Перш ніж говорити про освіту, зокрема журналістську, слід визначити, що ми розуміємо під поняттям «знання», «розум»… Під сучасне визначення homo sapiens потрапляє швидше людина як носій інформації (хоча, здається, винайшли чимало штучних носіїв даних, набагато досконаліших за людську пам’ять в кількісному плані), ніж людина як генератор ідей та думок (це, на щастя, ще не властиво кіберрозуму). Але чому? Мабуть, за відповіддю на це запитання і криється розв’язка нашої проблеми. Наведемо ще один показовий приклад, пов'язаний з фізіологічними особливостями людей: нашому розуму властиво стирати «непотрібну» інформацію, тобто забувати. Отже, вочевидь, слід наштовхнути нашу систему освіти на інше тлумачення поняття «знання»?

 

Не можна не звернути уваги і деякі психофізичні властивості «людини розумної» такі, як індивідуалізм і суб’єктивізм. Ці дві людські риси, на нашу думку, є визначальними у формуванні творчої особистості, зокрема журналіста, його світогляду та, деякою мірою, світогляду його читачів; його успіху на олімпі mass media. Авторський стиль... Хіба не за нього цінуємо акул пера? Авторська думка... Хіба не за неї люблять і визнають журналістів? Як казав Вольтер: «Я не згоден з вашими судженнями, але готовий покласти життя, аби ви їх могли висловити». Однак система освіти в Україні, як, мабуть, і в світі, базується не на принципах суб’єктивізму, а на кліше, які формують універсальну особистість (тиражованого працівника ЗМІ?).

 

Найбільший негатив журналістської освіти в Україні полягає у слабкій технічні базі та нескінченних «освітянських роздумах». Поки «десь там» думають – страждає уся журналістика, в першу чергу районна та обласна, якій і так ніколи не щастило на яскраві обдарування.

 

Я вважаю (і більшість студентів нашого університету теж): щоб не потонути в океані інформації, освіта журналіста повинна текти в русло вузькоспеціалізованості вже з другого-третього курсу (для ерудованості та загального розвитку можна залишити один-два роки «плавання»).

 

Не потрібно забувати і про плідну співпрацю між усіма вищими навчальними закладами в Україні для активнішого обміну інформацією всередині держави, бо кому краще знати, що нам потрібно, як не самим українцям. Добре розібравшись в собі і обмінявшись досвідом, можна «замахнутися» і на світову медіаарену.

 

Щодо коефіцієнту відношення практика/теорія, то сучасне студентство вибирає один раз побачити/зробити, ніж десять разів почути. Хоча не заперечуємо того, що ми усі є палкими прихильниками сили слова. В ідеалі повинна бути гармонія та рівновага поведінкової та концептуально-поняттєвої моделі освіти. Але якщо взяти до уваги, що нічого бездоганного немає, то чому б це співвідношення не зробити з перевагою (хоча б незначною) першої. Як відомо, саме праця створила «людину розумну», що, деякою мірою, «суперечить» «теоретичній» концепції академічної освіти. Але чи готова остання до ще одного «болонського процесу», але цього разу не тільки у ВНЗ? На ці та інші питання повинні дати відповідь люди, чия компетенція та посада відповідає освітній галузі.