Цей матеріал, авторами якого є державні службовці – співробітники Державного комітету телебачення і радіомовлення – є своєрідною реакцією на заяву Національної комісії з питань утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України, яку «Детектор медіа» публікувала 16 лютого. Нагадаємо, у своїй заяві Нацкомісія вказує на загрози для досягнень свободи слова в Україні та закликає прискорити процес створення суспільного мовлення та роздержавлення ЗМІ. Ігор Радзієвський та Богдан Червак не поділяють цієї позиції, вважаючи, що держава повинна «сильною рукою» контролювати інформаційний простір, провадячи інформаційну політику в своїх інтересах, та звертають увагу на інші проблеми інформаційної галузі, зокрема занепад державних ЗМІ та вразливість України до зовнішньої медіаагресії. Редакція «Детектор медіа», повністю підтримуючи заяву Нацкомісії, не може погодитись із аргументами, наведеними авторами, проте вважає публікацію цієї статті корисною для продовження дискусії щодо ситуації у вітчизняному інформаційному просторі. Закликаємо наших читачів та дописувачів висловлювати свої думки з цього приводу.
Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при президентові України
оприлюднила заяву, в якій висловила занепокоєння загрозливою ситуацією у сфері свободи слова та інформації, і запропонувала оздоровлювати інформаційний простір шляхом денаціоналізації та усуспільнення існуючих державних та комунальних ЗМІ.
Така заява консультативно-дорадчого органу, що утворений при главі держави, можливо й віддзеркалює певні небезпечні процеси у медійній сфері, але тільки не глибину проблеми, перед якою опинилася країна, а точніше її інформаційна складова.
Однак спершу кілька слів про саму заяву. Ще вчора президент, прем’єр-міністр, інші політики та чиновники високого рангу упевнено стверджували: чи не єдиним досягненням помаранчевої революції залишається свобода слова. Сьогодні ж стає очевидним: упав останній бастіон народного зриву 2004 року. І про це заявив державний орган, створений «помаранчевим» президентом.
Але проблема із свободою слова в Україні, на жаль, лише одна із багатьох, які з’явилися в інформаційній сфері країни, що потерпає від економічної і політичної кризи.
Якщо бути гранично відвертим, то слід визнати, що Україну уразив інформаційний параліч. Спробуємо довести це.
Передусім слід констатувати - в країні відсутня єдина державна інформаційна політика, спрямована на утвердження стратегічних національних інтересів в Україні та за її межами. Натомість кожна гілка влади, окремі державні органи проводять власну інформаційну політику, нерідко спрямовану на компрометацію інших інститутів влади. Більше того, подекуди в системі однієї гілки влади проводяться «дві», або ж і більше інформаційних кампаній, які взаємно заперечують одна одну.
Яскравою ілюстрацією може служити історія із розісланим МЗС диппредставництвам за кордоном «темником» за результатами засідання Ради національної безпеки і оборони України з питань енергетичної безпеки, який містив інформацію з дискредитації в очах світової спільноти газових домовленостей уряду.
Дедалі суттєвішу роль відіграють закордонні ЗМІ, що ведуть мовлення на Україну й часто-густо дезорієнтують наших громадян стосовно позиції української влади з того чи іншого питання. Намагання ж державних органів поставити таких мовників у рамки українського закону наштовхується на шалений опір, організований антиукраїнськими елементами.
Впливові ж і рейтингові вітчизняні ЗМІ, які переважно контролюються олігархами, фактично не вилазять із перманентних передвиборних баталій і не виконують своєї основної функції: об’єктивно та неупереджено інформувати громадян про події в державі і світі. Це призводить до того, що у «запалі боротьби» партійні та корпоративні інтереси беруть гору над інтересами держави, що підриває і без того хиткий фундамент української незалежності.
Катастрофічний брак коштів, особливо в умовах фінансово-економічної кризи, не дає можливості державі оперативно, а головне ефективно використовувати власний медійний ресурс для відстоювання інтересів суспільства і держави.
Так, вже в березні цього року можуть припинити мовлення Національні теле- та радіокомпанії, обласні державні телерадіоорганізації. Закриється чимало місцевих комунальних газет. На межі виживання й Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ».
За таких умов владоможці просто неспроможні щось зробити для формування якісно нової інформаційної політики, яка б враховувала реалії світової економічної кризи та сучасні геополітичні виклики. Адже в країні з квазіліберальним режимом, де лише імітуються демократичні інститути та процеси, а насправді всіма правами та свободами користуються виключно представники фінансово-політичних кланів, відсутні можливості для реалізації цілісної та послідовної інформаційної політики, яка б забезпечувала національні інтереси.
