1. Вважаю, в цілому українське телебачення адекватно відреагувало на 75-ті роковини Голодомору 1932-33 років. Більшість каналів не транслювали так званих розважальних програм, уникали інших програм, які би не відповідали духу цієї трагедії. Приємно, що Національна телекомпанія України дала прямі репортажі з усіх заходів за участю керівників держави. Крім того, на регіональному рівні обласні державні телерадіокомпанії готувалися до цієї події, показували різні документальні фільми власного виробництва про Голодомор. Тому можна говорити про серйозну і потужну інформаційну кампанію із супроводу 75-ї річниці Голодомору.  ЗМІ в цілому адекватно відобразили атмосферу цього дня. Я думаю, що було все зроблено правильно.

 

2. Дуже сильний фільм був показаний на Першому - «Голодомор. Хроніка геноциду». Мені здається, що це настільки переконлива та аргументована документальна стрічка, що вона не могла залишити байдужим нікого. Було чимало документальних стрічок, побудованих за принципом діалогу, коли очевидці розповідають про ті страшні події. Вони, можливо, програвали у динаміці, зате були необхідні як документальні свідчення, як приклад усної історичної пам’яті українського народу.

 

3. Цілком виправдана, оскільки така вимога відповідає, по-перше, самій даті, а це сумна і трагічна дата українського народу; по-друге, така вимога відповідає християнській традиції українського народу, яка говорить про те, що потрібно утримуватися від різних розважальних заходів у такі дні; і по-третє, якщо ми хочемо привернути увагу світової спільноти до Голодомору як геноциду українського народу, то без таких заходів нам не обійтися.

 

 

– Телеканали діяли тільки для одного з 46 мільйонів глядачів. Тільки для Президента Ющенка. Я думаю, що решта глядачів їх не цікавили. Це по-перше, а по-друге – здоровий глузд не може винести, а тим більше коментувати те, що робить Перший національний державний канал. Тому що та безодня фальсифікацій історії була ошелешуючою для компартійних ідеологів. Скажімо, для Михайла Суслова та Валентина Маланчука.

 

Решта каналів діяли так само, тільки більш толерантно, намагаючись догодити Президенту. Скажімо, вперше до відвертої брехні в цей день опустився «Інтер». У них був сюжет щодо знесення пам’ятників у місті Києві. І там вони брали інтерв’ю у так званого пам’ятникознавця Віктора Личевського, який сказав, що жоден із пам’ятників у місті Києві не є оригінальним художнім твором, всі вони вторинні копії. Для мистецтвознавства занадто зухвало, для невігласа занадто примітивно. Я не буду говорити про інших, але той пам’ятник Косіору, що зламали – це робота одного з найвидатніших українських скульпторів Івана Васильовича Макогона. А взагалі таке враження, що в новинах перевіряти інформацію чи питати фахівців стає радше рідкісним винятком, аніж загальним правилом. До того ж тут абсолютно однакові сюжети! Я взяв і порівняв новини 22-го числа на двох чи трьох каналах, навіть подача сюжетів та послідовність така сама.

 

В цей день я дивився тільки сюжети в новинах. Це солодке холуйство я не спостерігав ніде, крім новин.

 

В тому ключі, як зараз подаються події Голодомору, це є фарсом. Фарс, тому що під тим не має ніякого історичного підґрунтя. Тому обговорювати, чи правильно в цей день відмовлятися від розважальних програм, на мою думку, є абсолютно вторинним. Адже перш за все не варто брехати в ефірі. А все інше, які програми тощо – це другорядне. Бо на тлі неправди не так важливо – були в цей день розважальні програми чи ні. До того ж розважальні програми бувають різні. Наприклад, є фонди класичної музики. Їх вважати не розважальними? Тобто, я ще раз підкреслюю: справа у бажанні та вмінні говорити правду і в наявності смаку. Ані бажання говорити правду, ані смаку, я не можу відзначити на жодному телеканалів. А найжахливіший із точки зору фальсифікації історії – як завжди, Перший національний.

 

 

1, 2. Я думаю, що українське телебачення поводилося у відповідності до тих нормативних документів, які розроблялися останнім часом у Секретаріаті Президента і загалом що стосувалися Голодомором. Другий момент: телебачення поводило себе в руслі тієї політики, яка на сьогоднішній день пропагується Президентом. Тобто вони підтримали ініціативу Президента і, наскільки я бачив, весь день перетворили на суцільний День пам’яті. Зокрема, на українських телеканалах стояли логотипи, пов’язані з цим днем. 

 

3. Свого часу я був в Ізраїлі, у квітні, коли відзначався День пам’яті жертв Голокосту. І в той день на жодному ізраїльському каналі не було жодної розважальної програми. Така норма діє не лише в Україні. Я переконаний, що в дні, пов’язані із жалобою, варто відмовитися на один день від розважальних програм, інакше що це за жалоба?

 

 

2. Позитивом був показ документалістики, пов’язаної з Голодомором. Це те, що найбільше вражає і найбільше відображає ситуацію. Прямі ефіри за участю істориків – це повчально і потрібно. Такі фахівці, як Володимир Сергійчук, справді глибоко знають тему і факти, вони працювали з документами. Натомість абсолютно не потрібні обговорення за участю політиків, наприклад, коментарі Нестора Шуфрича російським каналам щодо потрібності відкриття меморіалу жертвам Голодомору. Це ганьбить пам’ять людей, невинно загиблих страшною смертю. 

 

3. Абсолютно виправдана. І відмовитися від розважальних програм слід не тільки телеканалам, а й усім ЗМІ. Тому що це день пам’яті. Поминаючи близьких, ми не влаштовуємо танці. Тож якщо ми шануємо своїх батьків, маємо шанувати і чужих. Це повинен бути наш моральний принцип, а не вимога – віддавати шану людям, загиблим страшною смертю. А неповага до минулого повертається в майбутньому неповагою до нас самих.

 

 

1. Питання адекватності в ситуації загальнонаціонального трауру відпадає саме собою, телебачення повинно сумувати. Скажу відверто: я, коли перемикав канали, не помітив нічого, що йшло б усупереч ідейним, моральним засадам жалоби. Мені здається, що канали певною мірою відчули обов’язок і таким чином зверстали свої програми. Поміняли деякі фільми – наприклад, «Інтер» замість оголошеного «Білоруського вокзалу» замінив чимось іншим, американським (може, це теж ідеологія). Було відчуття суму на телебаченні, такого суму, суму і суму. Чи було його забагато – не знаю, це питання до психологів та психоаналітиків Але сум відчувався – у новинах, фільмах; такий ніби «туман суму» оповив українське телебачення. А що стосовно програмного продукту – хто на що був здатен. 

 

2. Я вважаю дуже адекватною позицію каналу СТБ, який поставив з 10-ї ранку до 6-ї вечора повністю радянський серіал «Два капітани». Це історія людських взаємин, вона не такою мірою ідеологічна, як комусь здається, історія поколінь, моралі. Цей фільм не викликає радості, захоплення, бажання танцювати чи співати… Він про вічні речі: зрада, дружба і т. п. Це було вдало.

 

На жаль, у нас немає у запасі такого фільму, який би ширше показав цю тему (окрім «Голоду 33-го року» Янчука). Можливо, наші кінематографісти щось знімуть…

 

Крім «Двох капітанів», я дивився в ефірі «Війну світів» Стівена Спілберга. Це фільм-катастрофа, фільм абсолютно не «розважального» характеру, тому мені здається, що це теж вдалий крок. Розумієте, набрати матеріалу, щоби наповнити всі канали національними проектами, дуже важко. Крім того, слід пам’ятати про глядача, про його запити і т. д.

 

Абсолютно адекватно вибудували ефір ICTV. Новини у них були, я би сказав, стримані, коректні, не «клікушеські».

 

А з негативом мені якось «не пощастило». Загалом, думаю, не варто шукати серед телевізійників «ворогів народу»; оцінюючи проекти, треба бути дуже толерантним, стриманим і адекватним, а не кидатися з шаблями й автоматами, мовляв, «а от ви такі!». Мені здається, що всі старалися, всі хотіли; але чи всі змогли – питання дуже непросте. Принаймні, з одного боку, було витримано баланс цікавості для глядача, а з іншого – ніхто не радів у цей день.

