Кореспондент безкоштовної лондонської газети «Метро» подорожує світом – він поставив собі за мету за місяць дістатися з британської столиці до Нової Зеландії і ніде не платити за ночівлю, а натомість користатися гостинністю інтернетних твітер-друзів. Що й логічно, бо безкоштовна газета покликана вчити заощадливості читачів, особливо в ці тяжкі часи. Він уже дістався Чикаго і поки довелося ночувати в готелі тільки раз. Твітер рулить.

 

Нова хвиля котиться Британією вже кілька місяців (формально розпочавшись понад рік тому), набуваючи епідемічних розмірів, що можна порівняти лише з масовим захопленням Фейсбуком два роки тому. Тільки цього разу соц-інтернет-інфекція вражає простотою.

 

Мережа Твітер не просить вас писати довгі блоґи, розповідати про вподобання і хобі, виставляти свої фото на ковзанах, у сауні чи в обнімку з Андруховичем; також не можна ембеднути відео з вашої останньої відпустки чи якийсь ретро-перл із Ютьюба. Все, що можна зробити в Твітері, – це дати відповідь на запитання «що ви зараз робите?», і довжина цієї відповіді не повинна перевищувати 140 знаків. Звісно, ви можете ставити інтернет-посилання і маленькі фото. Твітер також добре працює з мобільних телефонів.

 

Ви можете відповідати на це запитання кілька, кільканадцять чи навіть кількасот разів на день, на радість ваших «послідовників» і, так само втішаючись, читати, що пишуть-роблять вони. Але стислість як ніколи виявляється сестрою – якщо не таланту, то принаймні захисного рефлексу людського мозку, який, не витримуючи обсягів інформації, що валяться на нього у фактично примусовому порядку, вирішив навчитися дозувати її. Формат обрано в 140 знаків.

 

У Твітера одразу з’явилося кілька зіркових твітунів. Стівен Фрай, актор, телеведучий і духовний спадкоємець Оскара Вайльда – один із них. У нього послідовників десь під дві сотні тисяч, і якщо він прийме вас до свого списку (а швидше за все прийме), то ви побачите, що він дописує в Твітер просто весь час: із Лос-Анджелеса, з Лондона і з західної Австралії, і багато, багато разів на добу. Тут і його діалоги з американськими офіціантами чи австралійськими іміграційниками, і зауваження про погоду, і час від часу інтелектуальні хизування – щось там про острах перед 13-м числом п’ятницею...

 

Інший гіперактивний твітерист – Джонатан Росс, ще одна відома британська телеособистість. Якщо вірити, що рядочки про побутові подробиці свого життя таки пише він сам, а не якийсь просунутий асистент, у що можна повірити, беручи до уваги дуже домашні фото його дружини чи коментарі про якість їжі в піцерії неподалік його дому, то він здається цілком звичайною людиною. Його нік у Твітері – зворушливе Уоссі, глузування з власної картавості, через яку він і отримав таке прізвисько.

 

Активні твітератори – ще один теле- і радіоведучий Джеймі Тікстон та співачка Лілі Ален. Їхні меседжі – у стилі «ось, сиджу слухаю музику», або «їм хліб із маслом», або «в черзі в аеропорту», або «як же ліньки щось робити». На запитання, нащо вони це роблять, знаменитості відповідають щось на кшталт, що Твітер – це як дуже простий піар, який, наближаючи до цільової, приносить водночас задоволення й інтернет уже не є таким безмежним, а селебріті – недоступними, богоподібними створіннями, бо вони їдять хліб із маслом і нудьгують, як усі нормальні люди.

 

Твітер в інтернеті – це як Еймі Вайнхаус серед виконавців, що продали мільйони альбомів:завжди поруч і передбачувано нескладний.

 

Якщо аналізувати соціокультурні парадигми далі, то я прийшла до такого висновку: якщо Біг Бразер показав, що і з простої людини можна зробити селебріті (якщо ця людина воліє), то Твітер – що і з селебріті можна зробити просту людину. І йде на це 140 знаків.

 

Але Твітером користуються не тільки знаменитості, які прагнуть наблизитися до шанувальників. Пошуковий процес взаємних інтересів настільки активний, що, навіть не пишучи нічого, ви все одно станете предметом цікавості з боку інших твітунів. Одна жінка приєдналася до Твітера, але заріклася щось писати там, і через два тижні цього експерименту мала 500 послідовників.

 

Можна бути скептичним, можна критикувати Твітер як ще одне інтернетне марнування часу і відкидати бзік коротких меседжів: слів у всесвіті й без того крутиться маса, нащо вам ще й «параскаведекатріофобія»? Можливо. Але як ще поспілкуватися зі Стівеном Фраєм напряму?