Резонансний лист за підписом відомих зірок шоу-бізнесу вносить плутанину у шляхи вирішення проблеми не на користь авторів і виконавців, а на користь «працівників музичної індустрії», тобто підприємців. Основні меседжі, які 7 жовтня цього року оголосили Володимир Бебешко і Руслана Лижичко на прес-конференції в УНІАНІ – «де наші гроші?».

 

Але серед тих організацій, які отримують авторську винагороду за використання творів і яким не довіряють артисти, чомусь не визначено державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав (ДП «УААСП»), з рахунків якого в результаті «піклування про авторів» зникликошти на суму 10,5 млн грн. та 290 тис. доларів США. Чи не тому, що ця організація «плідно співпрацює» як з «працівниками музичної індустрії», так і з організаціями, які ці «працівники» створили?

 

У своїй статті «Артисти розворушили департамент інтелектуальної власності» керівництво УААСП видає бажане за дійсне. Виявляється, що керівництво Державного департаменту інтелектуальної власності (ДДІВ) «прозріло» тільки після прес-конференції «відомих українських музикантів», а до цього майже 8 років воно (керівництво) не сприймало сигналів громадськості про невиплату користувачами справедливої винагороди (до речі, покладеного на них обов’язку за законом) за використання творів і виконань!

 

Перефразовуючи відомий вислів, можна стверджувати: якщо «зірки» пишуть, значить це комусь потрібно. А потрібно це чиновникам, «працівникам музичної індустрії», а також іншім «суб’єктам авторського права» і «представникам музичних кіл», які бажають мати від цього гроші (видавці, продюсери, рекординги) і які «пропонують» підписувати авторам і виконавцям заздалегідь невигідні договори, за якими вони (первинні творці) втрачають право повністю розпоряджатися своїми творами й одержувати справедливу винагороду за їх використання.

 

В Україні наполегливо, з використанням зіркових виконавців, крок за кроком нехтуються шляхи реалізації державної політики у сфері охорони прав авторів і виконавців і приховано робиться підміна правової конструкції в державі (яка відповідає Європейської моделі) на американську.

 

Доказом цієї тези стала зустріч «зірок» із прем’єр-міністром, яка відбулася 28.10.2008 р. на тлі своєчасного розпорядження прем’єр-міністра (від 17.10.2008 р.). Завидна «оперативність» виконавчої влади, з оглядом на те, що на звернення організацій, які об’єднують українських митців (Національних творчих спілок, САВ «УМ», «Гільдія кінорежисерів 24/1», ВГО «Автор», об’єднання «Оберіг» та інших), виконавча влада реагує м’яко кажучи повільно.

 

За результатами цієї зустрічі сформовано робочу групу «для удосконалення системи охорони та захисту авторських і суміжних прав на чолі із заступником Міністра економіки Близнюком А.С.». До складу робочої групи увійшли представники «музичних кіл», які представляють комерційні структури і які здебільшого адмініструють правами іноземних правовласників. Натомість у складі робочої групи немає жодного (!) представника громадських організацій, які дійсно представляють національних авторів і виконавців – українських митців.

 

У своїй статті «Невже почули “нагорі”? Руслана пропонує Тимошенко боротися з піратами у стилі Саркозі» Павло Калиниченко (Український музичний альянс) пише: «Боротьба з такими “інтелектуальними” шахраями (організаціями колективного управління. – Авт.) є завданням передусім правоохоронних органів. Проте завданням влади є недопущення функціонування таких псевдоорганізацій колективного управління. А тим паче, надання їм статусу “уповноважених”».

 

Дуже правильна теза! Отже, тому Гільдія кінорежисерів «24/1» і ВГО «Автор» ще півтора роки тому (!) листом до Міністра освіти і науки (вих. 21/02/07-1 від 21.02.07) зверталися з пропозицією здійснити ревізію всіх організацій колективного управління (ОКУ), які перебувають на обліку у ДДІВ, для того щоб чітко визначити їх суб’єктність і правоздатність. Кожної ОКУ пропонувалося відповісти на низку питань, відповіді на які чітко визначили би надані їм повноваження митцями. А ще раніше з цією пропозицією ми зверталися до керівництва ДДІВ, але її було проігноровано…

 

Вже тоді би з’ясувалося, що Український музичний альянс, Українська ліга музичних прав, Асоціація музичної індустрії та Дім авторів музики в Україні є виключно повіреними, тому що створені НЕ авторами і виконавцями, а похідними «суб’єктами авторських і суміжних прав, яким автори і виконавці передали права» і які не мають права на отримання справедливої винагороди за використання творів і виконань, а лише за надання прав на відповідне використання, згідно з умовами договорів із авторами про передачу виключних майнових прав.

