- Важким був останній період фінансування «Заселеного острову». Ті банківські кредити, на які ми розраховували, були відмінені. Зрештою, ми мусили дофінансувати фільм власним коштом.

- Про «Заселений острів» Ви якось сказали, що це спроба зробити щось близьке жанрово до «Володаря перснів». Ви розраховуєте на таку ж кількість «Оскарів»?

- Я ж не дівчинка-старлетка, щоб мріяти лише про «Оскари». Хоча це було б непогано – лукавити не стану. (Посміхається). І все ж таки наш фільм і «Володар перснів» – різножанрові. «Володар перснів» – казка, яку можуть дивитись діти. «Заселений острів» від нього відрізняється радикально. Він радше має відношення до сайфай, тобто до фантастичного жанру, а своїм напрямком і аудиторними інтересами близький до фільму «Матриця».

- Які прибутки Ви хочете отримати від прокату?

- Якщо казати про середній результат, то я сподіваюсь на 70-75 мільйонів доларів за два фільми. Але це без врахування міжнародних пропозицій.

- Цього разу ми підписали угоду з відомою голлівудською агенцією William Moris Agency, яка займається стратегією розвитку та маркетингом фільму на міжнародних ринках. Тому у питаннях прокату ми всіх відсилаємо до них. Наш агент із WMA Майк Сімпсон представляє також інтереси Квентіна Тарантіно, Роберта Родрігеса, Гаса Ван Сента. Стосовно країн, в яких планується кінопрокат, безумовно, це будуть Японія, Корея, Китай, Індія, Німеччина, Франція, Велика Британія і навіть США. Хоча в Сполучених Штатах він буде не в кількості 3 тисячі копій, як це зазвичай є в дуже великих американських фільмах.

- Час від часу я робив телевізійні проекти, які для себе називаю HBO style. Тобто такі, що масштабом амбіцій і всього, що стосується якості, розраховані на довге медійне життя. Щось подібне хочу запустити і зараз. Це будуть мінісерії на фундаменті дуже відомих книжок. Перша з них стосується Києва це – «Белая гвардия» Булгакова. Зараз Дяченки пишуть по ній сценарій для великого бюджетного серіалу.

- Кіно я займаюся перш за все через інтерес до нього, але мене абсолютно не цікавить студійна діяльність. Тобто, коли студія оголошує на рік план – 20-30 фільмів, це значить, що інші продюсери будуть продукувати для неї фільми. Скажімо, як Джеррі Брукхаймер для компанії «Дісней». А мені цікаво те, чим займається Джеррі Брукхаймер, а не компанія «Дісней». Тож для себе я підрахував, що разом зі своїм другом, якому повністю довіряю – Сергієм Мелькумовим (свіпродюсер «Заселеного острову»  – авт.), – ми можемо зробити більш менш якісно від трьох до п’яти фільмів на рік і 16 годин серіалів такої якості, про яку мріємо. І ми будемо робити цю кількість. Все –  більше нам не до снаги.

- В Україні? Ну, якщо щось вигадаю. Я взагалі не українським ринком розчарований, а телебаченням загалом. В середині 90-х мені подобалось телебачення. Більше того – здавалось корисним. Це не високі слова: просто я звик займатися тим, у що вірю. Ми вірили свого часу в «1+1», не просто як у перспективний з точки зору бізнесу, а й як у такий, що був викликаний потребою часу та суспільства. (…) Нині телебачення здається мені конвеєрним. Це така частина сфери послуг, і не випадково більшість бізнес-видань пишуть про нього у частині, що стосується сфери послуг, на теми або рекламного часу, або рекламного ринку. Зрушення можливі із появою цифрового мовлення, адже відбудеться не просто зміна носіїв, а й зміна взаємовідносин глядача і мовника.

- Погана новина для багатьох тих, хто зараз називає себе професіоналами буде в тому, що у будь-кого з’явиться технологічна можливість здійснювати мовлення з власної квартири, так само, як це зараз можна робити в інтернеті. На прикладі інтернету легко пояснити, як зміняться правила. В мережі сьогодні безліч людей пишуть книжки, але професійні літератори залишаються і заробляють на життя своїми текстами. У такий спосіб буде розвиватися і телебачення. Переможцями стануть ті, у кого є креативна, професійна та бізнес експертизи, ті, хто запропонують щось дуже професійне і орієнтоване на чітко визначений сегмент аудиторії. Нарешті стануть можливими найфантастичніші телевізійні плани.

- Не хочу впадати в радикальну екзальтацію стосовно того, що було. Канал не був ідеальним. Але за брендовими ознаками «1+1» створювався як проект сучасного, інформаційно насиченого, дискусійного, українського, інноваційного телебачення. Наші ведучі не могли бути людьми з вулиці, вони мали бути трохи більш обізнаними і освіченими. Ми шукали нові форми і жанри, обов’язково їх пробувати. Часом це вдавалося нам не дуже успішно. Але «1+1» був одним із небагатьох каналів, який розвивав ідею того, якою має стати сучасна Україна. 

Із втратою орієнтирів багатьма людьми і «1+1» змінився радикально. Сьогодні це один із розважальних каналів. Без необхідних для розважальної індустрії інноваційних проектів. Там немає сучасних форматів, сучасних популярних ведучих, нової технології. Немає нічого, щоб відокремлювало і в інший спосіб позиціонувало телеканал. Це формат таблоїду. Особисто я його не дуже люблю і ніколи не працював у таких форматах. Але на фундаменті каналу, який впливав на громадську думку, будувати таблоїдний формат вважаю помилкою.

