають їхні типажі, як це робили старі актори, відшукуючи своїх героїв на вулиці. Їй гадалося, що так ведучим буде легше збагнути філософію життя та кодекс честі районних гопів і привнести у формат живої конкретики, щоб троєщинські пацики могли пізнати в Андрії та Сергії своїх. «Марні наміри! Зайві, бо на безриб'ї глядач хаватиме й таке», - виснувала Підалькіна й ледь не розревілася.
Їй стало соромно за ведучих, образливо за гопів, яких так нагло відстерілізувало телебачення. «Формат блідішає, а люди тупішають!» - повторювала вона і тяжко зітхала над мамонтами українського телебачення - поколінням ведучих, які стояли у витоків того ж розважального телебачення і в свій час душею та мозком пробивали інертність глядача.
Дівчина і нервово ковтала залишки черешень. «Якщо Сергій та Андрій - це крок розвитку розважального жанру, то куди він веде?». І стало від запитань цих холодно, безбарвно Зіні, бо подібних ведучих у проекті «Мажори» той же М1 безболісно замінив анімацією.
І скинулося серце дівчини. Вона вкрилася пледом від холоду й заснула. І наснився Підалькіній сон. І сон цей був - Антін Мухарський із Василісою Фроловою. Антін стояв із батогом і в капелюсі, а Вася райдужно посміхалася на всі 32. Обоє спокушали Зіну. Обоє були до паскудства шаромові та красиві. Підалькіна відкрила очі, і перед ними попливли портрети інших любих їй телеведучих - Борсюка, Вересня, Гордуза та інших. І хоч не завжди шаленіла від них дівчина до божевілля, та згадки були з тих, від яких гордість вдаряла у її слабку голову. І Зіна мліла з утіхи.
