За словами президента Форуму видавців у Львові Олександри Коваль, у маленьких містах їх налічується менше - 50! До кінця року книгарень у 46-мільйонній Україні не побільшало. Зважаючи на те, що зараз діється, їх може стати хіба що менше. Або торговцям книжками доведеться шукати інший спосіб виживання. Особливо це зачепить книжкові магазини в тих же маленьких містах (райцентрах), які для того, щоб вижити, вже давно змушені приторговувати китайським крамом - ангеликом за 3 грн чи песиком за 2,40 (ціни умовні).

 

У нашій сім'ї була така традиція - майже з кожної зарплати тато купував книжки. Одну (дорослу, як правило, історичну) для себе та дитячу і підліткову - для мене з сестрою. Такі ж подарунки чекали на нас і в День жіночої солідарності. Батько щороку дарував нам на 8 березня квіти та книжки. Тепер книжки батькові привожу я. Велику книгарню в райцентрі, де тато купував книжки, не закрили. Просто книгарні «вкоротили» квадратні метри. Частину приміщення віддали під фітоаптеку. Та й асортимент на книжкових полицях змінився. Знаючи свого батька, впевнена, що він продовжував би купувати книжки й далі - хоча тепер вже не для дітей, а для онуків. Проте батько вже «виріс» із оповідань та повістей шкільної програми, а онуки ще не доросли.

 

Інших видань у книгарні, що розмістилася буквально на кількох стелажах та столиках, практично немає. Зате школярі та їх батьки таки час від часу зазирають сюди, щоб придбати брошури з правильними відповідями на домашні завдання, ручки, олівці та гумки, якими начебто постирало видання всіх інших авторів з полиць єдиної в райцентрі книгарні.

 

Мої спостереження підтвердила й пані Марія, продавець книжкового магазину в Городку. За її словами, тепер вони торгують тим, що продається. Найбільше в асортименті - дитячої, навчальної та довідкової літератури. Казки, розмальовки, підручники, картографія, словники, енциклопедії, листівки, канцелярські прилади - на це в райцентрі найбільший попит, стверджує пані Марія. Щодо покупців, то це молоді мами або бабці, які купують дитячі книжки, здебільшого для діток віком до 5 років. Також сюди зазирають школярі, їх батьки та вчителі. На педагогів продавці розраховують в першу чергу, адже на полицях і методична література для вчителів, і конспекти, і сценарії для проведення шкільних свят.

 

Ще в книжковому магазині попит на іграшки, посуд та китайські сувеніри. Керамічні котики із насупленим поглядом та застиглими вусами, хлопчики, які міцно обома руками стикають арфу, легковажні акробатки з віялами тепер у цьому магазині «конкурують» із книгою. Та й не лише в цій районній книгарні вони «змагаються» за місце на полиці. Загадайте, що раніше стояло у схожих жовтувато-коричневих «стєнках» практично однакових віталень кожного другого українця.

 

На полицях, скляних та прозорих, виблискували кришталеві келихи та салатнички. А на дерев'яних полицях, за зашкленими дверцятами, «тулились» один до одного томики Пушкіна та Шевченка (класика - це було наше все). Було таке негласне правило, що твори класиків мають бути в помешканні кожної людини, яка вважає себе освіченою. Культ читання (якби тоді ще не було цензури, але зараз не про це) створювала держава. І всіляко підтримувалась мода на читання. Так само, як зараз на вироби made in Сhina.

 

На зміну культу читання прийшла ера китайського непотребу. Його активно рекламують і продають. Воно блищить і не змушує думати. Достатньо просто протерти пилюку. Книжці важко витримати конкуренцію. Бо її треба читати. Вона потребує уваги. І не тільки від читача.

 

«Розгойдати» ситуацію з книгарнями у райцентрах, банально, але факт, можна за допомогою грамотних державних програм. Кажу про грамотність і відразу ж згадую про нещодавнє засідання робочої групи представників інтелігенції Львівщини за участі голови Львівської ОДА Миколи Кмітя. На цій зустрічі президенту Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Михайлу Ватуляку було доручено підготувати до наступної зустрічі групи деталізований перелік книгарень або їх відсутності в кожному районі області, а також базу контактів підприємців, які б хотіли займатися продажем української книги в районах. Кміть заявив, що після підготовчої роботи буде мотивувати своїми листами голів райдержадміністрацій та міських голів для виділення приміщень для книгарень.

 

Грамотність не в тому, щоб в районі знайти торговця книжками. І зацікавити його низькою орендною платою за приміщення. А потім поставити собі «галочку», що в області цього року з'явилось на три книгарні більше, ніж торік. На типовому прикладі книжкового магазину в Городку можна пересвідчитись, що такий сценарій провальний. Адже там книгарня начебто є, її ніхто не закривав. Однак кому потрібен книжковий магазин, в якому неможливо навіть придбати сучасну українську літературу. І чи багато в районних центрах читачів таких видань?

 

«Про Андруховича та Жадана ніхто не питає. Я 26 років тут торгую, тому знаю. Про Забужко питали одиниці, але в нас нема і не було», - змальовує реальну картину пані Оксана. І така ситуація з книгарнями в містечках буде доти, допоки за це начебто має відповідати інтелігенція. Варто зрозуміти просту річ, що книжка в магазині - це насамперед товар, а вже потім духовне надбання.

 

Її не треба пхати в морозилку, щоб не зіпсувалась, але й не варто ховати за іконами коло свяченого зілля. А кожен товар потребує хорошої промоції. Зрештою, успішний менеджер Микола Кміть на цьому мав би добре знатись. А ось домогтись соціальної реклами книговидань має якраз інтелігенція. Її місія, як завжди, незмінна - написати 150 листів-звернень до Ющенка та 300 - до Тимошенко. І просити, вимагати, переконувати, щоб на національних телеканалах з'явились рекламні ролики, новинні сюжети та передачі про українську книжку (більшість українців вже ж мислить категоріями телебачення).

 

Ось тоді можна братися до відкриття книгарень у невеличких містах (і зарахування собі добрих справ замість «галочок»), а ще краще - створювати книгарні-кафе, де б могла збиратись молодь - і покавувати, і книжку обговорити. Зрештою на таку ідею легше буде «підписати» підприємців (прибутки будуть зовсім інші). І не варто це перекладати на потім, мовляв, що криза «вже прочинила» двері до хати, не то що до книгарні. Бо навіть славнозвісний Голлівуд виник у часи великої депресії.