- Вони виходять зі свого досвіду в країнах Східної та Центральної Європи, а я завжди намагався їм пояснювати, що українська конкуренція не схожа на конкуренцію в Чехії чи навіть у Румунії. Це конкуренція стовідсотково схожа на російську і навіть більш жорстка. А в Росії можна сподіватись тільки на свої сили, тому що жоден із відомих американських форматів – чи то серіали, чи то формати телевізійних ігор – не працюють добре. Глядачам цікаво дивитися локальне виробництво. Тоді як в Чехії і в Румунії в прайм-тайм окрім їхніх дешевих теленовел, на мою думку, значно менш цікавих, ніж наші, можна побачити і американське телебачення. В Україні в прайм-тайм таке важко уявити. Найголовніший ресурс телевізійної конкуренції – власні ідеї, а їх, на жаль, дуже мало сьогодні.

- Важко коментувати цей прихід. Хоча він і був останній рік акціонером СМЕ. Мені здається, що у нього не вистачатиме часу, щоб займатися менеджментом або якось впливати на конкретику діяльності телевізійного каналу «1+1». Це може бути вигідним йому тільки з точки зору захисту своїх бізнес-інтересів, як це сьогодні прийнято в Україні. Адже нині всі без винятку телевізійні канали є піар-відділами великих фінансово-промислових груп або угрупувань. А чому (такого відділу – авт.) не має бути в «Приваті»? Має бути і буде.

- Мені здається, що це якісь абсолютно лукаві піарні заяви. «1+1» був каналом, що одним із перших в пострадянському просторі ще в 1997 році зняв серіал власного виробництва – «День народження Буржуя». Після цього ми робили стільки, що легше сказати, чого не робили. Проблема ж полягає не в тому, щоб заявити, а в тому, щоб навчитися робити їх якісно. Я не вірю в те, що глядач буде дивитись щось із виключно патріотичних міркувань. Він буде дивитись те, що є якісним. Сьогодні конкуренція абсолютно інша. У випадку «1+1», я можу помилятися, але мені здається, що це скоріше за все будуть адаптації румунських форматів.

- Але якщо говорити про українські телеканали чи можуть вони виконати таку ж роль, яку колись зіграли на ринку російські канали. Маю на увазі роль голлівудських мейджорів?

- Ну, російські телевізійні канали ще не мають рівня голлівудських мейджорів. Свого часу вони просто відповіли на якийсь важливий виклик аудиторії. І не випадково вони і популярні: щось там таке у них є… вони виконали роль об’єднання суспільства. Як це відбулось – не коментую політичний бік справи. Але сьогодні існує якась сукупність людей, об’єднана базовими пріоритетами. Мені не дуже подобається сучасне російське телебачення, але воно фундаментально більш якісне і творче, ніж українське.

- В Україні немає не просто творчого лідера, яким був довгий час «1+1», а й телевізійного каналу, який би об’єднав всю країну. Наше телебачення віддзеркалило всі проблеми політикуму і навіть подвоїло їх. Нам бракує серйозної творчої конкуренції, дружньої професійної дискусії. Не в жанрі коментарів на форумах різних інтернет-ресурсів, куди часто дописують психічно, сексуально та інтелектуально нездорові люди. Нам потрібна дискусія, яка існувала в творчих колективах. Я працював на «Київнаукфільмі» і там, коли вперше показували фільм, збиралася сотні людей і обговорювали його. Достатньо жорстко обговорювали, але ми почувалися частиною команди, яка хоче успіху всій студії. Цієї творчої атмосфери на українському телебаченні нема.

- Мені здається, що продакн-компанії мають сенс тільки в тому випадку, коли вони є не фінансовими центрами, а центрами прийняття творчих та професійних рішень. Тому що тільки це може зробити їх конкурентоспроможними. Інших способів нема. Адже як мовник, я дивлюсь сьогодні не просто на людей, що мені подобаються, а на компанії, яким можна доручити виробництво того чи іншого проекту, і одержати якісний телевізійний серіал або програму.

- Маєте плани повернутись до режисури? За який фільм взялися б – документальний чи художній?

- Це дуже складне питання. Не планую, але думаю, що це може статися. Є перший крок до повернення, тому що зараз я опинився у дуже цікавій компанії з молодим режисером і продюсером Олександром Шейном (продюсував фільм «Ейфорія») і з класиком нашого андеграунду Борисом Юханановим. Утрьох ми робимо фільм, який називається російською «НаЗидание». Назва пов'язана з прізвищем Зідана і з футболом, як не дивно. Тому, якщо я повернуся як режисер, то безумовно з документалістикою. Мені здається, що сьогодні можна зробити документальний фільм, який з’явиться на екранах кінотеатрів.

- Я хотів би. Але, думаю ми з друзями візьмемося за це тільки тоді, коли у нас буде відчуття, що це комусь потрібно. Неправильно робити такі заходи для галочки, щоб прийшов президент чи хтось із великих політиків. Подібні фестивалі в першу чергу мають бути цікавими молодим людям. Я зараз, до речі, буду головувати в журі арт-док фесту в Москві. Минулого року там люди буквально «висіли» скрізь, щоб подивитися фільми. Тому побачимо: якби і у нас так було, то ми, безумовно, робили б «Контакт». Перетворювати його на спонсорсько-меценатський проект це – не для мене.

 

«Медіабізнес»