Оскільки пані Гонгадзе обрала форму довільної відповіді, ми вирішили не форматувати штучно це у класичне інтерв’ю, а подати саме так, як воно Мирославі писалося. Зазначимо тільки, що наші запитання Мирославі стосувалися тих змін в свідомості українського суспільства, які відбулися, на її думку, з вересня 2000-го року. Також – перспектив у розслідуванні справи Георгія Гонгадзе, її власних зусиль з цього приводу. Запитували ми також, чи була її еміграція саме політичною, як Мирослава уявляє собі своє майбутнє і в якій країні. Безумовно, не обійшли ми увагою і останні події в наших медіа, за якими Мирослава уважно стежить: і тих уроків, які можуть винести журналісти з минулих виборів, і створення Комісії з журналістської етики та дискусій щодо професійності та етики медіа, які йдуть активно у нашому середовищі. Отже, слово Мирославі Гонгадзе, з якою, ми гадаємо, «Детектор медіа» відтепер буде у постійному контакті.

Думаю, що основна зміна, яка відбулась – це зміна суспільної свідомості. І це стосується погляду на Україну не тільки з боку Заходу, а зміни ставлення до свого життя та буття самих українців. Думаю, що так, як світ змінився післі 11 вересня 2001 року, так Україна змінилась після 16 вересня 2000 року. В одній з своїх програм на радіо „Континент” перед президентськими виборами в Україні 1999 року Георгій сказав, що він готовий померти за Україну. І як не жахливо це казати, але він став пророком самому собі. Через певний час після його зникнення я зрозуміла, що його вже не повернути. І тоді я дала слово сама собі , що я не дозволю, щоб ця смерть була даремною. Леонід Кучма та Володимир Литвин, не зважаючи на те, що, судячи з реклами „За Єду”, їх підтримували всі історичні постаті України, все ж погано знають історію. Не можна дратувати українських жінок, не можна вбивати і саджати за грати їх чоловіків, бо переважно це дуже погано закінчується. Колись княгиня Ольга дала добрий урок. І я абсолютно переконана, що для тих, хто задумав і здійснив вбивство Георгія Гонгадзе – це був початок кінця, а для України це був кінець затягнувшогося початку, крок далі, у майбутнє. Якщо ж вдатись у подробиці процесу, то, звичайно, розраховувати на якесь розслідування справи Гонгадзе в Україні особливо не приходиться. Після того, як Генеральна прокуратура відмовилась співпрацювати з ФБР, навряд чи залишилась хоча б одна людина в світі, у якої б діяльність української прокуратури викликала хоч якісь ілюзії. А якщо у країні не функціонує основний орган - прокуратура, завдання якого стежити за дотриманням закону, а сам гарант Конституції не забезпечує гарантії Права - не можна розраховувати на професійне та нормальне функціонування державного механізму. У мене у розв’язанні цього складного клубка протиріч залишився один вихід – суд.

Україна залишається “односкладовим” суспільством, у якому всі - прості громадяни, приватні власники, журналісти, політики, державні службовці залежать від волі кількох осіб . Ми не можемо розраховувати на зміну ситуації в одній суспільній сфері, наприклад, в інформаційній, бо глибоко уражене все суспільство. Громадяни не довіряють владі, влада боїться громадян, а медіа остерігаються і тих, і інших.

Тому, коли ви запитуєте, чи був мій виїзд політичною еміграцією, я відповідаю ствердно – так. Мій виїзд – це політична еміграція людини, у якої на певному етапі вичерпались сили, щоб боротись. Мені пропонували іти в політику. І думаю, що я була б достатньо ефективною в цій сфері. Та я віддала перевагу поступальному руху вперед у незавершеній справі Георгія Гонгадзе. Ризиковано розпочинати нову справу, не завершивши до кінця іншої. Ставати політиком в сучасній Україні - це прирікати себе на повну залежність. Політик не може бути ефективним, якщо він в результаті фінансових чи кон’юнктурних обмежень не може виробити власної чіткої позиції. Я зробила вибір, у якому на першому місті - завершення розслідування вбивства Георгія. На другому - майбутня політична кар’єра. І після завершення складного року свого нового життя у новій країні я зібрала багато міжнародної громадської та політичної підтримки на Заході, щоб продовжувати свою боротьбу. Думаю, що допомагаю цим не тільки собі.

