Вкотре вже в Україні ламають списи, намагаючись відповісти на споконвічне запитання хто в Україні є "who" та з ким їй бути і куди йти. Останнім часом особливо багато списів було зламано чи принаймні притуплено через фільм народженого у Москві і вихованого у Києві відомого радянського та російського кінорежисера Владіміра Бортка, який є членом Компартії РФ.
Саме його фільм, знятий за мотивами другої (цензурованої!) редакції відомої повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба», викликав бурхливий сплеск емоцій та діаметрально протилежні оцінки у ЗМІ та у середовищі інтелігенції. Щоправда, така розбіжність в оцінках визначається, головним чином, політичною орієнтацією оцінювачів: українські патріоти фільм критикували, представники 5-ї колони - хвалили, а недорікуваті хохли, як це заведено в українській традиції, мовчали, зайнявши улюблену позу «моя хата скраю».
Відразу варто наголосити, що фільм не є екранізацією, а лише знятий за мотивами повісті Гоголя, про що йдеться у титрах. Це дає право режисеру,- тим більше, що він є одночасно і автором сценарію,- відступати від класичної фабули твору, вводити на власний смак і розсуд нові епізоди, персонажі, події тощо. Всім цим пан Бортко скористався сповна.
Щоправда зробив він це досить упереджено, тенденційно, спотворюючи історичні факти, намагаючись потрафити владоможцям та пересічним глядачам своєї нової Батьківщини, для якої імперські великодержавні амбіції завжди переважали поняття честі та елементарної порядності. Та й, з іншого боку, хто дає гроші, той замовляє музику. Відомо ж бо, що значну частину з $25 млн. бюджету фільму було надано Міністерством культури РФ. Хоч це комусь може й видатися дивним, але російське кіно, на відміну від американського, знятого у Голівуді, фінансується державою. Комерційно успішних російських фільмів упродовж року знімається лише декілька.
Атож, фільм Бортка перетворює трагедію українського козака Тараса Бульби на трагікомічний фарс у стилі нацистсько-більшовицького агітпропу 30-40-х років минулого століття. Підтверджень тому несть числа. Чи не найбільш притягнутим за вуха є те, що у фільмі ледве не всі українські козаки перед смертю думають виключно «про зємлю русскую і вєру православную». І це тоді, коли «землі русской» у розумінні, яке вкладає у неї режисер, просто не було - земля та називалася тоді як завгодно - Московщиною, Московським князівством чи царством, а зовсім не «землей русской».
Тут режисер переплюнув навіть Миколу Гоголя, який, будучи купленим московським царем за 20 тис. рублів, не протестував, відповідно до історичних реалій, проти перетворення у 2-й редакції своєї повісті свободолюбного харизматичного українського козака Тараса Бульби ледве не на вірнопідданого холопа білого московського царя. Також цілком неорганічним є визначення Тарасом Бульбою обличчя щойно вбитого ним сина-зрадника Андрія, як ніби у «дворянина», адже в Україні на той час побутувало слово «шляхта», яке вживається і в сучасній російській мові. Звісно ж, що таке «мовне недбальство» є досить красномовним саме по собі. Добре хоч, що режисер не додумався передавати питоме українське звернення «панове» російським «ґаспада». Але це вже, певне, було в «вабше».
І хоч кожна «молода» імперія, до складу якої входять старші за віком та більш цивілізовані поневолені народи, намагається привласнити їх історію та культуру, але, наприклад, «велика» Румунія ніколи не претендувала на історію Древнього Риму, як на свою власну. Хоч паралель тут чітко простежується навіть у назвах: Roma - Рим, Romania - Румунія. Сучасна Московщина, яка привласнила собі чужий для неї старовинний український етнонім «Русь» та стала Росією (так звучить «Русь» на грецький кшталт) безсоромно вважає історію Київської Русі власною історією, а поневолений, асимільований, віками гноблений нею та перетворений на бидло руський (він же український) народ, який іще й досі не спромігся встати з колін, «молодшим» братом. Як кажуть, врятуй нас, Боже, від таких «братів», а з ворогами ми вже й самі якось впораємося.
Відомо, що як Річ Посполита, так і Московщина багато залили сала за шкуру українцям. А всесвітньо відомий знаменитий польський письменник, перший лауреат Нобелівської премії в області літератури Генрік Сенкевич (Нобелівську премію він отримав за роман "Quo vadis", у перекладі "Камо грядеші") у своїй славнозвісній трилогії «Пан Володиєвський», «Потоп», «Вогнем і мечем», значна частина подій якої, відбувається в Україні, також вдається до гіперболізації, яка покликана піднести дух позбавленого, - на час написання трилогії, - державності польського народу. Так, наприклад, кумедний веселун та пройдисвіт пан Заґлоба вбиває у бою українського козака - велета Івана Барбатута, який сам та кінь під ним були удвічі більшими, ніж звичайно. Але відомо, що інші представники польської культурної еліти того часу, зокрема, інший знаменитий польський письменник Болеслав Прус критикували Сенкевича за необ‘єктивність та надмірний неприродний ура-патріотизм у його трилогії.
А чи хтось хоч один зі знаних представників сучасної російської культурної еліти висловився критично щодо історично необґрунтованого, а, по суті, взятого зі стелі примітивно-шовіністичного ура-патріотизму у фільмі комуніста Бортка? Таких немає...Принаймні про це широкому загалу нічого не відомо... Можливо саме тому український пророк Тарас Шевченко писав «ляхи були - все забрали, кров повипивали, а москалі і світ Божий в путо закували». Можливо саме тому патріотично налаштовані українці хочуть бути з Польщею у цивілізованому рівноправному Північно-Атлантичному Альянсі (НАТО), а не з Росією у, a priori, повністю підконтрольному їй (останньому дурневі на теренах так. зв. СНД відомо, що інакше просто не може бути!) Євразійському Союзі? Адже політика та ідеологія сучасної Росії мало чим відрізняється від чорносотенної великодержавної політики білих царів і Україні там може бути відведена лише роль пасербиці чи молодшої сестри, а не рівноправного члена сім‘ї.
І фільм Владіміра Бортка є цьому іще одним свідченням... Тому такий фільм є чи не найкращою агітацією думаючих (хочеться думати, що таких все ж більшість) українців ... за НАТО! Адже у НАТО, на відміну від Росії, брехня не вітається і «за базар надо отвєчать»...
Фото: http://artnavigator.dp.ua/kino/653.html
