– Достала политика на телевидении. Хочу пожелать, чтобы ее было как можно меньше. Я понимаю, что это сегодня практически невозможно. Потому что политизация всей страны достигла максимального уровня (хотя уже немного снизилась). Сегодня это часть нашей жизни. Мы садимся, включаем эти телешоу, смотрим на эти скандалы, оскорбления, обвинения. Мы без этого уже жить не можем. Я считаю, что это плохо, этого уже слишком много.

 

 

– Цей рік став досить показовим у тому сенсі, що у нас на всіх каналах тепер є своя «Свобода», а деякі з них ще й повторюються наступного дня. Тож здається, буцімто свободи у нас стало більше, та насправді свободи вибору, свободи думки у нас стало менше. Це мені не подобається.

 

Я думаю, що не даремно Україна стала плацдармом масованої інформаційної війни. Вона пережила, мабуть, найунікальніше явище ХХІ століття – гуманітарно-гуманістичний помаранчевий майдан. Тому мені здається, що Україна першою вступить у нове гуманітарне суспільство і запропонує світові рецепт перемоги в інформаційній війні. Бо рецепти від хімічної зброї відомі, від радіологічної теж, а ось від інформаційної – ні. Нам, українцям, судилося всі ці рецепти виробити і запропонувати світові.

 

Сподіваюся, що замість адміністративної цензури, яка була в епоху темників, і цензури гаманця, яка є сьогодні, на українському телебаченні все ж таки утвердиться цензура сумління.

 

 

– 2008 року на українському телебаченні були велетенські цунамі, сплески злості від політиків. Можна було б це трохи дозувати, а не робити політиків зірками в іронічному чи неіронічному розумінні. Можливо, треба було розкривати глядачам більший масив депутатів, а не крутити тих самих. Треба відкривати тих (я їх називаю «глухонімі»), які у парламенті майже не виступають, але це не означає, що вони не мають що сказати. Розумієте, яка б людина не була розумна, якщо її безліч разів показати по телевізору, то глядачі вже не сприймають того, що вона говорить. Тому найбільше не сподобалися злість, ненависть, неприйняття думки опонента, які демонстрували українські політики на українському телебаченні.

 

Хочу побажати, щоб 2009 року журналісти трохи вгамували бої політиків. Я розумію, Савіку Шустеру вигідно, щоби політики чубились у нього на шоу. Іноді ведучі навіть провокують політиків, щоби ті виступали агресивніше. Треба журналістам наступного року попрацювати над тим, щоби з екранів більше випромінювалося інтелігентності, терплячості, доброго гумору. Я сьогодні в опозиції до президента, але якщо Шуфрич говорить з екрану, що він «мавпа з гранатою», то знаєте, це вже хамство. Про шляхетність говорити може й занадто, але українське телебачення має стати більш людяним.

– На жаль, українське телебачення не стало українським, його немає як такого. Бо я розумію так: українське – це для українського народу. А воно або для олігархів, або для американців. Всі канали, як папуги, я перепрошую, мають шоу, які називаються «Свободами». Але свободи там немає. Як можна говорити про свободу, коли ведуть їх в основному (крім окремих випадків) представники потужного капіталу і олігархів? На українському телебаченні рідко зустрінеш програми, де справді є життя людини. Воно складне, але ж тележурналісти говорять про нього як про потойбічний світ. Я не звинувачую українських журналістів, бо вони самі відчувають, що сьогодні означає працювати не на українські інтереси. «1+1» скорочує штат, «Інтер» також, журналістів виганяють з роботи. Ось відповідь на ваше запитання.

 

Але все ж хочу побажати тележурналістам справді бути патріотами, говорити про Україну і народ її, не говорити про статки багатіїв, про те, що може посварити народ України, яка є багатонаціональною державою. Бо включаєш, приміром, Перший канал, а там крім націоналізму і фобії більше нічого немає.

Ірина Горіна, фракція Партії регіонів:

– Субъективно я ощущала небольшое внимание телевидения к Партии регионов. Отдельные высказывания на «Интере» или других каналах не показывали суть наших аргументов, которые мы хотели бы высказать. Поэтому, с моей точки зрения, полной свободы слова в Украине все-таки нет. Пресса у нас может говорить все что хочет, но она очень тенденциозна во мнениях по отношению к некоторым партиям.

 

Хочу пожелать, чтобы наше телевидение было более объективным, чтобы оно отражало мнения всех, причем чтобы то мнение люди могли представить в равных частях. Потому что равный доступ – это принцип не только вольной конкуренции в производственном секторе, равный доступ к эфиру – это принцип политической конкуренции.

 

 

– Не подобалися цього року на українському телебаченні, як я їх називаю, «собачі бої», а саме: телешоу, обливання брудом і провокаційно підготовлені програми для дискредитації тієї чи іншої політичної сили. Більш того, подивіться: на ці шоу ходять одні й ті самі люди. Здається, що керівникам каналів подобається такий формат програм і запрошені на них гості. Я знаю, що деякі наші депутати пропонують себе для обговорення тієї чи іншої теми, але їм відмовляють. Телеменеджерам потрібні такі учасники, які могли би трохи побитися, поплювати, поскандалити.

