Відомо: спорт в Україні – то футбол. Ну, може, ще професійний бокс. Саме вони складають левову частку відведеного для спорту часу на телебаченні. Принаймні, на «звичайних», не суто спортивних каналах. Перший національний є одним із небагатьох, хто подеколи розбавляє боксофутбольну монополію іншими видами спорту. От і минулого тижня Перший канал демонстрував дві визначні спортивні події – кубок світу з біатлону та чемпіонат Європи з фігурного катання. Останній відбувався у столиці Фінляндії, яка – варто наголосити – живе за тим самим східноєвропейським часом, що й Україна. Оця обставина зіграла з українськими глядачами дуже злий жарт.

 

Вела репортажі з Хельсінкі незмінна коментаторка фігурного катання Олена Степанищева. Треба зазначити: у коментуванні був дуже помітний прогрес. Якщо раніше його неможливо було слухати, то тепер слухати його можна. Особливо якщо дуже сильно хочеться і якщо перед тим наковтатися чогось заспокійливого, що допомогло би сприймати навколишню реальність по-філософськи.

 

У мові Степанищевої справді стало набагато менше суржикізмів, та й темп її став дещо жвавішим. Хоча однаково коментування виглядає так: три-чотири слова, тривала пауза, знову три-чотири слова, знову пауза – й так без кінця. І все це з монотонністю автовідповідача, з цілковито випадковими інтонаційними сплесками, з неочікуваними посмішками «наодинці з собою». Вести мову про системність, повноту коментарів та інші речі не виходить – от не залишається в пам’яті майже нічого з почутого. Особливо це виявилося під час показових виступів минулої неділі, коли Степанищева залишилася в коментаторській кабінці на самоті. Від цього «потоку реальності» залишалося стійке враження: коментаторка виконує тяжку й невдячну роботу, коментуючи щось давно й безповоротно остогидле.

 

Єдиними випадками, що змушували її ніби прокинутися, були виступи росіян. Отоді глядачі чули й емоційні вигуки, як от: «Молодець!», і дещо детальніші розповіді ледь не про всю спортивну біографію кожного спортсмена. Ні, це теж не був взірець ораторства, але хоча б відчуття тяжкої роботи зникало й інтонації ставали не такими механічними.

 

Радше за все, коментарі Степанищевої виглядали б не так, якби вона вела їх російською мовою. Надто вже очевидним було враження підшукування кожного слова. Повторюся: раніше це враження було набагато сильнішим, тож прогрес помітний. От тільки Степанищева коментує спортивні події на Першому каналі багато років, і не лише фігурне катання. Невже й цього виявляється замало для отримання мовної практики? Є тоді чудовий спосіб: змусити себе протягом місяця спілкуватися лише українською – на роботі, в магазинах, на вулиці. Людині, що звикла працювати зі словом, цього буде достатньо.

 

У минулі роки Степанищева зазвичай запрошувала до коментаторської кабінки когось із українських фігуристів і проводила довгі-предовгі інтерв’ю про все на світі – іноді навіть назвати тих, хто виступає, не виходило. Цього разу протягом усіх репортажів про змагання Степанищевій допомагав Валерій Максаєв. От саме він – колишній фігурист – і брав на себе основне навантаження. І, треба сказати, виходило це в нього майстерно. Об’єктивно, фахово, по суті, тактовно – знаючи, коли краще помовчати, й пам’ятаючи, що головне – то все ж картинка, а не його просторікування. Розмовляв він, щоправда, російською. Якщо в дуеті Тарапуньки та Штепселя «двомовність» створювала потрібний сценічний ефект та часто правила за привід для сюжетних ходів – коли партнери нібито помилково розуміли сказане одне одному, то у спортивному репортажі подібний «сценічний ефект» був дещо недоречним.

 

Ще однією вершиною, яку так і не вийшло здолати, були імена та прізвища фігуристів. Нагадаю: йдеться про чемпіонат Європи, тож ані китайські, ані корейські імена там не фігурували. Хорватський фігурист Борис Мартінець (Boris Martinec) з волі Олени Степанищевої вперто перетворювався на Мартінека. Польський фігурист Ян Мосціцький (Jan Moscicki) – на Яна Мощінські; саме так, його прізвище коментаторка не відмінювала, хоча польською мовою воно відмінюється майже в тих самих формах, що й українською. Напевне, те саме стосується й чемпіона в парному катанні Робіна Шолкового (Szolkowy). Може, невідмінювання слов’янських прізвищ – то принципова позиція Степанищевої? Але чому ж тоді прізвище австрійки Барбори Сильної (Barbora Silna) вона все ж відмінювала за прикметниковою парадигмою?