 

Отже, наявність ліцензійних і субліцензійних договорів із печатками іноземних правовласників надає їм певні повноваження, але тільки не ті, якими ДДІВ їх наділив зі своїх «щедрот» усупереч законодавству.

 

Користуючись непідготовленістю суддів вирішувати питання щодо захисту правової ієрархії реалізації прав авторами, виконавцями та іншими суб’єктами суміжних прав, яка чітко встановлена у п. 2 ст. 36 Закону України «Про авторське права і суміжні права» (надалі – Закон), ці суб’єкти права виграли низку судових позовів, за якими користувачі творів і виконань сплачують їм винагороду (роялті), яка за Законом належить виключно авторам, виконавцям та їх спадкоємцям і яку повинні отримувати лише створені ними ж ОКУ.

 

Безумовно, виконавці та виробники фонограм повинні отримувати справедливу винагороду, але з дотриманням прав на винагороду авторів виконуваних творів, які зафіксовані у фонограмах. Наприклад, зібрані кошти за так звані чисті носії, за Законом, розподіляються у таких пропорціях: авторам – 50%, виконавцям – 25%, виробникам фонограм – 25%. Отже, виникають питання: чи сплачено визначені Законом кошти справедливої винагороди авторам? І чи сплачено податок із цієї справедливої винагороди (роялті) до державного бюджету?

 

Відповідь надало Міністерство фінансів у листі від 05.04.07 до Кабінету Міністрів щодо виконання його доручення. Саме ініціатори прес-конференції 7 жовтня цього року в УНІАН відсутні у списку тих, хто сплачує до бюджету податки з роялті!

 

Може, тому «зірки української естради і продюсери» говорили про «мутні і сумнівні організації», про свою недовіру до них, про бажання зустрітися віч-на-віч із представниками цих організацій і про бажання «бути представленими в таких організаціях».

 

Утім, як пише «Детектор медіа», «до телерадіоорганізацій учасники заходу особливих претензій не висловили, оскільки в цьому секторі більш-менш нормально налагоджені збори і відрахування. “Цим займається ОП “Український музичний альянс”, якому артисти довіряють”, – сказав Ігнат Бережний».

 

Мабуть, блиск «підлеглих зірок» не дає менеджерам цих організацій роздивитися первинних авторів, чиї твори ці зірки виконують і, що прикро, не дає сприйняти норми Закону і міжнародних конвенцій щодо обов’язків користувачів (у цьому прикладі телекомпаній) і «збирачів» авторської винагороди.

 

Отже, Бернська конвенція встановлює, що «… літературні й художні твори або будь-які певні їхні категорії не підлягають охороні, якщо вони не закріплені в будь-якій матеріальній формі». Тобто, радіокомпанії використовують фонограми, в яких зафіксовано звукову форму вираження творів і виконань, але організації телебачення використовують аудіовізуальну форму вираження творів і виконань. Про яку винагороду за використання фонограм на телебаченні йдеться?

 

Дивує нарікання на те, що «на сьогодні в Україні для артистів і продюсерів збирають (із підприємств громадського харчування, торгівлі, транспорту, телерадіокомпаній) 1 млн гривень (на рік. – Авт.), тимчасом як, за словами Ігната Бережного, ця сума має становити 1 млрд», оскільки за всі роки існування дійсно створених митцями ОКУ така винагорода не надходила від користувачів! Тож запитання до Держави в особі Держдепартаменту – чому?

 

Отже, щоби з’ясувати, куди зникають зібрані кошти, які, за висловлюванням Руслани, «дуже мутно і незрозуміло розповсюджуються між дуже мутними, дуже сумнівними організаціями», треба звертатися до прокуратури, щоб саме вона запитала про це керівників названих вище «музичних кіл».

 

Насамкінець ще одна цікава цитата: «Учасники прес-конференції заявили, що право працювати на цьому ринку мають ті організації колективного управління, яким довіряють більшість митців, а решта мають залишити його». Ось квінтесенція прагнень представників «музичних кіл» – володіти «ринком зборів» авторської винагороди за використання творів (авторів) і виконань (виконавців). Саме тому для участі в робочій групі не запрошено представників ОКУ, які відстоюють інтереси українських митців.

 

Панове представники «музичних кіл», давайте не погіршувати ситуацію. Пропонуємо провести переговори і визначитися з правами та «сферами» відповідальності наших із вами організацій, виходячи з головного принципу: дотримання ієрархії прав (ч. 2 ст. 36 Закону). А рівень «добробуту» менеджменту наших організацій хай вирішують реальні господарі результатів своєї творчості – автори і виконавці!