detector.media
Галя Койнаш
, для «Детектор медіа»
27.11.2008 12:42
Де хворий?
Де хворий?
Кажете, суспільство хворе? Нехай влада, яка раптом стала експертом із суспільної моралі, не лізе не у свої справи.
Цей рік насправді насичений кризами: геополітичною, фінансовою, політичною. І, як виявляється, ще й душевною та моральною. Колективною. Нам, хворим, тільки тепер стає зрозумілим, скажімо, масштаб і серйозність зарази, але не всі так легковажно ставилися до питання нашого душевного здоров’я і раніше анітрохи не втрачали пильності.
 
Можливо, читач давно знає про хворобу, але я вперше дізналася на початку жовтня – після круглого столу з участю журналістів у парламенті. Захід був покликаний «боротися з негативом у новинах». А вже через місяць, 11 листопада, ЗМІ повідомили, що «уряд за пропозицією Національної ради з телебачення і радіомовлення (Нацрада) і Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК) ініціює підписання з керівниками засобів масової інформації громадського договору про захист моралі в інформаційному просторі України». Можна було би тішитися надзвичайно оперативною обробкою результатів круглого столу, якби там було бодай одне слово про таку ініціативу. А ініціатива, як побачимо, серйозна. Згодом з’явилася публікація про ще одну ініціативу НЕК – нагороду для «журналістів, які висвітлюють проблеми утвердження та захисту суспільної моралі, популяризації духовних здобутків суспільства».
 
Майже хепі-енд, але перш ніж докладніше вивчити способи лікування, варто зазначити схвальну співзвучність планів уряду з волею народу. Адже, згідно з результатами всеукраїнського дослідження «ЗМІ та свобода слова», проведеного Інститутом Горшеніна і за якимось збігом обставин через пару днів оприлюдненого, «більшість українців вважають, що Україні потрібна цензура ЗМІ (59,1%)». Та й судячи з інтерв’ю із соціопсихологом Майєю Шаховою, в цьому немає нічого дивного. Адже наслідки прямо лякають. «Через постійний негатив, що його поширюють ЗМІ, збільшується кількість депресій, серцево-судинних захворювань, навіть онкозахворювань…<> Онкозахворювання частіше за все розвиваються тоді, коли людина відчуває злість або не може вирішити проблему, яка спричиняє цю злість. Це – агресія з почуттям безпорадності. А всі захворювання виникають тоді, коли людина сама себе руйнує думками і негативом».
 
Але ж страшно! Говорить фахівець, яка, напевне, бачила такі наслідки. Тим не менш, маю певні застереження щодо причин і наслідків. Чи є джерелом стресу якийсь внутрішній «негатив», чи безумовний для багатьох людей факт звільнення з роботи, проблем із виплатами по кредитах та утримання сім’ї? Та й відносно політичної кризи «негатив» зумовлений об’єктивними причинами, на які пересічна людина жодного впливу вже не має. Відкритим залишається питання, хто саме руйнує країну й чи намагання більшості пересічних людей не зосереджуватися на «негативі», щоб не захворювати на рак, не призведуть завтра чи післязавтра до ще гіршого негативу для них і їх дітей?
 
Як на мене, найсильнішим джерелом стресу є стан, у якому ми не розуміємо, що відбувається і, відповідно, не можемо адекватно реагувати. Кожний педагог одразу пояснить, що потрібно для того, щоби перевірити знання, виявити проблеми та призначити нагороди. Передусім мають бути чіткі вимоги та критерії успішного завершення процесу.
 
Нічого подібного в даному випадку не маємо. За що дадуть нагороду, та й хто її призначить? Але Бог із нею, з нагородою – знайдуть якогось журналіста, який відстоює платонічні стосунки аж до шлюбу (або жодного сексу взагалі?), чи якісь гарні слова напише про духовні досягнення українського народу, та й годі.
 
Заплановане «підписання з керівниками ЗМІ громадського договору про захист моралі в інформаційному просторі України» не можна відкинути як якусь дрібницю. Я не кажу про дивування, яке мусять викликати спроби нинішніх політиків виступати арбітрами з моралі. І не про занепокоєння у зв’язку з вельми активною роллю Віце-прем’єр-міністра Івана Васюника в цій сфері. До речі, основні тези, озвучені в листопаді, знаходимо в рішенні, прийнятому НЕК «за результатами обговорення доповіді віце-прем'єр-міністра України І. В. Васюника “Щодо викликів та головних завдань у сфері захисту суспільної моралі"». Він пропонує «посилити координацію органів державної влади в галузі суспільної моралі». Дуже хотілось би знати, які саме органи влади і що це за діяльність. Маємо, щоправда, ймовірну відповідь на першу частину питання в рішенні від 23 червня 2008 року, але виникає ще одне питання. Якщо більш-менш зрозуміло, яку роль має відігравати МВС, абсолютно не зрозуміло, чому Державна податкова адміністрація України має брати участь у «вибіркових перевірках дотримання вимог законодавства про захист суспільної моралі». Або цілком зрозуміло, але тоді, перепрошую, про яку мораль ідеться?
 
