Засоби масової інформації працюють за принципом бумеранга: вони формують сучасну культуру, смаки й уподобання суспільства і проектують це в соціум, а потім самі ж пожинають наслідки своєї діяльності, вкотре адресуючи їх широким масам. І так до безкінечності.
Пригадую випадок, коли один із телеканалів детально висвітлив пограбування банку. Наступного дня в Луцьку за аналогічною схемою було вчинено злочин, про який тут же інформували медіа, тим самим підштовхуючи бандитів до нових «звершень» і закладаючи самим собі фундамент для ексклюзивів.
Аналогічний приклад: одна з волинських газет вирішила присвятити 13-ту сторінку оповідкам про всіляку нечисть, розповідям про зурочення, замовляння. Читачі тут же захопилися цією інформацією й кількість листів від «жертв злих чарів» до редакції стрімко почала зростати.
Дивує, чому з такою заповзятістю ЗМІ щодня виливають на нас повні цеберка негативу? На телебаченні «чистому й вічному» присвячено дві-три програми («Все для тебе», «Неймовірні історії кохання»). Решта ж телепроектів створені для того, щоби смакувати подробиці найнеприйнятнішого: програми «Зіркове життя» (СТБ) та «Зіркові драми» (Новий канал) висвітлюють зради, розлучення, аборти, бійки зірок шоу-бізнесу, «Неймовірно, але факт» (СТБ) пропонує розповіді про смерть, зурочення, божевілля, дивні хвороби, «Заборонена зона» (ТЕТ) – за допомогою прихованих камер і втручання в особисте життя публіці демонструють зради, обмани, які панують в інших родинах. Прикладів безліч: «Вікна з Дмитром Нагієвим» (ТЕТ), «Катастрофи» («1+1»), «Кримінальні історії» (IСTV), «Фактор страху» (ТЕТ).
Аналогічну ситуацію бачимо і в друкованих ЗМІ. Періодика прагне привертати увагу читачів сенсаційними матеріалами типу «Повія пожертвувала дітям 27 годин сексу» («Газета по-українськи»), «П’ятнадцятирічна жертва вбила маніяка» («Рівненська газета»), «В’ячеслав Тополь порізав кохану» («Газета по-українськи»), «Ґвалтівник поглумився над 8-річною вихованкою інтернату» («Високий Вал»), «Професорові дозволили курити марихуану на роботі» («Газета по-українськи»)...
Виникає запитання: невже життя настільки аморальне й нице, що окрім зрад, зґвалтувань та абортів журналістам нічого описувати? Щодня, вмикаючи телевізор чи гортаючи сторінки газет, ми дізнаємось лиш про те, як маніяки вбивають своїх жертв, а зірки шоу-бізнесу міняють коханців. І лишень зрідка з’являється інформація, що в когось у родині щастя – народилася дитина, а хтось побрався з коханою людиною після довгих років розлуки.
Працівники медіаіндустрії пояснюють усе дуже просто: робота ЗМІ – різновид бізнесу, а головне правило комерції – задовольняти потреби споживача. Якщо люди хочуть читати про секс та наркотики, то наступного ж дня шпальти газет переповнені інформацією саме про це, якщо глядачі отримують задоволення, смакуючи подробиці жахливих злочинів, то телевізійники тут же пропонують найрізноманітніші кримінальні програми. Через бажання втримати аудиторію та погоню за прибутками ми часто забуваємо, що одна з найголовніших функцій журналістики – виховна.
Нерідко дивуємося: чому з такими стрімкими темпами у світі множиться зло? Відповідь одна – самі ж його й породжуємо. Якщо гучно трубити на всю Україну про те, як дорослий чоловік кілька годин поспіль ґвалтував маленьку дівчинку, детально розповідаючи, як він виманив її з дому, як бив, роздягав, як покинув жертву на смітнику, то сотні таких же збоченців смакуватимуть цю історію, а десятки з них встануть і повторять подвиг «колеги». І знову медіа матимуть «свіжу» сенсацію.
А чи не краще тоді на перших шпальтах відвести бодай одну рубрику на те, щоб люди знали, як літня пенсіонерка сама збудувала в селі церкву, як школярі прибрали сміття в парку рідного міста, а багатодітна мати всиновила ще п’ятьох діток. І якщо хоч одна людина в суспільстві повторить таку благу справу, для ЗМІ це буде величезним досягненням.
Оксана Самуляк, студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка
