Віктора Ющенка і Юлію Тимошенко втягують у новий скандал — попсовий (у зв’язку з Євробаченням). Мало цим людям проблем газових і передвиборно-конкурентних, то навалили ще й шоу-бізнесову купу.

 

Але вже летять гінці у всі кінці — і на столи ясновельможних осіб лягають стоси паперів, на яких дівочим почерком виведено «відкриті листи».

 

«Дорогі В.А. і Ю.В., негайно рятуйте репутацію країни! Терміново втрутьтеся у неподобство навколо Євробачення по-українському (скандальних результатів півфіналу)!»

 

І ці перші особи, котрі, практично, доморозили кілька найбільших мегаполісів країни, напевно, негайно на «музон» відреагують. Вони взагалі можуть миттю вимести «сміття з хати», пославши на горе-конкурс, наприклад, свого улюбленого «єдиного кандидата» — Леоніда Михайловича... Чоловіка, котрий співає. Мера, який заснути не дає (своїми вибриками). А що, іншим можна вити в тернику, то хай і цей потужиться «за честь мундира». Адже слухають, мліють...

 

Тим часом «жарти гумору» у зв’язку з попередніми результатами Євробачення-2009 (а-ля Ukraine) взагалі якісь саркастично-трагічні. На проміжних мелоперегонах і раніше «труси» (співаючі) перемагали. Цього ж разу в хід пішла практично вся «спідня білизна».

 

На форумах інколи трапляються тверезі думки. І пише одна людина на «Детектор медіа» під розлогою статтею: «Панове телеробітники та критики! Вам здається, що вся ця тусня якось впливала на людей країни, яку представлятимуть ці «мистці»? Більшість взагалі це не дивилися. Мені жаль, соромно, що країну, в якій я живу, представлятимуть «відібранці» стьобу вузьконаправлених продюсерів. Вже після Руслани це все ставало все ганебнішим. А тепер і дивитись не варто. До того ж усі так занижують значимість Євробачення, коли програють… І так завищують, коли раптом опиняються в першій десятці. А диски народ не купляє. Тож цей відбір — лише пропозиції для корпоративів…»

 

І нічого додати. Все так і є.

 

Але ж не ми з вами цей захід до неба підносили. І не ми його насаджували як «іміджеформуючий» — для «гордості країни».

 

Тож нічого й відвертатися. Співають — і співають. Ниють — і виють. Отож знову туди, де море вогнів. (Нам ось не завжди й інші вибори до душі, але ж ходимо, голосуємо, делегуємо, потім, щоправда, лупаємо чолами стіни: і кого ж вибирали?)

 

Тільки за минулий період, нагадаю, батьківщина досить розмаїто проявляла себе у справі зміцнення «іміджу» в рамках європейського хору. Демонстрували... І вокал по-українськи (іноді), і енергію «дику», і чобітки червоні, й ідеали майданні, і треш по-полтавськи, і гламур по-кіркоровськи... Оце рвонули! «Нас не догонят!»

 

А ось що чекає обивателя-глядача на черговому рейтинговому видовищі вже в середині травня 2009 р. («від нашого столу» — «їхньому столу») — можна лише розчулитися...

 

Якщо хтось бачив так званий півфінал, записаний Першим каналом, а затим виданий населенню, той великий молодець. Оскільки мало який птах долетів до середини телевізійного жаху. І вже потому усвідомив, що це було.

 

А було ось що. Вульгарний, цілеспрямований, безпардонний, містечковий корпоративний непрофесіоналізм. Практично в усьому (за поодинокими артистичними виявами). І в «телекартинці», і в манері так званого ведення, і в нездатності команди Василя Ілащука зібрати хоча б щільний натовп статистів, які б штучно тішилися відібраним «геніям» із нетрів.

 

…Щороку ближче до весни загострюються такі телеогляди художньої самодіяльності (напередодні Євро). І рік у рік саме в цей період (про це неодноразово вже доводилось писати) нам щедро пропонують видатні досягнення місцевого трешу. Тож не звикати. Кожен «співак» вважає, що він «артист». А кожен слухач не сумнівається, що хтось збожеволів.

Загалом, нічого особливого. Усе — за «правилами».

 

Тільки нинішнього року якісь «правила», виявляється, злісно порушили… (див. окремий блок — «Пісня на біс»).

 

Я ж, даруйте, розглядаю цю трагікомічну ситуацію трохи спектральніше. Оскільки в цій справі порушене головне — смислоутворуююче — і чітко прописане одне «правило» Євро. Як відомо, це конкурс — на найкращу пісню. А ось пісень — як виду і жанру — тут не спостерігалося в природі (за поодинокими вкрапленнями).

 

Були ноги, були руки. Були труси. Були муркотіння, скиглення, стогін. Було посмикування, завивання і в ноти регулярне невлучання.

 

А ось пісень — цільних, осмислених художніх композицій — наполягаю, практично не спостерігалося.

 

Якби представник «Русского радио», що засідав у непідкупному журі, надумав узяти фінальний мелотреш і забити ним свій гордий ефір, — то ця людина відразу й прогоріла б. Його б миттю московські боси вигнали з роботи — за профнепридатність. Оскільки сприймати такі «пісні» й танці немає фізичної можливості. Зразу хочеться переключитися на «Дискавері» — й дивитися «про тварин».

 

І отримуємо в сухому залишку: місцеве журі вочевидь порушило найважливіше правило євроконкурсу — не пісні відбирали, а здебільшого помітні тулуби.

 

Далі про інші порушення (тих-таки «правил»). Якщо не згадати бодай одну прем’єрну композицію (претендента на Євро), то що ж ці люди робили десять днів поспіль, «підраховуючи» та «обговорюючи» якісь результати відбору?

 

Цікаві вони громадяни... Те, що можна виокремити й визначити за десять секунд — три сосни, одна береза, — виявляється, треба «зондувати» і глибокодумно «вивчати» практично два тижні. Чи в цьому «професіоналізм»...

 

Хіба є в цих білямузичних товаришів слух (а особливо — совість), якщо десять діб мучилися-тужилися над дилемою буття: чи зараховувати до європейського модного руху такі надзвичайні прожекти, як «Заклепки», Tori Joy, «4 kings», Лобода, Nikit і співака GODO, який пристав до них?

 

У задачці також запитується: а конкурсантку Маню навіщо засунули, з корабля за борт скинувши, вона ж чим гірша за переможний колгоспний контингент?

 

Тільки далі — знову про ознаки порушення «правил». Чому це артист Олег Скрипка публічно (на всю Україну) на 5 каналі — зронив загадковий текст, нібито навіть після геніального півфіналу, який визначив «найкращих», він, бачте, досі продовжує сепаратні переговори з НТКУ про можливу участь... Порушення!

 

Такий волюнтаризм теж «правилами» не передбачений. Домовилися вже, мабуть? Упросили прошеного? Отож декого — з голосом і хоч якоюсь, але творчістю, — можна, з корпоративної примхи, «за борт», а фольклорний елемент — знову на «трибуну». І це не дивно. Після участі цього колись шанованого артиста в поточних «шабашах» (у районі мерії) можливий будь-який інший «космічний» результат його подальшого музичного життя.

 

І наступне відверте порушення (тих-таки «правил» євроруху). В якому параграфі записано, що дорослі чоловіки (у вигляді журі) зобов’язані озброюватися секундомірами, не думати про секунди звисока, а фіксувати кожну переспівану мить...

 

Мені тут напередодні примарилося взагалі жорстоке видиво: а що якби з того світу на український відбір повернулася фантастична Квітка Цісик (із великим голосом), що як сюди ж прибула б жива-квітуча Ніна Матвієнко (з якоюсь геніальною піснею) — і в кожної з них була б чудова композиція, тільки на 30—40 «сантиметрів-секунд» довша, ніж у груп «Заклепки»...

 

І що ви собі гадаєте — секундомір на такому «змаганні» переможе! Як і в недавньому — ганебному — випадку.

 

Хоча тут-таки (і знову — порушення!) один із суддів привселюдно заявляє: «Що стосується тривалості треків, то першим і останнім місцем, де це важливо — це буде фінальний телепродукт у Москві, коли ці пісні будуть суворо загнані в одне музичне колесо…».

 

Виходить, самі ж і розписалися у власному «злочині», коли вигнали втришия одну з потенційно сильних учасниць. А це, не приховую, обдарована дівчинка з Києва Настя Приходько, протеже найкращого на сьогодні мелодиста Костянтина Меладзе, який краще тямить на модній музиці, ніж Бебешко або навіть Кузін. Хіба справа у «простроченні» композиції, котру прийняли оком не кліпнувши... Справа — у стереотипі, у «форматі». У художній неадекватності.

 

Чим мають керуватися вожді телеканалів і «люди від музики», котрі сидять у президіях із секундомірами? Здавалося б, художнім смаком (якщо такий є).

 

Навіщо взагалі збиратися теплою компанією, якщо для суддівства «такого Євро­бачення» можна запросити сторожа НТКУ — і той врубав би той-таки «секундомір» із кабінету Василя Ілащука.

 

Формулюю ексклюзивно і членороздільно: усі можливі «правила» на таких розважальних музичних заходах — не середньовічна догма, не статут в армійській казармі, а лише керівництво до дії для пошуку цікавого художнього результату. І всі запропоновані оргкомітетами «канони» мають слугувати єдиній меті — виявленню творчого результату, а не «трусів».

 

Бездара в трусах — і так проб’ється. А талант — якщо це дар Божий — можна і треба підтримати, підбадьорити, дати шанс. Тим більше що параграфи в документації Євробачення — не Конституція України (хоча й ту, до речі, у нас тричі на день порушують).

 

Отож те, що сталося на недавньому містечковому півфіналі УТ-1, — свавілля подвійне і обурливе.

 

Серед трьох десятків музичних претендентів (із їхніми ж піснями на додачу) якщо й було три одиниці творчих, самобутніх, неординарних, то одну з них (зрозуміло, кого маю на увазі) «зрізали» й викинули — свідомо, корпоративно. Прикрившись «секундоміром», на кону лишили обурливе «нотоневлучання» — улюблений формат нашого «бізу».

 

І так же — скрізь. Тільки-но проклюнеться десь людина з голосом або харизмою — так відразу на неї й «чадру» нап’ялити, щоб не відсвічувала контрастним світлом і не підкреслювала убозтво поточних «хіт-парадів». Де, до речі, Катя Чилі — самородок з того ж «цеху», котрому не так просто переефірити «труси» в порочному колгоспі?

 

Де інші цікаві голосисті особи, що колись спалахнули, а потім були затоптані об’єднаними нікітинськими «арміями»?

 

Але знову про порушення. Якщо уважно прозондувати у ЗМІ деякі крилатості від людей, котрі «журили» цей дивовижний «природний добір», то виникають цілком крамольні підозри... Хто це там з «музикознавців» так бадьоро мовить про «творчість» по закінченні бою? Може, якісь масні відвідувачі борделю з роману «Нана»? Чи хтиві «папіки» в одній із саун Кончі-Заспи? Агов?! «Ми чекали хабарів. Криза. Ніхто нічого не приніс. Ми дуже розчаровані. Тягнули до останнього», — масно посміхається один член (журі). «Я був не проти, щоб цей фізіологічно-творчий проект опинився у фіналі…» — жартує інший (член журі, що з «Русского радио»).

 

...Нарешті самі обмовилися! І обмовки ці — не тільки за Фрейдом. Фізіологічно-творчі «проекти» — ось чого їм, виявляється, бракує для повного тілесного (музичного) блага.

 

Ось і вибрали те, що треба для збудження ерогенних плацдармів. А чого не треба — виперли. Правда, характеристика «творчі» вжита членом журі, швидше, для красного слівця. Адже концепт тут — «фізіологія». Фізіологічний шоу-бізнес — їхня мета, їхній смак.

 

І подальша програма таких дій очевидна.