 

Українському телебаченню я побажав би побільше здоров’я і вижити під час кризи. Більш прозоро і достовірно висвітлювати все, що відбувається в Україні, глибше підходити до деяких проблем, а не брати тільки піну, яка збирається на поверхні. Можливо, у деяких журналістів мало досвіду чи погана освіта, бо вони все про вбивства, катастрофи, негаразди, а про добро немає. Я й жінці пропонував, вона в мене тележурналіст, зробити канал, який би називався «Добрі новини». Це моя мрія.

Іван Заєць, фракція Блоку «Наша Україна – Народна самооборона»:

– Мене тривожить тенденція у ЗМІ, коли все менше і менше стає аналітики. Коли глибокі пізнавальні програми замінюються різного роду шоу, маніпулюванням суспільною свідомістю. Це мене дуже тривожить.

 

Українському телебаченню я побажав би наступного року справді здобути свободу, свободу журналістської діяльності. Пам’ятати, що ЗМІ – це четверта влада, що вона дуже сильно впливає на думки людей, а слово – це найпотужніша зброя. Побажав би телебаченню більше пізнавальних та історичних програм. Проектів позитивного спрямування, бо з екранів телевізорів уже надто багато ллється песимістичного і негативного. А людина завжди хоче бачити світло в кінці тунелю, хоче мати щось позитивне.

 

Тому я побажав би телевізійникам справжньої незалежності, фаховості й оперативності у висвітленні тих чи інших подій.

 

 

– Если брать телевидение в целом, никого не выделяя и не деля на каналы, то бросилась в глаза достаточно тенденциозная подача общеполитической информации, оппозиции уделялось мало времени. В первую очередь уделялось внимание работе команды президента. Если выступаешь с критикой, тебе могут просто закрыть рот, оборвать. Можешь лить елей, но лить его на президента или премьер-министра – и тогда все хорошо. А начнешь говорить о реальных проблемах, которые волнуют избирателя, – тебе не дадут рассказать. В первую очередь, это касается государственных телеканалов.

 

Мне не нравиться также, что идет профанирование информации о законотворческом процессе. На самом деле ситуация не так проста и однозначна, она сложнее в плане внутренних взаимоотношений. Зато подается информация на местечковом уровне, односторонне, без показывания конфликта. В некоторых ситуациях, когда явно принимаются лоббистские законы в поддержку одного предприятия, у нас все закрывают на это глаза.

 

В следующем году желаю нашему телевидению объективности и оперативности. И безусловно, хотелось бы пожелать журналистам всего самого хорошего, потому что работа у них собачья.

 

 

– Найбільше дратує тривалість реклами. Це спостерігається на всіх телеканалах – і на «Плюсах», і на СТБ, і на «Інтері», і на НТН. Ви знаєте, одного разу я підсів біля дочки, яка дивилася телесеріал «Ранетки», і зафіксував, що рекламний блок тривав 18 хвилин. Це ж неможливо витримати. Що означає 18-хвилинний рекламний блок? Це маразм. Це призведе до того, глядачі припинять дивитися навіть рейтингові програми. Я розумію, що потрібно заробляти, але поставте вже рекламу на початку і в кінці програми, або робіть одну перерву в програмі, але не більше 4-5 хвилин.

 

Бажаю, по-перше, бути українським телебаченням і виробляти більше власних ексклюзивних програм. Я розумію, що цей ринок ще у нас недостатньо розвинений. Але хотілося б, щоби кожен канал мав власні програми. Мені не зрозуміло, навіщо купують іноземні формати, які не завжди нам підходять. Приміром, коли Анна Безулик вела програму «Я так думаю», я її дуже поважав. А коли почала вести «Сто відсотків Україна»… Ну, нецікавий формат. Можливо, краще було купити ідею й адаптувати її до наших реалій? Я не звинувачую працівників телесфери в тому, що українське телебачення слабеньке, розумію, що потрібні серйозні інвестори.

 

 

– Вы знаете, я могу сказать о тенденции всего года. На мой взгляд, все телеканалы и журналисты способствуют тому, чтобы у нас постоянно происходили «собачьи бои». И это так же отрицательно влияет на парламентаризм, как и на другие ветви власти. Потому что нет дискуссионных тем, которые бы обсуждались спокойно и заставляли зрителей подумать и задуматься над чем-то. Потому что формат практически всех программ сводится к шоу, базару, скандалу. И это поддерживается телеканалами. У меня была идея вести программу, в которой бы была серьезная дискуссия на разные темы, чтобы дать людям возможность разобраться в том, что происходит, дать возможность подумать.

 

Конечно же, я хочу пожелать больше профессионализма, больше новых форматов, чтобы у нас появлялись программы, которые бы воспитывали патриотизм у молодого поколения. Мы с дочерью очень много на эти темы беседуем. Молодежь должна понимать, в какой стране она живет, для чего, зачем тут учиться и работать.

 

 

– Вам відповісти з гумором? Те, що мені не подобається, я просто не дивлюся. Я взагалі намагаюся якомога менше дивитися телебачення, витрачаючи на перегляд 2-3 хвилини. Знаєте чому? Здоровішим і молодішим буду. Всіх вітаю з Новим роком!