 
звідси
 
Незрозуміле, власне, все, починаючи із самого існування закону про суспільну мораль та експертної комісії. Все вже обговорювалось, і не раз, і я тут обмежуся тільки двома заувагами. По-перше, ніхто не заперечує, що є речі, які краще не показувати дітям, і тому мають бути вікові обмеження. Коли йдеться про обмеження прав людей, які самі в праві обирати представників влади, брати на себе відповідальність за своїх дітей, обіймати відповідальні посади тощо, хотілось би почути абсолютно чіткі та сильні аргументи. Таких я жодного разу не чула, і просто не збагну, на якій підставі нібито демократична та сучасна держава може вирішувати, які фільми доросла людина може дивитися. Сподіваюся, що люди, чиї фільми заборонили, подадуть скаргу до Європейського суду з прав людини, щоби шановні судді у Страсбурзі нарешті дали правову оцінку цим розмитим словам із якогось іншого століття чи політичного режиму. По-друге, нехай представники НЕК та інші охоронці «душевного здоров’я населення» докладно пояснять, у якій демократичній державі забороняють покази фільму чи продаж друкованих матеріалів, керуючись тільки міркуваннями пристойності.
 
Якось дивно взагалі, що такі питання виникають у пострадянській державі і в комп’ютерний вік, де все й так є доступним. Щоправда, вже лунали пропозиції з боку НЕК, що уряд має ввести обмеження й в інтернеті. Очевидно, не всі так охоче розлучаються з радянською ментальністю та браком довіри до громадян. Та пісня, яку нам останнім часом нав’язують із усіх боків, знайома якраз із радянських часів. Можна було би привітати заяви представників НЕК про те, що мова не може йти тільки про секс і порнографію, якби не відчувався совковий підтекст в усьому. Тобто, йдеться не про усвідомлення справжніх проблем, а про бажання якнайбільше розширити контроль.
 
Викликає особливу стурбованість те, що сферу діяльності охоронців нашого здоров’я розширюють зовсім не лікарі, та ще й не маючи діагнозу і чіткого визначення захворювань. За словами віце-прем’єр-міністра, «через телебачення і радіо все частіше розповсюджуються матеріали, які здійснюють замах на релігійні святині, державну символіку, принижують національне достоїнство народу і особи, культивують дух нетерпимості, жорстокості, пропагують ксенофобію, спотворюють вітчизняну історію і нехтують духовними досягненнями попередніх поколінь українців». Я, очевидно, щось розумію, коли читаю такі слова, читач теж. Чи те, що я розумію, збігається із тлумаченням шановного читача, чи пана Васюника, уявлення не маю. А якщо наші погляди щодо тлумачення «національного достоїнства» або «спотворення вітчизняної історії» розходяться, хто скаже, який погляд є «правильним»?
 
У недавньому інтерв’ю «Детектор медіа» голова НЕК Василь Костицький заявив: «Комісії треба було б займатися попередженням посягань на конституційний лад, на національну гідність народу, особи, на релігійні святині, невігластво». Чи передбачується окрема кара за невігластво, чи це буде розцінюватися так само, як замах на конституційний лад? Та й як саме збираються попереджати й те, й друге?
 
Маємо одну відповідь на це запитання: шляхом «саморегуляції». Скажу одразу, що в принципі нічого проти саморегуляції не маю. Дуже хотілось би, щоби нею займалися й представники уряду та парламенту. Але ж є істотна різниця. Маємо хоч і недосконале, але більш-менш чітке врегулювання діяльності народних обранців. Проблема полягає у виконанні, точніше – в їхньому повному небажанні виконувати свої обов’язки. Щодо саморегуляції журналістів навіть мінімальної ясності немає. Чим вони заражають невинних людей – геть незрозуміло, а тому який курс лікування потрібний – теж неясно.
 
В інтерв’ю п. Костицький нарікає на «юридичну слабкість багатьох документів і дій» і каже: «Найголовніше, що ми зробили велику роботу: підготували зміни до низки законів, пов’язаних із дотриманням норм суспільної моралі». Як відомо, уряд і парламент уже давно мають цікавіші забави й законодавча діяльність не дуже їх обходить. Втім, не дуже розумію, як зміни власне в цій сфері можна ухвалювати без публічного обговорення, бажано з чітким визначенням термінів і без маніпулювання свідомістю розмитими запитаннями. Підозрюю, виявиться, що хворий насправді пашить здоров’ям. Принаймні, достатньо, щоб не дозволити владі диктувати, як йому жити і думати. Нехай влада подбає про те, як здобути довіру населення. Підказати дуже легко: нехай роблять те, для чого їх обрали, і не втручаються у сферу, до якої не мають ані морального, ані юридичного права втручатися в демократичній державі.
 
Галя Койнаш, Харківська правозахисна група
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY