Екранізувати «Тараса Бульбу» дуже мріяв Олександр Довженко (я знайшов, принаймні, п'ять версій сценаріїв). Віднайшов я їх у бібліотеці Вернадського коли сам писав сценарій на конкурс, який проводило наше рідне Мінкультури, ще без туризму, з понтом під Жерара Депардьє, котрий нібито мав зіграти Бульбу, на зло Голівуду з його «хоробрим серцем», клятим москалям та на радість нам, щирим патріотам.
В житті наче в кіно. Минуло два роки. Голівуд од злості не вдавився, Депардьє Бульбою не став, а москалі самі зняли «Тараса Бульбу» (з нашими ж акторами в основному) і показують фільм у всіх наших кінотеатрах.
Вперше я плакав, коли переможець конкурсу сценаріїв, народний артист України Віктор Гресь не на екрані, а на пальцях розказував і показував (Шустер Live 6 квітня 2009) як відлітає у вічність душа безсмертного козацького отамана Тараса Бульби, а безголові ура-патріоти шпилили російського режисера, киянина за походженням, народного артиста Росії і України Володимира Бортка.
Причому у тому ж павільйоні, де 68 років тому розпочиналась історія екранізації Тараса Бульби (!?)...
Так от Довженко в квітні 1941 року закінчив сценарій, в травні було розпочато підготовку до постановки фільму, 21 червня року розбив за традицією об штатив тарілочку, а 22 червня Гітлер на друзки розбив мрію великого режисера коли-небудь зняти «Тараса...».
Хто став на заваді Віктору Гресю? Не знаю. «Відсутність належного фінансування»? Чи може якийсь інший культурологічний, фінансовий, бюрократичний чи який інший Гітлер?
А тому маємо те, що маємо (тобто ні х..на). Власне, як дбаємо, так і маємо.
Проте подразник з'явився дуже потужний. Сусіди зняли фільм на свої гроші, на нашій натурі, за своїми лекалами тощо. Звичайно, «с превєлікім удовольствієм» и не без моралі ми б критикували і кпинили своє кіно, але його... немає.
Тому вперед! Бомбити фільм Бортка!!! (А критикувати там є що, повірте на слово. Або краще самі подивіться. А ще краще прочитайте повість Гоголя і подивіться кіно).
«Я ставлю перед собою завдання з найбільшою повнотою втілити у фільмі гоголівську повість, передати її романтичний аромат, її дух. Я вважаю, що повість ця написана Гоголем у найвищій мірі «кінематографічно», і я старався, щоб у режисерському сценарії не було помітно «швів» і слідів мого втручання. У фільмі діятимуть усі персонажі повісті, в недоторканому вигляді залишається сюжет і композиція твору». Так писав Довженко, ставлячи надзавдання фільму
І треба сказати, що вирішив він його блискуче. Багатотиражка «За більшовицький фільм» писала 20 квітня 1941 року: «Сценарій «Тараса Бульби» побудовано так, що вся сила і краса твору Гоголя залишилася недоторканою».
Вдруге я плакав уже в кінозалі, коли увесь час думав: а чому це кіно, хай і не досконале, зробили не ми?
Чому серед наших депутатів-мільйонерів і недепутатів-мільярдерів не знайшлося меценатів, аби профінансувати нашого, українського Бульбу, знайшлися ж кошти замовити Спілбергу фільм про жертв голокосту?
Чому мер-мільярдер з легкістю готовий профінансувати мільйон доларів за пошуки нареченої для свого секретаря, не знайшов мільйона гривень для проведення доленосного конкурсу молодих піаністів Володимира Горовиця ? Та що там мер? Ні мерія вкупі, ні ціла держава не знайшли нещасного мільйона гривень?
Гоголь дуже містичний письменник. Так сталося, що перший варіант «Тараса Бульби» (як, до речі, і «Мертві душі») той, про який згадує Олександр Палій був написаний у Римі, ми послуговуємося другим, менш кривавим... (так що уявіть собі перший?!).
Якраз у двохсоті роковини стався землетрус. Ну так сталося. Без ніяких аналогій. Серед жертв є і наші співвітчизники. Як горе, як щастя не мають національної приналежності так і Гоголь - один на всіх.
Тільки читають його по-різному. У цьому нічого дивного нема. По-різному читають і розуміють Шевченка. Та ви візьміть Біблію, один текст, а релігії - різні. Це нам знак, що Гоголь не український, не російський, і не італійський письменник, і навіть не антипольський чи анти єврейський.
Він Геній, який належить Людству. А історія екранізації Бульб, власне, тільки починається.
Ось москалі зняли чудову москальсько-голлівудську версію XXI століття. Є стара чисто голлівудська версія 30-тих років, де козаки дуже смішні і схожі на апачів. Є радянська чорно-біла наївна і сентиментальна. Буде, безумовно, і наша, українська, а ще довженківська версія...(Є ще порох в порохівницях!).
А стосовно царя, то Довженко, наприклад, дуже просто вирішив це питання. «Що, взяли, чортові ляхи? Думаєте, є що-небудь на світі, чого б побоявся козак? Підождіть, настане час дізнаєтесь ви, що таке православна руська віра. Вже й тепер чують далекі й близькі народи - піднімається з руської землі сила, і не буде в світі сили, яка б не скорилася їй...».
Гадаю ніхто не заперечуватиме, що тема Тараса Бульби набагато вартісна, ніж тема графа Монте-Крісто (а є ж понад 20 екранізацій цієї теми!). Мені розповіли, що актори Запорізького обласного драматичного театру самотужки знімають на цифру свого «Тараса Бульбу» (як це по-нашому, по-українськи, не пропадати ж декораціям!?авт.).
Відгудуть джмелі, бджоли, і «прочі насєкомі», а кіно буде завжди. Бо хто не дбає про своє кіно, дивиться чуже. Або ніякого!!!