Тільки за останній місяць я провела важливі зустрічі в міністерствах закордонних справ та парламентах Англі і Франції. ОБСЄ, европейські депутати , члени ПАСЕ , особисто представник по свободі преси цієї організації Фреймунд Дуве , спостерігач за Україною від Ради Європи Хане Северинсен , велика кількість американських конгресменів підтримують наші зусилля у напрямку розслідування цього жахливого вбивства. Після моєї останньої поїздки в Париж вперше три найбільші журналістські організації Європи об’єднались, щоб спільними зусиллями допомогти розслідувати цей злочин та й, зрештою, допомогти українським журналістам бути ближчими до європейських стандартів. До речі, коли я виступала на засіданнях ОБСЄ чи Ради Європи, коли робила пресконференції чи виступала перед людьми в Варшаві, Лондоні, Парижі, Стразбургу, Вашингтоні, Нью-Йорку і т.д, коли намагалась разом з керівниками найбільших жураналістських організацій Європи за круглим столом в офісі „Репортерів без кордонів” знайти шляхи виходу з глухого кута безрезультативного розслідування, то завжди відчувала, що смерть журналіста Георгія Гонгадзе - це не тільки моя особиста трагедія чи проблема однієї України. Це трагедія, яка торкається кожного окремого журналіста і безпеки та свободи особистості в цілому, у всьому світі. І тут західні політики чи журналісти справді проявляють солідарність. Щодо питання тих українських журналістів, які на цих парламентських виборах балотувались в народні депутати. Чесно сказати, я з полегшенням зітхнула, коли не побачила в списках політичних партій ті прізвища , чию журналістську роботу я справді поважаю. Юля Мостова, Сергій Рахманін, Іра Погорєлова, Роман Скрипін, Андрій Шевченко, Євген Глібовицький і багато інших продовжували відмінно виконувати свою роботу. І, думаю, саме їх робота дала людям можливість зробити свій свідомий вибір. Але ті з журналістів , які вирішили робити політичну кар’єру і в той самий час керували інформаційними мовленнями популярних телевізійних каналів, тепер однозначно не мають права називати себе журналістами. В момент свого рішення боротись за мандат депутата вони однозначно мали, хоча б на час кампанії, припинити свою роботу в медіа як таких, а не тільки в кадрі. Переконана, що і Вячеслав Піховшек, і Олексій Мустафін добре ознайомлені з таким поняттям, як конфлікт інтересів. І, на жаль , люди, які могли б стати еталоном професійності – дискредитували себе. Але тут ми знову повертаємось до проблеми , що морально уражене суспільство , як і, зрештою, саме журналістське середовище, толерує порушення будь-яких принципів , у даному випадку, як ви їх називаєте, принципів журналістської етики.

Звичайно , будь які спроби виробити критерії та принципи роботи журналістів є дуже позитивними. Якщо середовище починає дискусії на ці теми , то воно ще має шанс на виживання. Я часто і з задоволенням читаю дискусії на Форумі „Детектор медіа” і, думаю, такий живий форум у вигляді телепрограми був би цікавий і телеглядачам. Але для цього в Україні мусить все ж таки з’явитись щось на зразок Громадського телебачення. Думаю, що власники всіх українських телеканалів , радіо та газет після останніх виборів мусять переглянути свої позиції щодо політики роботи з журналістами та інформаційної політики їх медіа-підприємств. Адже зовсім поверхневий погляд на роботу ЗМІ на виборах показує, що пропаганда в електронних ЗМІ не спрацювала. Чим більше заангажованої інформації продукували канали, тим більше глядачі не довіряли сказаному. Як наслідок, вони переставали довіряти і політичній рекламі , що потоками звалювалась на голови глядачів. Зниження довіри до ЗМІ зробили політичну рекламу не ефективною. В результаті політичний тиск з боку окремих політичних структур обернувся їм бумерангом, провалом на виборах. Сьогодні ревізію своєї діяльності мусять зробити не тільки політичні сили, а й медіа-структури.

В кінці хочу сказати, що не намагаюсь бути критиком чи повчати. Я просто висловлюю власну точку зору, дивлячись на процеси в Україні збоку

Forum Welcomes Reagan-Fascell Democracy Fellows