 

У конкретному випадку ці люди й виконували вже не функції «художніх експертів» (навіщо?), а якихось лікарів-проктологів... Фізіологія ж. Ось і вибрали — за десять тяжких днів — усе те, що підходить під «глибину» їхнього бачення...

 

І керівники НТКУ вдали, буцімто «всі в білому».

 

Втім, тепер хоч ясно — це виключно «справа лікарів». А не музикантів.

 

І нічого, крім огиди, і ці дії, і ці люди вже не викликають. Розігнати їх усіх. Негайно зробити ротацію. По лікарнях їх... Хай не ганьблять ні каналу, ні країни. Хай займаються «фізіологією» — відповідно до власного (творчого) бачення.

 

* * *

 

А насамкінець скажу, навіщо взагалі кинув несмілий погляд на цю «складну» проблему... Дівчинку жаль. Зрозуміло? (Тільки не заплачте...)

 

Річ у тому, що, за давніми театральними історіями, добре знаю цю сім’ю. Знаю її бабусю — театрального журналіста Людми­лу Олексіївну Приходько (колись працювала в журналі «Укра­їнський театр», тепер на пенсії). Вона сама й тягне двох онуків. Часто не спить ночами, переживаючи за їхнє майбутнє й нарікаючи на кривду, яка нині не лише в шоу-бізнесі, а скрізь...

 

На УТ-1 вже знахабніли до того, що в підводках тріщать — «ця учасниця співала на дні народження Кучми!». Та вона ще пішки під стіл ходила, коли ви всім своїм УТ цього Кучму облизували й оспівували, безстидники!

 

І якби у справді обдарованої дівчини була всесильна «волохата рука» або якась «міцна спина», ну й гаразд, якось склалося б... Але є те, що є — голос, темпе­рамент, бажання, дар. Голос, не схо­жий на інші. Дивний, низький, надривний, густий, драматичний, місцями «давньогрецький» вокал... Добрий чоловік із Грузії — Меладзе — цей вокал розчув. Спробував «розчистити» їй, уже як міг, шлях на продажну «відформатизовану» естраду (де білих ворон у зграї не приймають). Але й цей грузин не всесильний. Всесильні «шестерінки», які крутять заржавілий механізм ефіру, вершать чиїсь долі, топчуть природні таланти, а потім у тих-таки саунах «гогочуть», підбиваючи свої бариші. Цей світ придуманий не нами... Тільки дівчинку, як і раніше, жаль.

 

А от на майбутнє Євробачення — після такого відбору-ганьби — тепер просто зобов’язаний поїхати й заспівати наш «єдиний кандидат» Черновецький. По-перше, йому «закон» точно не писаний. По-друге, на відміну від «бідного» Скрипки, у мера є гроші на розкрутку.

 

…А по-третє, це вже давно не «пісня» — це ж саме ваше життя. Вслухайтеся — жахніться. Прокиньтеся.

 

Одним словом…

 

— Мені особисто прикро, що Настя не пройшла. Я її вважаю талановитою співачкою, з харизмою і сильним голосом. Але правила одні для всіх. Коли не знаєш, що робити, — дій за законом. А її пісня вже звучала на «Фабриці зірок-7», до того ж хронометраж композиції — 3 хвилини 46 секунд. (Василь Ілащук, президент НТКУ. З коментарів ЗМІ.)

 

 

— Як має відбуватися відбір на Євробачення, кожна країна повинна вирішувати сама. Немає єдиного правила для всіх. На останньому відборі взагалі було мало пісень, які б відповідали якимсь критеріям. Коли мені доводилося займатися організаційною роботою в рамках таких відборів, то ми шукали інші підходи — давали можливість талановитому виконавцеві показати себе з найкращого боку… Радили, доречні та або інша пісня, чи, може, варто (якщо людина талановита) змінити не тільки аранжування, а й усю композицію. Євробачення — живий творчий процес. І питання не в комах, не в секундах. А в кінцевому результаті — або ми хочемо цікавого представника, або ж хочемо просто поставити галочку «на замовлення». (Олена Мозгова, музичний продюсер. Коментар для «ДТ».)