detector.media
Михайло Бриних
, для «Детектор медіа»
27.02.2009 15:53
«Рєпка-ТБ»: телебачення майбутнього
«Рєпка-ТБ»: телебачення майбутнього
Час од часу, коли доля (а точніше – необхідність чергового медійного слововиверження) зіштовхує мене з телевізійним екраном, я намагаюся знайти не підставу для чергового тексту, я намагаюся знайти ідеальне телебачення. Телебачення майбутнього, яке існує в моїй уяві. Телебачення, якому я мріяв би вручити жезл влади над залишками власних мізків. Телебачення, котре має прийти після мого сміху й проклять, після моєї ненависті до екрану. Телебачення, яке врятує мене своїм спокоєм і беззмістовністю.
 
Не знаю, чи повірите мені, але я знайшов таке телебачення. Вже сьогодні, на одному з непопулярних українських каналів. Власне, ваша віра цікавить мене найменше. Як і ваш здогад, що я знову збираюся з чогось збиткуватися. Кожен, хто здійснив своє маленьке відкриття, не кричить про нього, а никає глибше в кишеню. Спробую і я заховати в потаємні заглибини душі те, що побачив.
 
На ТРК «Київ» щоранку, коли я міцно сплю, в ефірі з’являється півгодинне мегашоу «Рєпка-ТБ» (відео). Звісно, я не доживаю до шостої ранку навіть тоді, коли вечір краде мою ніч. А якщо й доживаю – то найменшою мірою готовий до телетерапії. Як усі знають, вранці кожна порядна душа – крихка і сповнена смутку. Незалежно від того, збирається вона на роботу чи налаштовується на короткий і тривожний сон. Коли я доживаю до ранку, я можу дивитися тільки на добрих пасторів, які сидять на шкіряних диванах і трясуть святими словами, ніби не знають, як у частини їхньої пастви болить голова. Але вони знають. Прекрасно знають, до кого звертаються о шостій годині ранку – й тому трясуть святими словами ще безжальніше.
 
Їхня записана заздалегідь енергетика пригнічує і жене до пекла кожну крихку душу, кожну порядну душу, котра в шостій ранку не готова до побачення ані з Божими істинами, ані з відповідальністю за численні гріхи. Моя душа, наприклад, не проти відповідальності за гріхи, вона не буде сперечатися з правдивістю проповідницьких слів, але вона просто не витримує цього безпосереднього контакту о шостій ранку. Не витримує – й тому стає легкою здобиччю. Це занадто схоже на «дай закуріть», яке лупить тебе в спину в якомусь спорожнілому переході, котрий тільки налаштовується на тривожне побачення з новим днем і де також немає відчуття готовності до жодних звершень.
 
Тривалий час я переконував себе, що цей страшний контакт із вищими силами, який чигає на людей о шостій ранку, – це і є ідеальне телебачення. Пряме і безжальне, з чорними костюмами чи не менш чорними підрясниками. Телебачення, позбавлене конфесійних ознак, бо лупить просто в кишки, де в теплому затишку сопе твоє розчленоване єство. Але ж ідеальне телебачення, заколисане мріями й вірою, не може бути настільки жорстоким, – так я казав собі. Можливо, це сама лише віра породила видовище, котре нарешті поставило крапку в моїх тривалих пошуках і сумнівах. А може, ця програма і є моїм віддзеркаленням того сегменту віри, який стосується телебачення.
 
Отже, ця програма – «Рєпка-ТБ» – одного прекрасного ранку зірвала завісу з моїх очей.
 
Не знаю, чи є сенс у цьому випадку говорити про «формат». Протягом півгодини вам пропонують спостерігати на телеекрані віконце веб-бровзера, де з’являються ті чи інші сюжети, натирені з усього світу. Без перекладу і без коментарів. Іноді – взагалі без звуку. Іноді – під якусь обнадійливу музичку. Цей веб-бровзер у телеекрані символізує ваше безпосереднє проникнення у великий і неймовірний світ, де відбуваються дива. Наприклад, там є іранські краєвиди. А потім – як це було найближчими днями – з’являється новинний сюжет за жовтень минулого року, присвячений епохальному виступу Потапа й Насті на концерті Крістіни Агілєри. Можливо, така оперативність не є частиною концепції «Рєпка-ТБ», але мені вона видається глибоко символічною. Тільки уявіть собі, що й на інших каналах у випусках новин на вас чекають, зокрема, звіти про концерт Пола Маккартні в Києві або репортаж про перше вересня. Й саме ці матеріали творять ваш настрій та відчуття майбутнього. Щодня ви дивитеся новини про те, що було кілька місяців тому. Й більше ніяких одкровень. Ніяких актуальних коментарів. Тільки застарілі відомості про погоду і курси валют. Хіба така амнезійна радість не варта окремого каналу?
 
Потім, коли душа потихеньку відроджується й уже готова сприйняти новину про те, що «Ґринджоли» поїдуть від України на «Євробачення», «Рєпка-ТБ» дарує інший сюжет: якась далека й незбагненна американська мама усі-пусяє зі своїм немовлятком у ліжечку, спонукає його до рухів, виявів активності та неповторності. Немовля вповні виконує свою місію – воно напрочуд гучно пукає й над його жопкою здіймається хмарка присипки. Мама трясеться від сміху й камера теж тремтить. Це надзвичайно смішно – і тому потребує повтору: мама усі-пусяє, дитинка унікально пукає, хмарка присипки здіймається над її жопкою. Далі – камера причаїлася у верхньому кутику ліфтової кабіни. В ній опинилися дві особи протилежної статі. Замкнутий простір. Будинок, звісно, настільки багатоповерховий, що може спричинити гідну телебачення історію. Історію, яка не потребуватиме ані коментарів, ані перекладу. Так, вона поб’є цього мудака нещадно, вона відучить цього маніяка від гріховних намірів раз і назавжди. А найважливіше – вона подарує мені ще кілька хвилин насиченої беззмістовності, за якою так тужить душа о шостій ранку. Вона, як і жопка чудової дитинки, з’явиться у веб-бровзері «Рєпка-ТБ», щоб оповісти мені набагато більше, ніж це можуть зробити фахівці всіх інших каналів, призвичаєних до ретельно костюмованих державних мужів і їхньої щоденної присипки, котра хмарками здіймається над вустами, але не породжує настільки прекрасних звуків.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY