Саме технології журналістського розслідування був присвячений Семінар "Жанри в журналістиці. Журналістське розслідування", що відбувся у Кіровограді 30-31 січня 2003 року за участю французького викладача Олександра Лєві. Журналіст, що проводить власне розслідування, як правило, потрапляє у перехрестя численних впливів. Це - і спроби використати журналістське розслідування як інструмент політичної боротьби, або економічної конкуренції, і намагання перетворити журналістське розслідування на канал зливу компромату, і відверте прагнення приховати істину. Одним із способів обійти ці перепони є володіння технічними прийомами журналістського розслідування. Саме технології журналістського розслідування був присвячений Семінар "Жанри в журналістиці. Журналістське розслідування", що відбувся у Кіровограді 30-31 січня 2003 року за участю французького викладача Олександра Лєві. Семінар був організований Кіровоградською асоціацією "Громадські ініціативи" та Інститутом масової інформації за сприяння Міжнародного фонду "Відродження". Олександр Лєві протягом кількох років очолював відділ досліджень Міжнародної організації захисту свободи преси "Репортери без кордонів" і є автором журналістських розслідувань на Балканах і на теренах колишнього СРСР. Сподіваємось, що читачам "Вільного мікрофону" буде цікаво ознайомитись з його відповідями на запитання нашої редакції, що стосувались різних аспектів сучасної журналістики.

Враховуючи об'єктивну складність жанру журналістського розслідування і те, що в сучасному світі існує потужна тенденція підміняти інформацію новими стереотипами, міфами і навіть дезінформацією, носіями якої часом виступають потужні державні і навіть міжнародні інституції, чи варто зараз взагалі вести мову про незалежне журналістське розслідування? - таким було наше перше запитання.

О.Л.: - Специфіка цього жанру полягає саме в туму, що журналіст, який проводить власне і, відповідно - незалежне, розслідування, опиняється наодинці. Він має шукати правду, добре розуміючи, що всі з ким він спілкуватиметься, будуть проти нього. У кожного з них свій інтерес, у журналіста він має буди один - знайти правду, з'ясувати, що ж насправді відбулося. А для цього треба уникати не лише будь-яких зовнішніх впливів, а й свого власного упередження і самовпевненості. Треба не боятися виглядати наївним і ставити наївні питання. Часом саме вони допомагають зрозуміти, що відбулося. Усе інше - різноманітні види розслідувань на замовлення, або псевдо розслідування за підкинутою інформацією, не мають жодного відношення до журналістики і непотрібні нашому читачеві. Незалежна журналістика може бути доброю і поганою, а залежна - тільки поганою. Тому головним мірилом тут має бути чесність. Журналіст має бути чесним перед самим собою і своїм читачем.

ІМІ: - Це виглядає майже як журналістське донкіхотство. Хтось вважає журналістику просто професією, для когось вона є покликанням, а для когось - способом заробляння грошей. А чим вона є для Вас?

О.Л.: - В усякому разі я не вірю у журналістику за дипломом, якому на пострадянському просторі все ще приділяють велику увагу. Я маю на увазі не вищу освіту взагалі, а диплом журналіста. Особисто я за освітою лінгвіст, володію англійською, російською, сербо-хорватською і болгарською мовами. В журналістику мене покликали події на Балканах. Я мав можливість займатися не менш престижною і навіть більш оплачуваною науковою роботою, але не зміг сидіти у затишку університетських кабінетів. Разом із тим, навички наукової роботи дуже допомагають мені у роботі над документами, яка є важливим підготовчим етапом журналістського розслідування.

Без сумніву, для мене журналістика - це покликання. Я почав писати ще в студентські роки. Спочатку це було хобі, тепер воно стало професією.

ІМІ: - Ви підкреслили, що журналістське розслідування має бути незалежним. Якою мірою французький журналіст зараз є справді незалежним?

О.Л.: - Я можу однозначно сказати, що французькі журналісти зараз не знають того страху, в якому живуть наші колеги тут. Страху за своє життя, життя своїх близьких, страху залишитись без роботи у наслідок того, що ти торкаєшся болючих проблем твого суспільства. В цьому плані французькі і взагалі європейські журналісти є захищеними існуючим рівнем демократії. У демократичному суспільстві міністри бояться журналістів, а в недемократичному - навпаки.

