Те, що телепрограми у зв’язку з 75 роковинами Голодомору виявилися найменш рейтинговими, викликає тривожне почуття. Та пояснити можна все. Переконливо й лаконічно зробив це Збіґнєв Бжезінський, який сказав: «Нація без пам’яті немов людина без розуму».Він говорив саме про Голодомор.

 

Я не згоден із Бжезінським і з націонал-патріотами в іншому: що української нації за межами Галичини у реальному сенсі цього слова не існує. Тож українці, на противагу своїм західним сусідам полякам, саме через втрату генетичної пам’яті постійно стикаються з проблемами державотворення. Натомість оптимістичні розумування про те, що нібито формується українська політична нація, припинилися відколи поблякли кольори Помаранчевої революції. Її четверту річницю, що цього року збіглася з Днем пам’яті жертв Голодоморів і політичних репресій, із цілком зрозумілих причин влада вирішила не святкувати. Перевагу повністю віддали Голодомору.

 

Слід одразу назвати ще одну важливу причину низького рейтингу програм, присвячених найбільшій національній трагедії. Вшанування 75 роковин Великого Голоду в Україні відбувалося на тлі песимістичних настроїв мільйонів українців в умовах гострої фінансової кризи, що зненацька шкереберть перевернула життя. Сьогодні вони кажуть: «Краще б Ющенко думав не про мертвих, а про живих». Ці слова за тональністю звучать вже не як докір, а як звинувачення.

 

Я не сумніваюся у щирості наміру Президента відродити генетичну пам’ять українців, «провідники» яких упродовж століть бездержавного існування були «раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття…». Це про минуле на вічний роздум для майбутніх поколінь. Сьогоднішній день підказує нові аналогії. Президент Віктор Ющенко, популярність якого нестримно котиться вниз, чимраз більше нагадує Міхаїла Горбачова – класичного «майстра протилежного ефекту». Одне діло взятися за справу, і зовсім інше – довести її до завершення.

 

Зрештою, це мов у дзеркалі відобразилося у програмах Першого національного і 5-го каналу, що приділили темі Голодомору головну увагу і вели прямі репортажі з місць подій…

 

Скорбота – це мовчання або, як зазвичай в українців, пісенна туга. Тож коротко про це. Чи не найбільше мені запав у душу ролик, що його під жалісливі звуки скрипки виконувала Оксана Білозір:

 

 

Дуже хотілося сказати співачці: ваше місце – на сцені, а не на задвірках політики, навіщо ви губите свій талант?

 

А загалом, як видно з телевізійного дзеркала, вшанування пам’яті жертв Голодомору забалакали, заофіціозили, заорганізували. Траурну церемонію влаштували за методами радянського агітпропу, що застряг у генах необюрократів – так само, як і їхні попередники, позбавлених широкого інтелекту і безмірно послужливих владі. Бракувало хіба що гасла «Всі на вибори!» чи «Всі на суботник!» Цього разу висаджували кущі. Добре, що не вдарили морози, інакше саджанці відразу б загинули.

 

В ефірі 5-го каналу повідомлялося, що на траурній церемонії були «81 видатна особистість» із усіх регіонів України. Щоправда, де їх стільки набралося і що вони за одні, я так і не почув.

 

У програмах наживо увага зосереджувалася на офіційних особах. Дійшло до пафосного повідомлення, що вшанувати пам’ять жертв Голодомору прийшов сам… Василь Князевич. Особисто я вже давно не цікавлюсь українською «політикою». То хто ж він такий, якщо заслужив на окрему увагу?

 

Акції й заходи… Ще до траурного 22 листопада їх провели стільки, що усіх їх не навіть не перелічиш. Акція «Колосок» – що це? Можна хіба що здогадуватися. Акція «33»… Усе це нагадує мені, як у молоді роки у газеті «Комсомольское знамя» ми «дописували» книгу Миколи Островського «Як гартувалася сталь».

 

Рапорти надходили звідусіль. Тільки як сумістити запозичене з радянського агітпропу казенне «заходи» зі скорботним словом «Голодомор»? На всі голоси звітували, що «учасники заходу долучилися до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції “Запали свічку”» або що «студенти МАУП – активні учасники акцій вшанування жертв Голодомору… Всі заходи закінчаться 22 листопада президентською акцією “Запали свічку”». Закінчилися – і, за радянськими традиціями, одразу купа нагород. Ними відзначали справжніх сподвижників і водночас тих, хто вже «присмоктався» до модної нині теми. Болюча тема стала об’єктом бізнесу. Це не менш облудно, ніж уперте заперечення комуністами Голодомору. Під машкарою відродження історичної правди й справедливості відбувається глум над пам’яттю мільйонів невинно убієнних українських селян.

P. S. Видатний український меценат Петро Яцик пояснив суттєву різницю між совковою та західною цивілізаціями. У першій цінується слово, у другій – діло (цитату наводжу з пам’яті). Ми були й попри усі гучні декларації про євроатлантичну інтеграцію лишаємося совками.

 

Скільки було розмов про Голодомор! На усіх рівнях, починаючи з президентського. Це відбувалося ще у березні 2007-го. Пам’ятаю, як на першому засіданні Координаційної ради з підготовки заходів у зв’язку з 75 роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні постало питання про те, що з будівництвом Меморіалу – серйозні проблеми. Точніше кажучи, воно від самого початку застрягло на мертвій точці. Не було проведено навіть геодезично-вимірювальних робіт.

 

Президент, який вів засідання, звернувся за поясненнями до київського мера. «Леоніду Михайловичу…», – лише встигнув вимовити він. А того вже й сліду не було. Віктор Андрійович розгублено вигукнув: «Відозва відкликається». Чи, бува, не за таку «активну діяльність» та, як кажуть поляки, «zaniepodleglosc», Президент нагородив пана Черновецького Орденом Ярослава Мудрого V ступеня?

 

Натомість, щоб встигнути до 75-х роковин, першу чергу Меморіалу жертвам Голодомору (як показували, зокрема, у репортажі на «1+1») споруджували стахановськими методами. У три зміни. День і ніч. Насправді це було окозамилювання. Самим собі. Увесь Меморіал не постав і досі. І коли він постане?

 

А тим часом у школах Голодомор вивчають із посиланням не на «американця, який став українцем» – Джеймса Мейса, а на угорського «комуніста-інтернаціоналіста» Мате Залку. Для молодого покоління українців найбільша національна трагедія стає не часткою національної свідомості, а бездушним розділом історії.