Дедуктивним методом вони знаходять зв'язок між помолодшанням злочинності та переглядом мультів і фільмів. Забули тільки ще про компутерні шпільки згадати і хеві-метал. Емо загнулось саме.

 

Фільм Бекмамбетова Wanted міг би спокійно стати прикладом поганості такого впливу. Його герой живе образами побачених фільмів. Таке цитатне життя офісного планктону. Бо тільки ВОЛЛІ росте на овечці Доллі. Зараз ніби немодно читати. Втілити в життя заповіти Гаррі Поттера - майже неможливо. Але ж мистецтво так хоче просвіщати своїх клієнтів і вести їх до світлого майбуття, плекаючи найкращі та найвищі чесноти.

 

Можна ще заборонити Бійцівський клуб українського емігранта, який в контексті соціальних бунтів може стати прикладом для наслідування. Так що, любі друзі, будьте обережні в закладах громадського харчування.

 

Все це пурга для ясельок. Але якось так стається, що предметами огляду комісії стають найкращі представники своїх видів. Можна навіть написати - культові представники сімейства культуристів. Сімпсони, серіал «Леся і Рома» (напевне, єдиний якісний український серіал, де говорять живою українською мовою).

 

От питання якості й стоїть вже не один рік перед новими воротами. Якість - це така штука, яка не завжди з тобою. Кількість - це завжди технічний бізнес, але якість - це завжди ручна робота. Тому озираючись над глобусними просторами неньки-України, цікаво все ж відшукати хоч щось якісне, незамулене й сповнене сильним словом невмирущого Кобзаря.

 

Оглянувши безмежні простори батьківщини, можна відзначити молекулярну особливість офіційного світосприйняття ідеальних українців на чолі з істинним українцем Віктором Ющенком. Саме завдяки його трипільським заслугам в країні мирно і таїнственно процвітає неошароварництво, яке можна назвати трендом сезону. Прищеплюється мир, любов і злагода, бо агресія і матюки - це не демократичні перетворення (про безталанне вживання матюків представниками так званого сучукрліту, можливо, пізніше).

Китайські вишиванки досягнули благословенних просторів вітчизни. Українська література пережовує цілу купу новопредставлених графоманів, щось там стається в музиці і нічого не стається в кіно.

 

Бородата кічуха Зеновій-Богдан Хмельницький і Владика Андрей стали яскравим прикладами очищення лаве крізь вітер. Турчинівська Ілюзія страху - занадто тупа, щоб її пов'язувати з національним колоритом. В українських павільйонах росіяни знімають дешеві серіали про страждання, або дорогі блокбастери на плагіатно-космічну тематику від режисерного члена «Єдиної Росії». Місцеві режисери знімають такі ж плагіатні кліпи для звьозд естради або ідіотично-новорічні мюзикли.

 

Найбільш розпіареною літераторкою можна вважати Марію Матіос, яка вперто щось трусить про царство небесне в той час, коли Андрухович, Прохасько і Жадан намагаються відшукати Сковороду в своїх душах. Матіос терористично експлуатує відвічну тягу українців до земельних соплів на тлі сільських пейзажиків і вміло (це варто відзначити) збиває бабулін з вух тяжко травмованих життям істот.

 

Огляд кабінету судді Зварича виявив повний комплект книжок Марії Матіос. Це був подарунок порнографічному персонажу від брата «письменниці» - екс-головного есбеушника Львівщини. Пам'ятаючи про захмарні тиражі приторних дарусь та біл-бордних москалиць, можна запустити припущення, що найбільшим розповсюджувачем книг буковинки серед трудящих є її брат. А враховуючи специфіку такої служби, як СБУ, - то запрограмовані черги біля стенду «Піраміди», цілком ймовірно, могли складатися з припаханих бійців невидимого фронту та їх близьких. Хоча найбільший прикол в тому, що духовність Матіос часто виставляють протилежним полюсом до кічухи Вєрки Сердючки. Але в Данилка хоч талант є.