 

3. Мабуть, це все-таки потрібно, щоби нагадати. Але тут не повинно бути тоталітарної настанови «або буде так – або закриємо і заберемо ліцензію». Має бути міра довіри до телеканалів, до керівників, розрахунок на те, що вони люди, котрі живуть у цій країні і розуміють, що є пропаганда, а є мораль. Люди не такі дурні, вони розуміють, де одне, де інше, і пропаганда часто їх відштовхує. Якщо канали більше думатимуть саме про мораль – все буде добре. Має бути певна нота печалі. Але не пропагандистської, коли тебе насильно штовхають, а така, щоби глядач сам зрозумів і сам вирішив. Це завжди ефективніше.

 

 

1. Я, на жаль, не можу охопити весь обсяг усіх телеканалів, але у всіх випадках я натрапляв на досить хороший контент і можу відзначити загалом дуже вдалу роботу журналістів.

 

2. Зокрема, мені сподобалася робота 5-го каналу. Він вибудував дуже цікавий марафон, куди були запрошені люди, котрі мають документальні свідчення про Голодомор – історики, дослідники – і деякі думки було надзвичайно цікаво послухати. Крім іншого, з дуже великою пошаною ставлюся до роботи ведучої підсумкової недільної програми. Вона подавала цю величезну трагедію українців через свій власний досвід. Мені здається, що такого висвітлення Голодомору через спогади рідних, через власні розмірковування бракувало на інших телеканалах. На мою думку, подекуди це варто було робити менш бюрократично «за вказівкою».

 

Крім того, особисто мені завжди дуже цікаво спостерігати прямі включення. Я бачив такі включення на Першому національному, і, мені здається, був хороший коментар Юрія Макарова. Я б хотів відзначити власне цю роботу.

 

З негативних моментів: я завжди критично ставлюся до роботи за вказівкою, за наказом. Думаю, варто було би більше зважати на творчу складову, і хотілося б, щоби ми такі дати вшановували не бюрократично, не просто підписуючись під чимось, а знаходили інші можливості. Адже телебачення – це велика творчість, і дуже часто буває прикро, коли такі непрості сторінки української історії програють у порівнянні з творчими знахідками розважального характеру – того ж Нового року. Можливо, можна було б організувати роботу трохи по-іншому. 

 

3. Без сумніву. Тут не обов’язково було навіть комусь про це говорити – телевізійні канали повинні були би робити це самі. Творчі колективи – як у дні національних трагічних споминів, так і у будь-які моменти, що стосуються етичних питань – повинні самі реагувати на такі речі. Бо дуже часто медіа є своєрідним «термометром» суспільних настроїв або суспільної етики, і я вважаю, що журналісти мають випереджати будь-які інші суспільні прояви своїм ставленням до різноманітних процесів.

 

 

1. Думаю, що вони поводилися неадекватно – як завжди. Я «стрибала» по каналах. На якихось бачила моторошні кадри з дітьми-скелетами з розпухлими ногами – це було дуже страшно і, звичайно, відповідало тому моментові, але коли я переключалась на інший канал, то там співали радісні пісні, і це створювало жахливий дисонанс. Взагалі все було невиважено, непродумано, і через те враження залишились абсолютно суперечливі. 

 

2. Включення були дуже цікаві. Я дивилася, як збиралися люди, ставили свічки – люди, яких ніхто не організовував і не заохочував, а вони приходили, аби згадати про своїх померлих. На якомусь каналі бачила, як дівчина-журналістка розповідала, що вона вирішила день проголодувати, аби відчути, що переживали ці люди... Не впевнена, що це насправді дасть бодай приблизне уявлення про муки тих людей, що вмирали з голоду, але зворушливо те, що молода людина про це замислилась . Найбільше враження – від свідчень людей, які були дітьми в той час і вижили. Це було майже на кожному каналі і, мабуть, це найбільше переконує у тому, що наш народ пережив геноцид. На тлі цих розповідей цілковите ігнорування деякими телеканалами 75-х роковин голодомору було просто блюзнірським. І це я спостерігала не лише на розважальних каналах.

 

3. Я не знаю, чи можна людей змусити до того, щоб вони відчували співчуття чи висловлювали своє ставлення до голодомору, страждали разом з тими, хто це пережив. Мабуть, це питання совісті, відповідальності кожного. Не хочу переходити на високі матерії, але все залежить від власних моральних цінностей людини. Не обов'язково говорити лише про  Голодомор і цілий день транслювати тільки такі матеріали, пов’язані з цією трагедією – можна було просто не давати «розважалівку» в цей день. 

 

Взагалі говорити про якісь вимоги щодо вираження співчуття – це абсолютний нонсенс. Можливо, дехто з керівників телеканалів, показуючи в цей день комедії, вирішив продемонструвати свою незалежність. Зрештою, вони добре знають, що за таке «вільнодумство» їм нічого не буде. Це не смішно, це огидно. Хоча мені здається, що заборона - не той метод, яким треба боротися за пам'ять жертв Голодомору. Це справа сумління та етичних норм кожної людини, яка працює на каналі чи керує каналом.

 

Коли в цей день багато людей, і я теж, запалюють свічки на вікнах, а на якомусь каналі йде комедія – я вважаю це блюзнірством, абсолютно щиро. Але багато людей зараз вважає, що демонстративні покази процесу вшанування жертв Голодомору – недоречні. Так само, як дивує зведення помпезного пам’ятника, схожого на кістяк новорічної ялинки з цибулинкою-куполом нагорі, в той час, коли є дуже камерний, справжній і не кричущий пам’ятний знак на Михайлівській площі, куди люди приходять не лише 22 листопада, а цілий рік. Будь-які демонстративні акції здаються мені штучними й нещирими. Коли людина страждає, вона не грає на публіку, а мовчить від болю й скорботи.

 

 

– Я подивився декілька каналів (ICTV, «Плюси»), до них не маю претензій. Якщо б цей день на державному рівні можна було залишити днем трауру, тоді природно, буде знято розважальні програми, вивішено прапори тощо. Але цей день не було оголошено Днем трауру, і був заклик щодо добровільної участі у відзначенні цього дня. Тому я думаю, що і претензій не можна висувати до каналів, бо вони поводилися адекватно та відповідно. Адже вони віддали шану цьому дню.

 

Думаю, що тут не має бути примусу; такі речі не повинні мати обов’язкового характеру для людей, які цього не розуміють та не відчувають.

 

Найбільше враження на мене справив фільм Сергія Буковського «Живі». Це було досить сильне враження. Його треба пускати на телебачення, і бажано, щоб це не було кампанією на один день. Це має бути темою, яка підіймається тривалий час (звичайно, ненав’язливо), тому і цей фільм варто крутити якомога частіше.

 

Щодо програм, які транслювали українські канали, у мене немає ані претензій, ані чогось такого, що я міг би відзначити. Хіба що ця свічка, яка справляє враження, це прекрасний витвір мистецтва, який відповідає настрою, що панував у цей день. А так – не варто шукати помилки каналів у цей день. Оскільки сам по собі трагічний привід – все одно що якби ми прийшли вчора з похорон і почали перебирати, що священик сказав не так, чи достатньо родичі плакали. Мені щось на думку не спадало під цим кутом розглядати, як канали показували цю урочистість.

 

 

1. В день 75-х роковин Голодомору 1932-33 рр. в Україні, на мою думку, логічним було дивитися державний телеканал, а не інші. Перший національний канал, а також деякі інші, цілком правильно й адекватно транслювали церемонії вшанування пам’яті загиблих біля нового монументу жертвам Голодомору в Києві, виступ Президента України. Коментатори за кадром були коректні. Після цього Перший канал адекватно показав вітчизняну документальну стрічку про Голодомор з інтерв’ю зі свідками тієї трагедії.

 

2. Як позитив відзначу вечірній показ на Першому каналі документального фільму «Радянська історія», зробленого латвійським режисером Едвінсом Снором. Я з цікавістю переглянув цю стрічку.

 

3. Ця рекомендація слушна. В такий трагічний день варто утримуватися від веселощів.

