detector.media
Михайло Бриних
10.04.2009 12:31
Жодного дня без Гоголя
Жодного дня без Гоголя
Усі протягом минулого тижня дивилися, думали й говорили про Гоголя – і я трохи згрішив, каюсь. А втім, куди ж заховатись од цієї вселенської спокуси і великого смутку?

«З думкою про Гоголя починаєм день - кращої не знаємо на землі пісень!» - ось що верзе моя згорьована душа, яка вже протягом багатьох днів куди не поткнеться - перечепиться об Гоголя. Зайде в метро - там Богдан Ступка супиться, роздратований критичними відгуками, й зомбі-Андрій округлює очі, ніяк не збагне, сіромаха, за віщо його долю на комікс перетворили. Опиниться душа моя на гулиці - й увіллються в неї білборди з портретами, котрі в школі досхочу розмальовував кульковою (або навіть чорнильною) ручкою; ну, їй-Богу, що то за Гоголь - і вуса якісь не козацькі, й чуб смішний, - скільки мистецьких талантів об'явилося на світ завдяки цим хрестоматійним портретам, які тепер висять над головами, здобрені цитатами про ширину Дніпра!

 

Тільки ж із цитатами теж не все гаразд, - так і хочеться деякі з них дописати, і не тому, що графоманська заздрість на сверблячку обертається, а лише заради крихітної справедливості. Ось, наприклад, на одному зі щитів читаємо рядки з листа до Михайла Максимовича: «Туда, туда! в Киев! в древний, в прекрасный Киев! (...) Там, или вокруг него, деялись дела старины нашей...». Воістину, живий нині Гоголь, якщо живі злюки-цензори, здатні викинути й затрикрапити коротке речення, заради якого ці слова і згадують у нас найчастіше: «Он наш, он не их, неправда?». Де і в які святкові аннали ви засунули цей сакраментальний вигук, це поодиноке свідчення пробудженої «хахлатской» душі Гоголя? Пощо не даєте крихітному вієві підняти його повіки-клапани й так глипнути в північному напрямку, щоб Бортко перехрестився?

 

Ювілей Гоголя передбачувано перетворився на провідну телепрограму початку квітня - наші канали дрімотно прославили класика, російські ж видали звичний артилерійський залп, і дим пропаганди оповив як історичну правду, так і рештки самого Гоголя.

 

Перший національний привітав Миколу Васильовича уривками з його творів. Божевільні нотатки у виконанні Богдана Ступки, переконаний, не одну тисячу мурашок на глядацьких тілах породили. Натомість дикторську майстерність пана президента каналу, Василя Ілащука, можна було й не пущати в ефір, - видобуток такої руди перевищує можливості переробної промисловості й плавильних комбінатів сприйняття. Й усі ці читання - після заставки похмурої, з полум'ям і музикою пекельними, щоб не забував народ про «Страшну помсту». Отже, галочку поставили, грошей державних особливо не розтринькали, - й це вже результат із царини «спорту високих досягнень».

 

Потім переглянув я фільм Парфьонова «Птіца-Гоголь», який хоч і був позбавлений напалму в стилі Бортка, проте виявився справжнім богатирем у неспортивно-культурницькому змаганні під назвою «перетягування Гоголя». Так і хотілося мені після цього кіна гукнуть у стратосферу словами Яковлєва-Грозного: «Шо? Кємську волость? Ха-ха! Та хай забирають, на здоров'я. Держава не збідніє».

 

Такого Гоголя, як у Парфьонова, зовсім не шкода й позбутися. А все тому, що знаний майстер документального мила значно більше уваги присвятив не літературному класику, а живому Миколі Васильовичу, який і не вартує аж такої любові. Усе ж таки це був неприємний персонаж, який сказав мамі, що писатиме іноземною мовою, - й пака, ненько! Перебрався в Пітер, ходив за Пушкіним із роззявленим ротом, переконавши себе згодом, що тільки російською можна творити справжню літературу, а не мужицькими словами, як це Тарасу Григоровичу забандюрилося. Мандрував Європою, жив у Римі, кланявся царській родині за щедрі пожертви; дві книжки свої спалив, «Тараса Бульбу» переписав; із нечисленними друзями більше про болячки говорив і нестабільність системи травлення, або ж намагався духовністю тероризувати; про здрібніння душі людської скільки всього сказав, але ж і сам прожив Акакієм, довівши себе до стану самогубства. Ні, не шкода такого класика, можна продати за півціни, - тільки б твори його на решту забрати.

 

Ще одне захалявне кіно про Гоголя показав Перший національний. Звісно, далі Полтавської області творча група не доїхала, - і це прекрасно. Взагалі краще було б не їхати нікуди, - свічки у храмах можна й неподалік телецентру відзняти, а хатинку Гоголя й в архіві каналу, переконаний, легко відкопати, як і весь інший візуальний брухт.

 

«Ваш Гоголь» - це нуднющий і закатруплений фільм, зліплений у найгірших традиціях нашої древньої документалістики: про дитинство письменника, роль батька-матері, про пробудження релігійності, про єдину жінку, до якої Гоголь сватався, про фінальне досягнення святості. На тлі біографічних переказів від науковців та музейних працівників лине й звичний треш мистецьких вражень: що Росія не сміялася до Гоголя, що Гоголь запустив Україну в космос, що Гоголь - пророк. Найбільше мене втішив саундтрек до стрічки - якесь бісівське шепотіння та перестукування домовиків, змішане з церковними дзвонами.

 

Дражливу тему (кому належить Кємська волость?) у «Вашому Гоголі» хвацько оминули, про творчість його теж якось крадькома згадали. Тріумф обережності та плескіт води в ступі, красно дякуємо.

 

Натомість про російсько-українську битву за Гоголя полум'яно товкмачили аж у двох ефірах програми «Шустер live». У першій навіть влаштували голосування - й глядачі підтримали позицію Яковлєва-Грозного. В другій більше говорили про інформаційну війну в контексті «Тараса Бульби» Бортка, і це було веселе та сповнене антигоголівського гумору шоу, яке до письменника вже не мало жодного стосунку.

 

Фото: http://teachpro.ru/source/Literatura/!Image/%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C.jpg

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY