В Будинку кіно глядачів на вході зустрічав режисер Сергій Буковський з дружиною та співпродюсером фільму Вікторією Бондар, попереджаючи, що не варто лишати пальта в гардеробі – червона зала Будинку кіно не опалюється. На прем’єрний показ нової стрічки лауреата Шевченківської премії завітали колеги-кінематографісти та українські кіномани. Незважаючи на те, що прем’єра широко не анонсувалася, людей зібралося доволі багато: близько 400 глядачів з можливих 600 (стільки може вмістити зала).

 

 

 

Презентували фільм сам автор Сергій Буковський і значна частина команди: керівник сценарної групи Сергій Тримбач («наш агент у Москві, який працював у кіноархівах», – сказав про нього Буковський), другий режисер фільму Світлана Залога, режисер монтажу Олександр Сухов, звукорежисер Ігор Барба, координатор проекту Ольга Суліменко, асистент режисера Валентина Селентьєва («наша Одрі Тоту»), керівник виробництва Марина Шелюбська, лінійний продюсер і член сценарної команди Євгенія Кравчук (Худзік), оператор-постановник Володимир Кукоренчук, співпродюсери Вікторія Бондар і Марк Евдардс.

 

 

 

 

 

– Сьогодні річниця Помаранчевої революції – часу, коли всі клялися говорити правду, – звернувся до публіки керівник сценарної групи Сергій Тримбач. – Автори фільму «Живі» прагнули говорити правду і тільки правду. Один із чільних персонажів – британський журналіст Гарет Джонс – і був людиною, яка сказала правду про нашу історію, проте не була почута ні на Заході, ні на Сході. Матеріал фільму складний, але сподіваємося, що він викличе світлі емоції.

 

 

 

Творча команда фільму мала небагато часу на те, щоб сказати правду, – 9 місяців виробництва, розпочатого фактично «з нуля». Фільм створювали на замовлення президентського Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000». Відзняли 85 годин матеріалу, зафільмувавши свідчення 56 героїв (у фільмі їх 28). Тепер «Україна 3000» разом з Українською кінофундацією під керівництвом Андрія Халпахчі мають намір показати «Живих» на Берлінале та низці фестивалів документального кіно.

 

– Ми не орали поле з бур’янами: перед нами були старші колеги, які відкрили цю складну тему українському і світовому глядачеві на початку Перебудови, – віддав шану попередникам Сергій Буковський. – Павло Фаренчук, Микола Лактіонов-Стезенко, інші колеги… Наше завдання – лише додавати нові факти, нові дослідження в цю тему. Ми ставили перед собою дві мети: вписати наші події 1932-1933 років у світовий контекст та зафіксувати на відео в часі та просторі останніх свідків, бо герої фільму – це вже діти великого голоду.

 

 

 

Подякувавши істинним глядачам-поціновувачам за те, що зібралися, і вибачившись за неможливість бути присутнім у залі, творчий колектив вирушив до Українського дому, де за годину починалася офіційна прем’єра «Живих». Там показу фільму чекали Віктор Ющенко з родиною, президент Грузії Михаїл Саакашвілі, віце-прем’єр-міністр Іван Васюник, голова Державної служби кінематографії Ганна Чміль, представники іноземних дипломатичних місій в Україні, голова наглядової ради фундації «Суспільність» Олег Рибачук, режисер одного з перших фільмів про Голодомор Юрій Луговий, Мирослав Попович, Іван Драч, Богдан Ступка... Гостями прем’єри стали й героїні останнього кадру фільму – сестри Поліна й Тетяна Ткачук із села Плисків Вінницької області – та нащадок журналіста Гарета Джонса Найджел Лінсен Коллі, котрий читав у фільмі щоденники британського репортера.

 

 

 

 

 

Віктор Ющенко у вступній промові назвав фільм «Живі» життєствердним, оптимістичним та світлим. За його словами, стрічка доводить, що українці – нація, котра зуміла відродитися.

 

 

 

А тим часом у Будинку кіно глядачі щиро переживали світлі емоції, на які сподівався Сергій Тримбач. По завершенню перегляду вони поділилися своїми враженнями від побаченого з «Детектор медіаю».

 

– Буковський – це великий знак якості, – захоплено розповідала редактор «Часу» на 5-му каналі Юлія Жмакіна. – Я бачила вже декілька різнопланових фільмів на цю тематику і в декількох випадках вставала і йшла, бо тема не може бути виправданням слабкої режисерської роботи. У Буковського не просто данина темі – це цілісна талановита робота. Ми щойно з моєю однокурсницею Валею Фідар (культурний оглядач «України молодої», – «ТК») говорили про те, що це якраз той випадок, коли документальне кіно за силою емоцій стає на рівні з художнім. Валя взагалі вийшла у сльозах. Яка фантастична робота з героями! Я своїм телевізійно-редакторським оком дивилася, як треба працювати з ними. Зазвичай вихоплюється одна нота, а Буковський зміг використати всі «фарби» живих людей. Крім того, тільки талант Буковського міг дати адекватне місце Президенту – настільки мало, і разом з тим настільки багато у фільмі. Вражає колосальна робота з архівами. Режисеру справді вдалося включити українську трагедію у світовий контекст – через долю британського журналіста.

 

На прем’єру в Будинок кіно Юлія Жмакіна прийшла, прочитавши анонс на «Детектор медіа». І повела на новий фільм Буковського свого сина-підлітка Сашка. Тепер вона переконана, що «Живих» має бачити вся Україна, задля чого, на її думку, варто виділити прайм-тайм в ефірі загальнонаціонального каналу. Любов до вітчизняної документалістики в Юлії лишилася з «минулого життя», в якому вона була культурним журналістом. Навіть дипломну роботу в університеті вона писала під керівництвом Сергія Тримбача на тему «Кіножурналістика 20-30-х років».

 

 

 

Із донькою та друзями на прем’єру «Живих» до Будинку кіно завітав і голова Національної комісії з утвердження свободи слова при Президенті України Тарас Петрів.

 

– Мені всі роботи Сергія подобаються, починаючи з кінця 80-х, коли я побачив його перші фільми, – зізнався «ТК» Тарас Петрів. – І цей фільм зроблений у притаманній Сергієві Буковському стилістиці, яка примушує глибоко осмислювати побачене. Ці монологи дітей голодомору будуть нам потрібні не тільки в контексті роздумів про геноцид, а ми будемо дивитися на них як на велику кінобібліотеку українських людей. А там унікальні українські люди! Я кожен фільм Сергія намагаюся розглядати не просто з боку історіографії чи документалістики, а з боку художніх вартостей.

 

 

 

 

На думку почесного президента Києво-Могилянської академії В’ячеслава Брюховецького, до «Живих» не підходить означення «сподобався – не сподобався».

 

– Його треба кваліфікувати як «ти пережив те, що ти побачив, чи тобі тільки страшно», – переконаний пан Брюховецький. – Звичайно, це високомистецький твір, незважаючи на те, що він не художній, а документальний. Він зроблений з великим тактом – про такі трагедії не можна говорити розв’язно. Можливо, саме виконання фільму є ключем до того, як треба до нього ставитися. У фільмі є живі, які залишилися мовчазними. Я думаю, що після цього фільму треба помовчати і відчути ту велику трагедію, яку пережив народ, і кожному слід зробити бодай щось мінімальне, щоб така трагедія ніколи не повторилася не лише в Україні, а й в усьому світі. Геніальність Буковського у цьому фільмі помножена на майстерність Кукоренчука як оператора. Ці мовчазні сцени несуть колосальне навантаження саме через трагічне, точно знайдене операторське бачення.

 

 

 

 

 

Наразі невідомо, чи з’явиться стрічка в українському кінопрокаті або ж на телебаченні. В інтерв’ю виданню «ПіК України» Сергій Буковський сказав, що хоче зробити телевізійну версію, скорочену до стандарту телефільмів (52 хвилини). Розповів, що йому вже телефонували з «1+1» з приводу придбання. Долю показу має вирішити фонд «Україна 3000», якому, власне, належать усі права. «Детектор медіа» сподівається, що фільм таки знайде глядачів, і їх буде більше, ніж 400 у Будинку кіно і 300 в Українському домі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото Яни Новоселової та Миколи Лазаренка (прес-служба Президента України)