 

 

– Чесно кажучи, я не багато дивився телебачення у суботу. Але я помітив, що програма була відповідна поминальному дню. Це абсолютно адекватно, коли в державі в поминальний день оголошується жалоба, коли телеканали мусять дотримуватися цих вимог. Я думаю, що будь-хто з глядачів, які вмикали телевізори і бачили запалену свічку в куточку, розуміли, про що йдеться, і не думаю, що у них було з цього приводу роздратування. Я як глядач абсолютно спокійно поставився до того, що не було розважальних та гумористичних програм. Навіть «Фабрику зірок» на Новому пересунули на неділю. Це абсолютно адекватна позиція. Я думаю, що телеканали можуть це робити й без додаткових нагадувань влади, адже це наша спільна історія, спільна пам’ять.

 

 

1. Я дивився один телеканал і дуже мало знаю, як поводилися інші. Це був Перший Національний, і думаю, що вони гідно відзначили цю дату, присвятивши цілий день цій тематиці. Я позитивно оцінюю їх програму. 

 

2. Мене вразила конференція в Оперному театрі. Особливо те, що Саакашвілі говорив українською – це була несподіванка для мене. Виступи інших президентів мали відповідне політичне і символічне значення. 

 

3. Я думаю, що ні. Таке неможливо. Такої стандартизації до загальнонаціональних дат я ніде ніколи не бачив – чи то в Америці, чи деінде. Звичайно відзначає один канал, і то не цілий день. Але щоб всі канали цілий день? Це було б монотонно, нецікаво і не потрібно справді. Якщо один канал гідно це презентує, то хто хоче побачити – той побачить, а змушувати людей бачити це всюди – це вже недемократично. 

 

 

1. Я думаю, що основні, найбільш респектабельні канали вели себе достатньо пристойно. «Інтер», «1+1», Перший канал, 5 канал... Решта – я їх навіть не дуже оглядаю.

 

2. Я особливо чогось такого не зауважив, але думаю, що Перший канал однозначно позитивно на це відповів. Проблема загалом у тому, що у людей нема розуміння, наприклад, що таке Різдво – і на Різдво пускають якусь порнографію. Не тому, що люди злі або хочуть нашкодити, просто вони темні, дрімучі. Те ж саме стосується і Голодомору. Коли якісь канали пускають якесь непотребство чи гидоту, то дуже часто не лише тому, що вони хочуть ігнорувати Голодомор,  але це просто дрімучі й темні люди. Частково деякі канали тим і хибували. 

 

3. Абсолютно виправдана. Але ця вимога має бути вимогою серця, сумління і совісті, а не тільки адміністративною. Це питання виховання нації в цілому, а вона у нас у дикому і не окультуреному стані.

 

 

1. Адекватно, але не зовсім. Мені здається, що ми трохи зловживали депресивністю тематики. Треба врахувати, що діти так само дивляться телебачення і показувати все жахіття Голодомору для маленьких дітей у денний час трохи нерозумно. Коли телеканали розповідають, що люди їли людей, це може шокувати дитячу психіку.

 

З іншого боку, мені би хотілося бачити на різних каналах різну подачу, а не транслювання виступу Президента по всіх телеканалах одразу. Очевидно, були різні аспекти драми Голодомору, а одночасна й однакова подача до певної міри нівелювала саму проблематику. Мені, наприклад, цікаво, чому в організації та виконанні Голодомору брали участь у тому числі й українці. Мені цікаві висновки на майбутнє. Чи можуть люди заради своєї кар’єри, заради прислуговування владі, йти на винищення своїх співвітчизників, свого народу? Про це ніхто не говорив. Але сподіваюся, що через рік ми матимемо якісніший підхід.

 

2. Мені сподобалася подача 5-го каналу. Там були гості з різними точками зору. Ведучі, зокрема Роман Чайка, не мали самоцензури. І це було цікаво і повчально дивитися. Вони не перейшли певної межі, за якою притуплюється сприйняття цих подій.

 

Сподобалася також подача у новинах «1+1». Стандартні сюжети там було замінено репортажем у прямому ефірі з Михайлівської площі. Звичайно, важливо, що роблять у цей момент Президент, прем’єр, політики, але ще важливіше, що роблять прості люди. 33-й рік – це не була суто політична драма, щоб тільки політиків показувати. Є тисячі свідків, і є відгук у звичайних людей. Було набагато важливіше побачити, як прості люди несли свічки на площу і що вони говорили.