Можливо, це тільки перший крок, можливо, колективний розум нації почав турбуватися про стан інформаційної безпеки країни, зважаючи на невпинні інформаційні війни з території сусіда, контролювати виконання власних законів про телебачення, державну мову тощо.

Не раз і не двічі Тиждень про це писав. Чергове спостереження: розклад програм звичайного буднього дня середи, 25 березня. Для зручності візьмемо тільки умовний прайм-тайм із 6-ї вечора до опівночі й тільки канали першого-другого ешелонів. Поглянемо на співвідношення власного виробництва і закордонних, переважно російських, шоу. «Інтер»: 25% - своє, 64% - Росія, 11% припадає на Америку. Дивимося далі: «1+1» - 24/69/7; ICTV - 38/46/17; СТБ - 8/58/33; «Новий канал» - 7/63/30; «Україна» - зовсім просто: 25/75 на користь Росії. Охочі можуть власноруч перерахувати хоч в Exel, хоч у стовпчик.

Тобто можна скільки завгодно волати про збереження національного інформаційного та культурного простору або, навпаки, про утиски російськомовної громади й при цьому спокійно спостерігати без мікроскопа та без валер'янки, як українське телебачення перетворюється - ні, вже давно й остаточно перетворилося! - на кінобудку для трансляції чужого контенту: Ментовських воєн, Убійної сили, Спецназу, Кадетів. Панове, не дуріть себе й ближнього лукавими словами: 7-8% власної території, та нехай навіть 25% - це не війна, це капітуляція.

І ще одна симпатична деталь: на початку року навіть жалюгідний бюджет НТКУ порізали так, що Перший національний змушений відмовлятися від програм, які хоч якось змінювали його домодерне обличчя. А хтось ще згадує про суспільне мовлення!

Інформаційна війна триває, тільки на зовсім іншому, домашньому, фронті. У боротьбі за медіа-ресурс напередодні виборів політикам геть начхати на мирне населення. До речі, не можна сказати, що мирне населення реагує на такий стан речей неадекватно: воно банально перестає дивитися «ящик». Про послідовне зменшення сукупної телевізійної аудиторії свідчать вимірювання кількох соціологічних служб. Усе правильно, це не наша війна. Натисніть кнопку!

Ілько Майдачевський, «Український тиждень»