5 лютого українське телебачення ще раз довело, що воно не є засобом масової інформації. Принаймні, в інформаційних випусках жодного з тих каналів, на які я перемикав свій «ящик», не прозвучало ані слова стосовно бекґраунду однієї зі знакових подій дня. Ба більше: про саму цю подію всі, нічтоже сумняшеся, говорили як про неполітичну і непартійну. Навіть 5 канал, у котрого, здавалося б, є ще кілька кваліфікованих журналістів, котрі вміють і люблять порпатися в інтернеті.

 

Йдеться про акцію автомобілістів, яка відбулася у столиці й низці інших міст.

 

Синхрони, панорами автомобілів протестувальників, розповіді ведучих... Все виглядало, наче йдеться про суто соціально-економічну акцію, яка має розв’язати конкретні локальні проблеми. І справді: парламент й уряд відверто «нахомутали» з новими транспортними зборами. Скидається на те, що автори відповідного законопроекту просто не взяли до уваги, що окрім «крутих тачок» із відповідним обсягом двигуна існують ще й старі авто, особливо позашляховики ще радянського виробництва, двигуни яких мають такі самі кількісні характеристики; але ж власники (і численні!) цих машин не належать до олігархів і просто не мають грошей, щоби платити підвищені збори. А на додачу автомобілісти цілком слушно пропонують ввести – як на Заході – транспортний збір у ціну бензину. Ось таке на загал складалося враження з телевізійних репортажів. Хіба що телеканал «Україна» дав слово учасникам акції «Дістали!» із Сімферополя і Києва, цілком грамотно (а якже, знає кішка...) пов’язавши її з протестом автомобілістів.

 

А тим часом телеглядач мав змогу побачити, хоч і побіжно, численні наліпки чи прапори на авто з гаслами «Дістали!» або «Геть усіх!», транспаранти якоїсь «Третьої республіки» під Верховною Радою, ба якісь невідомі загалу наче державні на вигляд прапори над колоною автомобілів в Одесі...

 

Отака неполітичність і непартійність (до речі, чомусь саме «Україна» про це не говорила – знов-таки, знає кицька...) автомобільної масової акції. Тієї акції, яка, звичайно ж, суто випадково збіглася в часі з розглядом питання про недовіру чинному уряду у Верховній Раді (і ніхто з тележурналістів, із високих професіоналів не подивувався на камеру такому феноменальному збігові, мабуть, більш дивному, ніж рояль у кущах!).

 

А підстави для подиву та вибудови серйозного бекґраунду були.

 

Про те, що протестні настрої автомобілістів та молоді намагаються вдало каналізувати певні (і добре знані) політичні сили, сховавшись за маловідомими персонажами, інформувалося в інтернеті за кілька днів до самої акції. Наприклад, 3 лютого Тарас Березовець писав (і наводив докази), що за «Дістали!» насправді стоїть одна з молодіжних організацій Партії регіонів. А про те, що рух «Геть усіх!» виступає одним із організаторів акції 5 лютого, повідомили самі лідери цього руху – Дмитро Корчинський та Юрій Збітнєв; так само і про те, що мета цього руху – властиво політична: «Ми виступаємо від імені народу, коли кажемо “Геть усіх!”, і ми маємо на увазі зміну політичної системи, перезаснування держави».

 

Не більше й не менше...

 

Утім, молоді регіонали та гетьусішники, схоже, тільки «впали на хвіст» справжнім ініціаторам акції, хоча в деяких регіонах, мабуть, вони були чи не головними в досить масовому дійстві. Ініціатори та головні промоутери акції автомобілістів, як це виглядає, – та сама «Третя республіка», яка засвітилася в деяких телерепортажах. «Третя республіка» та один із її лідерів (принаймні, про це повідомляє інтернет), автор (чи ретранслятор?) відомого «Маніфесту середнього класу» Юрій Романенко.

 

Він також цілком відверто пише про політичний зміст акції та її цілі:

 

«Действие и деятельность, в более широком смысле, есть критерием истины в политической практике. Действие может носить различный характер – протест, помощь, информирование и т. д. Его главная цель – выявление и мобилизация, а также защита интересов социальных групп, которые не согласны с политическим и экономическим курсом властей. Это и есть основная задача Всеукраинской акции “Достали! Досить!” 5 февраля, которую в 12.00 мы проводим под Верховной Радой и в 13.00 в регионах... Ключевой проблемой в этой ситуации является вопрос организации протестной активности среднего класса. Мы прекрасно помним, что политическая активность в отсутствие организации вырождается в массовое движение; организация без участия масс вырождается в персонифицированную клику. Поэтому вопрос организации мелкой и средней буржуазии в сильную политическую силу – это ключевой вопрос».

 

Слід зауважити: критичний пафос Юрія Романенка, коли йдеться про ницість влади, вельми влучний. І дещо зі світової наукової літератури щодо проблем сучасності він читав. Але пропоновані ним розв’язання українських проблем, які не може розв’язати влада, викликають спершу сміх, а потім сум.