 

Швейцарець Оскар Петер (Oscar Peter) виявився у Степанищевої Оскаром Пітером, чех Давид Вінкоур (David Vinkour) – Дейвідом, цей перелік можна продовжувати й продовжувати. Але добре, це далеко не найсильніші фігуристи, хай навіть виступають вони вже не перший рік, тож про вимову їхніх імен уже можна було дізнатися. Але ж уперто називати дуже відомих фінських фігуристок, чемпіонок різних років – Сусанну Пойкіо та Сусанну Рахкамо (Susanna Poikio, Susanna Rahkamo) – Сюзаннами!..

 

А тепер про обіцяний злий жарт. Хоча жартує так Перший канал щороку, незалежно від місця проведення чемпіонатів. Чемпіонати з фігурного катання українцям показують не як-небудь, а у прямій трансляції. Знай, мовляв, наших, ми вам не такі-сякі! І от починається репортаж про довільну програму спортивних пар. Нам показують групу, що виступає найпершою, – ті пари, що в короткій програмі посіли місця з шістнадцятого по двадцяте. Потім – наступну групу, з одинадцятого до п’ятнадцятого місця. Потім починають показувати ще наступну групу – з шостого по десяте, аж тут надходить час «Новин», потім «Світу спорту». Коментатори прощаються з глядачами, обіцяють повернутися після перерви…

 

От як би вчинив канал, якби поважав глядачів, а час «Новин» пересунути не можна? Відповідь здається очевидною: він би записав виступи всіх спортсменів, починаючи з часу виходу в ефір «Новин», і показав би їх у запису після перерви. Для Першого каналу ця відповідь очевидною не є, прямий репортаж – святе. І коли фігурне катання повернулося на екрани, виступала вже остання група, з першого по п’яте місце. Виступи пар, що посідали (й посіли в підсумку) п’яте та шосте місця, глядачам не показали. І правильно: обійдуться!

 

У репортажі про довільну програму чоловіків довго й детально показували виступи спортсменів, що після короткої програми посідали місця з двадцять п’ятого по тринадцяте. Аж тут – і хто б це міг передбачити? – знову «Новини». Коли на екранах знову з’явився репортаж, знову виступала найсильніша група. Серед інших пропущених, українці так і не побачили виступи спортсменів, що в підсумку посіли четверте та п’яте місця, проте вдосталь насолодилися парадом аутсайдерів.

 

Гаразд, уночі репортажі повторювали. Здавалося б, тут уже явно не прямі трансляції, будь-який глядач це зрозуміє! Аж ні – у нічному повторі репортажу про довільну програму танцювальних пар глядачів теж порадували виступами аутсайдерів – із двадцять четвертого по шістнадцяте місце, потім раптом на екранах з’явилася така собі «Планета земля», після неї – не менш таке собі «Настроение» (їх, напевне, теж не можна було пересунути), а після того – найсильніша група, з першого до п’ятого місця…

 

Лише під час репортажу про довільну програму жінок нам показали не аутсайдерів, а першу шістку та кількох спортсменок, що посідали місця з сьомого по дванадцяте. Цей репортаж ішов удень у суботу, от і не знайшлося на нього ніяких «Новин».

 

Так відбувається щороку. Боротьбу за місця біля п’єдесталу українцям не показують – ані під час прямої трансляції, ані під час нічного повтору. Замість фігурного катання українцям щороку показують фігуру з трьох пальців.

 

І так відбувається не лише з фігурним катанням. Прямі репортажі з концертів на майдані Незалежності теж завжди перериваються як не «Новинами», так нескінченною рекламою. Назвати їх розважальними заходами не виходить – бо після перегляду таких от «репортажів» так і хочеться когось укусити. Назвати їх культурними заходами не виходить ще більше – бо культурні заходи передбачають хоч якусь, але культуру. А знущання з глядачів як щоденна практика не має з культурою нічого спільного.