 

Шевченківський комітет крилатих старпьорів тільки продовжить цю народофільну лінію, яку вже підтримала Львівська обласна рада, нагородивши своєю премією невідомо кого невідомо за що.

 

В українській музиці - всьо пучком. Море фолкових фестивалів з одноманітним репертуаром, бездарністю і травою (що не так вже й погано). Скрипка у вишиванці. Попсовик Кузьма створює пающіє труси, щоб воювати з попсою. І тільки Олександр Понамарьов нарешті віднайшов своє істинне призначення і почав рекламувати херсонські кетчупи.

 

Dollheads, Надто Сонна, ... и Друг Мой Грузовик. Альбоми тільки цих команд є на відповідному рівні. Надто сонна - англійською мовою. Дніпропетровські тіри - російською. Більше нічого помітного немає. Харківська туса підозріло мовчить. Бабкін і Сан - то крапаль інша розмова.

 

Музичні сайти строчать позитивні рецензії на гівенце, щоб вигідніше все це продати наївним меломанам. Яскравим представником такого підходу є альбом Вакарчука «Вночі». Вторинний і неживий альбом, який у текстовому плані виявляє повний капєц екс-нардепа як поета. Вакарчук стає аналогом російського всюдихода імені актора Безрукова, якому відрізали ноги в Адміралъчегу. Сусальний голосочок. Логоси про просвітлення. Жертовність. Внутрішня свобода та інша муть.

 

Український заглюк на особливостях власного пісенного таланту тільки ще більше виокреслює той музичний прорив в Білорусі та Росії (особливо), який зараз там відбувається. Головний сюрприз року взагалі прилетів від Aliny Orlovoi з Литви, чого точно ніхто не сподівався.

 

Тут нарешті можна добратись до ненависного усім телебачення і поговорити про переклад українською. Живою мовою відзначається Південний парк і ще декілька фільмів. Усе інше - перекособочена мова київських журналістів, які пишуть статті українською, а думають - російською. Славні естебешники зробили з прикаліста дока Хауса занудного наріка і ще дивно, що вищезгадана комісія не заборонила серіал за неполіткоректність, расизм, антисемітизм, мізантропство, глибокі вирізи Кадді та секс при пацієнті між Чейзом і Камерон.

 

Замалювавши такі акценти, можна перелетіти до славних гумористичних традицій неньки-України. А з гумором в країні виявляється повний напряг. Український Камеді-клаб - це для забитого хутора. «Українці афігенні» та «Файна Юкрайна» - аматорська у своєму виконанні копія «Нашої Раші», яка, у свою чергу, - плагіатить британську Little Britain.

 

У період перманентної газової війни підтримувати щось російське якось не модно. Але в Росії, незважаючи на усі постколоніальні мульки, є ще купа народу, окрім Путіна та його жони Дімітрії Мєдвєдєвої. Але на українських каналах програм рівня «Бальшая разніца» чи «прожекторперісхілтон» - просто не існує. Варто тільки порівняти довгоносика Андрієнка в допотопній ранковій передачі на 1+1 і те, як він розквітає в «Бальшой Разніце».

 

Про рівняння на польські гумористичні проги з пластикою і нюансовістю їх мови - взагалі краще мовчати. Куй-ТБ тільки розкриває крила та й ті - іноземні.

Якість культурного матеріалу не є українським горбокоником. Може вона ще дрімає в міфічному андеґраунді. Криза, можливо, щось зробить з тими шароварами. Відсіє пургу від живої водички. Можливо, й не відсіє. Кожен сам собі вибирає.

 

Просто якщо безталанність і вторинність стали досягненнями української культури - то на такій культурі можна ставити хрест. Модна тема постмодерного кінця якраз вписується в українські реалії. Узагальнення - то, безперечно, зла штука, але на цій юдолі журби від неї інколи важко втекти в грішному форматі Інтернету. Потрібно йти рятуватись.

 

Отак, забакланивши живих і мертвих, і ненароджених, усе відпливає в 1971 рік для прослуховування хіта The Who «Baba O Riley», який звучить у 2009 навіть дуже актуально.