Вражає також недалекоглядність та ідеалізм різноманітних так званих експертів-інформаційників. Більшість з них вперто продовжують мусолити питання, які не відповідають найважливішим потребам сучасності, особливо в контексті гарантування національної інформаційної безпеки. Треба, нарешті, чесно визнати: сьогодні такі «пріоритети», як створення суспільного телерадіомовлення, роздержавлення друкованих державних та комунальних ЗМІ, інформування населення з питань євроатлантичної інтеграції, втратили актуальність.
А тому перший крок, який би мала зробити держава та громадськість з метою вироблення модерної інформаційної політики, це відмовитися від «догм», які сповідувалися впродовж останніх, докризових років.
Перманентні інформаційні атаки на Україну, загострення внутрішньої політичної ситуації, поглиблення економічної кризи, очікування соціальних бунтів – ось справжні виклики, на які треба негайно давати відповіді, зокрема засобами інформаційного захисту держави.
Україна фактично опинилася на межі втрати державності, а ми й надалі товчемося довкола питань на кшталт суспільного телебачення, про які варто було б дискутувати у «мирний» час.
Нині світова спільнота дедалі більше усвідомлює, що порятунком від економічного хаосу та соціальних потрясінь може стати повернення державі усіх необхідних функцій впливу і контролю. Іншими словами, якщо ми хочемо зрозумілої та ефективної інформаційної політики, треба мати сильну консолідовану владу. Зважаючи на вітчизняний історичний досвід державотворення, кризові явища у політичній та соціально-економічній сферах, зовнішні загрози, стає зрозумілим, що розбудова системи політичного управління на засадах ліберально-демократичної моделі є хибним шляхом для України.
Подолати новітню руїну може лише національна держава, в якій існує сильна влада, зосереджена в одному кулаку. Українська держава повинна стати президентською республікою, де глава держави безпосередньо очолює уряд. Тільки така конфігурація влади дозволить провадити інформаційну політику в інтересах нації і держави.
Сучасна модель державної інформаційної політики, яку здійснюватиме нова влада, має базуватися на таких принципах: пріоритету національних інтересів України; розширення та захисту інформаційного простору країни та регіонів; протекціонізму національному інформаційному продукту; єдності та координації дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
Серед ключових завдань політики в інформаційній сфері мають бути:
- розвій національного інформаційного простору, який зміцнюватиме цілісність країни на ґрунті національних цінностей, завдань, ідей;
- збереження національної та культурної самобутності українського народу;
- просування інтересів країни у світі, утвердження її позитивного іміджу;
- забезпечення інформаційного суверенітету України.
Основними напрямами такої політики будуть:
- забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації, недопущення монополізації медійних ринків з метою унеможливлення маніпулювання громадською думкою, зокрема, шляхом заборони створення і діяльності засобів масової інформації, засновниками яких є нерезиденти, зареєстровані в офшорних зонах або в країнах, законодавство яких не передбачає розкриття інформації про засновників або власників за запитом української сторони; встановлення обов’язку засобу масової інформації розкривати інформації не лише про власників ЗМІ першого рівня, але й про власників та пов’язаних осіб всіх рівнів; запобігання доступу контрафактної інформаційної продукції;
- розроблення та виконання комплексної програми розвитку державних ЗМІ, підвищення ефективності їх використання для пропаганди культурних і духовних цінностей України, їх популяризації у міжнародному інформаційному просторі;
- розвиток супутникового мовлення, зокрема формування пакета інформаційних послуг для розповсюдження через національний супутник зв’язку та мовлення в режимі безпосереднього широкосмугового супутникового мовлення з включенням до такого пакета загальнодержавних телерадіоканалів;
- впровадження цифрового телерадіомовлення;
- забезпечення трансляції програм вітчизняного телерадіомовлення на територію інших країн, в тому числі іноземними мовами;
- запровадження квотування присутності в ефірі телерадіоорганізації аудіовізуального продукту, виробленого в одній країні;
- надання статусу засобів масової інформації веб-ресурсам вітчизняного сегмента Інтернет;
- створення системи дієвого контролю за дотриманням вимог законодавства про інформацію та
- встановлення суворої відповідальності за його порушення, включно з анулюванням ліцензій або скасуванням реєстрації ЗМІ, які проводять антиукраїнську діяльність.
Віримо, що Україна вийде із глухого інформаційного кута.
Богдан Червак – директор департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення і радіомовлення; Ігор Радзієвський – заступник директора департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення і радіомовлення