 

Утім, судіть самі:

 

«1. Установить мораторий на введение новых налогов и сборов и увеличение существующих. (Тобто реально це означає, в тому числі, не вводити, скажімо, податок на нерухомість, на розкіш, на надприбутки тощо – а тим часом такий дурник, як Рузвельт, ще в бутність губернатором штату Нью-Йорк саме за рахунок нових диференційованих податків на багатство успішно долав наслідки кризи – й після цього був обраний президентом. І от щойно інший дурник, Барак Обама, підписав закон про медичне страхування на дітей, гроші для якого будуть акумульовані за рахунок різкого збільшення акцизу на тютюнові вироби. – С.Г.)

2. Прекратить уменьшение размеров и задержку социальных выплат. (Цікаво, невже ж навіть ціною запуску друкарського верстата? – С.Г.)

4. Ввести запрет на изъятие любого имущества, кроме залогового. (Як ці дві вимоги можна сполучити в одній голові, яка не страждає на шизофренію, і в одному законодавстві, якщо це нормальне законодавство, абсолютно незрозуміло. – С.Г.).

5. Отменить новые ставки автоналогов и установить мораторий на их повышение минимум на 5 лет. (Взагалі скасувати, як бачите, тобто за майбахи і мерси грошовитої братви додаткові гроші не сміти брати! І мораторій встановити! То невже ж інтереси середнього класу саме в цьому і полягають? – С.Г.).

6. Принять Закон о целевом использовании транспортного налога исключительно на строительство и ремонт дорог. (Звучить красиво, але у брутальній українській реальності може бути вміло використано на банальний дерибан бюджетних коштів – бо ж у разі встановлення факту нецільового використання цих коштів нічого не можна буде зробити. – С.Г.)».

 

Сьогодні вже Юрій Романенко не пише про «розстріли для наведення страху» – він став обережнішим, ідеться тільки про «мобілізаційну економіку», про «перезаснування держави», про «сильну державу». Знов-таки, тут є цікаві тези, але... «Каста “интеллигенствующих” экспертов и журналистов тут же кинулась рассуждать – есть ли этот самый средний класс или его нет, сколько денег было потрачено на организацию акции и, конечно же, какая “страшная сила” за этим стоит. “Интеллигенствующие” даже в самом страшном сне не могут представить, что в Украине есть люди, готовые за идею, просто из любви к Украине, к нашей Родине делать то, что должен по определению каждый гражданин».

 

Знайома лексика? Безумовно. Ленін? Гітлер? Ні, Романенко. Але в стилі найкращих зразків тоталітарної демагогії та ненависті до критичної думки.

 

Утім, перед українськими тележурналістами, як бачимо, навіть не стоїть загроза потрапити до касти «интеллигентствующих» – вони ж бо цих проблем не обговорюють (крім Романа Чайки, який наївно спробував був запросити Юрія Романенка на цивілізовану теледискусію...).

 

Хтось скаже: все це дрібниці і маячня, не варті уваги нашого славетного телебачення. Інші зауважать: не треба робити зайву рекламу політичним маргіналам. Треті зазначать: справа журналістів – реєструвати події, а не копирсатися в тонкощах особистих поглядів когось-там-маловідомого, хач глядач/читач сам розбирається в цьому, не маленький.

 

Можливо, що й так. Тільки ж бо все одно справжньої інформації про акцію автомобілістів 5 лютого від українських каналів (поправте мене, якщо я помиляюся, оскільки фізично неможливо було охопити всіх і вся) широка публіка не отримала. Ба більше: я абсолютно переконаний, що такої інформації не мали й 99% учасників автопротесту!

 

І не в останню чергу завдяки тому, що телебачення в нас – це що завгодно, але не засіб масової інформації.

 

А тепер про маячню і про лідерів відповідного – маргінального – ґатунку.

 

«Маячня божевільного», – так коротко схарактеризував патріарх російського марксизму, один із улюблених учнів Маркса й Енгельса Георгій Плеханов «Квітневі тези» лідера більшовиків Ульянова-Леніна. Охарактеризував далеко не безпідставно. Але ж минуло півроку – і ця маячня стала програмою дій нової влади. З тими наслідками, які ми відчуваємо донині.

 

Найсмішніше, що сьогодні все в Україні може статися так чи майже так, як пише Юрій Романенко чи говорить Дмитро Корчинський. Бо ж історія в певні моменти здатна демонструвати неабиякі сюрпризи.

 

Тільки от тоді вже буде не до сміху. В тому числі й тележурналістам, роль яких у «сильній державі» добре відома всім, кому за сорок. Чи, може, дехто з них саме тому уникає розповіді про справжнє підґрунтя наче неполітичних акцій, що хоче грати цю роль?