Не минуло й тижня, як телеканал СТБ знову висвітлив тему безневинно засуджених, тільки цього разу зі знаком мінус. Нагадаю: нещодавно канал
показав чергову серію циклу «Слідство вели…» російського виробництва, у якому розповідалося, як ще у п’ятдесяті роки в Радянському Союзі слідство вибивало свідчення не з політичних підозрюваних, а зі звичайних громадян, примушувало їх підписати явку з повинною і саджало за злочин, якого ті не коїли.
І ось минулої неділі у циклі «Документальний детектив» було показано фільм виробництва СТБ про двох убивць із міста Хмельницького. Йшлося про Івана Нечипорука й Олександра Моцного, які вбили 49-річну Антоніну Іскрицьку. У фільмі переконливо розписуються мотиви цього вбивства, підготовка до нього і всі обставини цього злочину. У глядача ці мерзенні злочинці повинні б викликати обурення – підступно відправили на той світ нещасну громадянку. У мене подібні почуття виникли б так само, якби не одна обставина: я знаю цю справу не з екрану телевізора. Я про неї писав у циклі розслідувань про безневинно засуджених за вбивство у рамках проекту медіацентру «Розмай» активізації громадян на боротьбу з корупцією «Гідна Україна». Статтю було
надруковано у «Газеті по-українськи».
Автори фільму без жодних сумнівів із власного боку відтворили версію слідства, з якою погодився Верховний суд України. Та в Україні далеко не всі згодні з рішенням найвищої судової інстанції. Скажімо, відомий правозахисник Семен Глузман
звернувся до Президента Ющенка з відкритим листом по цій справі, щоправда, відповіді не отримав. Він називає рішення суду несправедливим, кричуще незаконним засудженням. Зокрема, про сам хід процесу у Верховному суді пан Глузман пише наступне: «
Суддя Микола Мороз із колегами під час розгляду справи у Верховному суді просто проігнорував порушення з боку нижчої судової інстанції, що тягнуть за собою однозначне скасування вироку. Хоча на них вказували захисники засуджених. У рішенні Верховного суду немає відповіді на аргументи адвокатів».
Автор відкритого листа до Президента України наводить лише ключові факти безглуздя у цій справі, але і їх досить для того, аби Нечипорука і Моцного було виправдано і звільнено з-під варти в залі суду. Є докази, що зізнання громадяни Нечипорук і Моцний давали не добровільно, а під психічним і фізичним тиском. Експертиза виявила на їхніх тілах сліди катувань електричним струмом.
Я можу підписатися під кожним словом пана Глузмана, адже на засіданні у Верховному суді я був присутній особисто, а справу вивчав якнайретельніше. Можу також навести безліч прикладів безглуздя і нісенітниць у цій справі. Але зараз наголосити хочу на іншому. Певне, журналіст, навіть орієнтуючись на рішення суду, повинен пам’ятати про рівень довіри до наших судів і мати на увазі їхню сумнівну репутацію. Це означає, що він повинен з’ясовувати й озвучувати версії і погляди тих, хто з рішенням суду не згоден. Бо ця справа розглядатиметься у Європейському Суді. Докази фальсифікацій і брутального поводження з підозрюваними настільки очевидні, що справа мусить завершитися черговою ганьбою для України. І тоді герої, яких журналісти зобразили однозначними вбивцями, матимуть можливість позиватися до каналу і вимагати компенсацію.
Тема безневинно засуджених несподівано іще двічі прозвучала минулого тижня. Журналістові телеканалу «1+1» Жану Новосельцеву почали погрожувати після виходу в ефір його циклу журналістських розслідувань «Жерсть мундиру», який розповідав про людей, із яких вибивали свідчення і садовили за грати.
А також на сайті Генеральної прокуратури України з`явилася інформація про те, що заарештовано трьох працівників Пологівського райвідділу міліції Запорізької області і проти них порушено кримінальну справу за те, що вони відправили за грати мешканця містечка Пологи Миколу Демчука, який нібито зґвалтував неповнолітню дівчинку. Демчук навіть відсидів чотири з половиною роки і вийшов на волю тільки тому, що було виявлено реального вбивцю – Сергія Ткача, якого прозвали пологівським маніяком, оскільки подібними злочинами він займався з початку вісімдесятих років. Він скоїв їх кілька десятків і замість нього садовили невинних людей. Коли ця с права набула розголосу, то адвокатці Демчука Ірині Дерев’янко також погрожували, і вона мусила зашифруватися настілкьи, що автор цих рядків не міг зв’язатися з нею по телефону.
Здавалося б, можна порадіти, що почалася чистка лав правоохоронців. Але тут варто наголосити на одній дуже важливій деталі. Якщо відповідатимуть тільки працівники міліції, то це означатиме, що з міліції роблять таку собі невістку, яка в родині в усьому винна. Люди в міліцейських погонах ніколи в житті не діяли б так брутально, якби на їхньому боці не були прокуратура і суд. Загалом прокурорські працівники здійснювали не менші катування, ніж міліція. А суд заплющував очі на відверті порушення закону з боку слідства і не звертав увагу на часто дуже красномовні докази катувань обвинувачених. Отож, питання повинно стояти про відповідальність усіх цих трьох структур. В протилежному випадку це виллється в чергову профанацію наведення справедливості.