Що ж стосується того, про що писати, безумовно, журналіст залежить і від редактора, і від читачів свого видання. Я маю не лише запропонувати цікавий сюжет, а й якісно і своєчасно підготувати свій матеріал. В цьому плані не може бути свободи, навпаки, існує жорстка конкуренція і журналістів, і видань.

Для західних журналістів зараз існує проблема певних стереотипів у визначенні пріоритетності інформації. Це особливо стосується радіо і телебачення. Достатньо подивитися випуски новин на провідних телеканалах - всі висвітлюють, як правило, ті ж самі події і на основі повідомлень інформаційних агенцій. Але це - проблема скоріше технологічна і зовсім не пов'язане з якимось диктатом, а тим більше страхом.

ІМІ: Саме про нові інформаційні технології. Ви зараз активно працюєте в Інтернеті і досліджуєте цю всесвітню мережу. Який вплив вона справляє на сучасний інформаційний простір?

О.Л.: Новітні технології руйнують усі існуючі стереотипи. Інтернет дозволяє кожному стати головним редактором власного видання. Це не завжди добре, але саме це лякає хазяїв преси. Новітні технології дозволяють за умови зовсім незначних капіталовкладень створити потужну конкуренцію існуючим ЗМІ. Це свого роду новітній "самвидав", але без загрози ГУЛАГу.

ІМІ: - ГУЛАГу тепер не існує і в Росії. Вам доводилось проводити свої розслідування і в цій державі. Як Ви оцінюєте сучасний стан інформаційного поля цієї держави?

О.Л.: - Головною ознакою теперішньої ситуації в Росії, на мою думку, є відхід дисидентства. Це покоління грало визначну роль під час перебудови, а тепер одні вже пішли, а інші просто стомились. Генерація інтелектуальної опозиції не має наступників, існуюча зараз опозиція є занадто комерціалізованою. За роки правління Путіна дисиденство остаточно зникло. Солженіцин, який втілював значний спектр російського дисидентства тепер п'є чаї з Путіним. Хоча проблем в Росії не поменшало, згадаймо ту ж саму Чечню.

ІМІ: - Так, про Чечню. Ви написали книгу "Заручник у Чечні", як Вам вдалося провести там своє розслідування?

О.Л.: - Журналістське розслідування у Чечні зараз просто неможливе. Навіть ризикуючи власним життям, журналіст стає заручником офіційної пропаганди. Чеченські джерела інформації теж не можна перевірити. Тому разом із моїм співавтором Брісом Флотьо ми пішли іншим шляхом. Він кілька місяців був заручником у Чечні, жив поруч із чеченцями, все бачив з середини. Ми виклали його досвід, враження, але це не можна вважати журналістським розслідуванням. Повторюю, у Чечні воно зараз просто неможливе.

Довідка. Олександр Лєві народився 1969 року, 1996 року закінчив Університет Париж-10, Нантер, за спеціальністю лінгвістика і порівняльне літературознавство. Володіє англійською, російською, сербо-хорватською і болгарською мовами. Після року викладання лінгвістики в Університеті Париж-10, Нантер, почав працювати у редакції журналу "Hommes & Migrations" (Люди і міграції). Його статті, присвячені подіям на Балканах і на пострадянському просторі друкувались також у газетах Le Monde, Liberation та Le journal de Geneve. З 1998 року він керував європейським сектором Міжнародної організації захисту свободи преси "Репортери без кордонів", а з 2001 року очолював відділ досліджень "Репортерів без кордонів".

Олександр Лєві є автором більш ніж десяти журналістських розслідувань для "Репортерів без кордонів" та інших ЗМІ, а також двох книг "Otage en Tchetchenie" (Заручник у Чечні) за участю фотографа Бріса Флотіо (Brice Fleutiaux) та "Ma guerre a l'indifference" (Моя війна з байдужістю) у співавторстві з високопосадовцем ООН Жаном-Селімом Канааном (Jean-Selim Kanaan).

Сьогодня Олександр Лєві пише репортажі і журналістські розслідування для численних французьких та європейських видань. Як головний редактор сайту www.urbanattitude.net він все більше звертається до проблем використання новітніх технологій та Інтернету у сучасному суспільстві.