detector.media
Марина Баранівська
19.11.2008 15:23
Почути голос живих
Почути голос живих
Режисер Сергій Буковський завершив роботу над своїм новим історико-документальним фільмом «Живі», який присвячено Голодомору 1932-33 років в Україні.
Напередодні 22 листопада, Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, режисер Сергій Буковський запросив своїх друзів та невелике коло журналістів на передпрем’єрний показ нового історико-документального фільму «Живі». На цій події, що відбулася в офісі кіностудії «Листопад Фільм», була присутня й «Детектор медіа».
 
За словами режисера, створення фільму було ініційовано Віктором Ющенко та на всіх етапах виробництва фінансово підтримувалося Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000». Президент, який своїми наполегливими намаганнями привернути увагу українців і всього світу до голодомору як геноциду нашої нації накликав на себе чимало критики, з’являється у 75-хвилинному фільмі всього раз. Разом із донькою Віталіною на закинутому хоружівському цвинтарі він згадує, як у дитинстві дивувався, для чого його бабця тримала на горищі мішки з сухарями. За внутрішньою логікою фільму Віктор Ющенко просто встає в один ряд живих – тих, що пам’ятають часи, переживши які, кажуть дотепер: «Краще б ми не народжувалися…».
 
 
Безбородова Марія Федорівна, 1926 р.н. Житомирська обл., Ружинський р-н, с. Ярославка
 
Незважаючи на те, що робота над фільмом розпочалася з нуля і тривала майже рік, сам автор визнає, що він зі своєю знімальною групою не орали цілину, нагадуючи, що у роки перебудови вперше відкрили цей матеріал для глядача українські режисери Павло Фаренюк, Микола Лактіонов-Стезенко, Олександр Коваль, Сергій Лосєв, Олександр Криварчук. Зйомкам «Живих» передувала ґрунтовна дослідницька робота, було опитано кілька сотень очевидців в різних областях України, яким у 1932-33 роках було від п'яти до чотирнадцяти років. «Пізно ми схаменулися. Треба було записувати спогади цих людей ще  у 90-х», - із жалем говорить Вікторія Бондар, виконавчий продюсер та один зі сценаристів фільму. Окрім пошуку свідків, знімальна група «Живих» провела за допомогою своїх консультантів (серед них – Андреа Граціозі, Мирослав Попович, Ян Яцек Брускі, Оксана Пахльовська та інші) велику роботу в архівах України, Росії, Польщі, Італії. «Можу з усією відповідальністю сказати: кіноархіву Голодомору не існує, тому що із зрозумілих причин ніхто не міг знімати, що відбувалося в українських селах. Але є фотографії тих часів, – говорить режисер фільму. – Те, що ми інколи бачимо в історико-документальних фільмах з цієї теми – хроніка 1920-х чи початку 1940-х років, яку особливо західні режисери часто приймають за кіноархівні зйомки 1932-33 років».
 
Єрмоленко Ганна Антонівна, 1907 р. н., Харківська обл., Кигичівський р-н, с. Крутоярівка
 
Одна з сюжетних ліній фільму – історія британського журналіста Гарета Джонса, випускника Кембриджу та радника колишнього прем’єр-міністра Сполученого Королівства Дейвіда Ллойда Джорджа. Сер Джонс ще влітку 1931 року дістав пропозицію підготувати інформацію про Радянський Союз, який дехто з його сучасників бачив справжнім раєм на землі. Ризикуючи власним життям, він нелегально перетнув україно-російський кордон, мандрував Україною та на власні очі побачив, що насправді діялося в ті роки на землях, які нещодавно годували всю Європу. Британський журналіст публікував статті у кількох британських та американських виданнях, щоб привернути увагу до ситуації в Україні, але його правда виявилася нікому не потрібною. Включити в сценарій історію життя журналіста Гарета Джонса та його трагічної загибелі в Монголії (свою версію тих подій дають автори фільму) запропонував продюсер Марк Едвардс, який співпрацював із Сергієм Буковським у його попередньому проекті - «Назви своє ім’я». «Ми сподіваємося, що завдяки цьому історія українського голодомору стане більш зрозумілою та близькою європейському глядачеві, - каже Сергій. – Частину зйомок ми проводили в Уельсі, а  щоденники британського журналіста попросили озвучити для картини його троюрідного небожа Найджела Коллі».
 
 
Плотнір Федір Миколайович, 1918 р. н., Кіровоградська обл., Олександрійський р-н, с. Нова Прага
 
Авторська позиція режисера та його колег у фільмі «Живі» - в тому, щоб не педалювати інтерпретацію Голодомору як геноциду українців. «Працюючи над картиною, ми свідомо уникали оповідей про жахи голодомору, випадки канібалізму тощо, хоча нічого страшнішого від цього немає. Одначе тут приховується елемент спекуляції – надто вже просто у такий спосіб натиснути на сльозогінні залози. Та й чи пояснює це що-небудь у самій трагедії, чи розкриває її сутність?..».
 
 
Кравченко Анастасія Сергіївна, 1927 р. н., Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Помоклі
 
Незважаючи на таку позицію режисера, фільм викликає надзвичайно щемливі відчуття від усвідомлення не тільки минулих жахіть, але й несправедливого, принизливого нинішнього становища 100-річної мешканки села Крутоярівка Харківської області Ганни Антонівни Єрмоленко та ще сотень тих, хто вижив і дочекався незалежної України. Живе у самотності і хворобах, на копійчану пенсію, без зубів і переконання, що життя минуло не даремно. «Культура пам'яті – звісно, дуже важливий момент державотворення, але на ідеї спільної пам'яті можна не тільки об'єднати людей, але й роз'єднати, якщо припуститися профанації. Я не вірю в командні заходи, коли ми всі йдемо та тужимо, ми це вже проходили. Я б хотів, щоб пам’ятали про живих. Любити людство легше, аніж одну маленьку зігнуту бабцю», - каже Сергій Буковський. У правдивості цих слів переконуєшся, коли спостерігаєш за черговою «стройкой вєка», на яку перетворилося сьогодні у Києві будівництво Меморіалу, присвяченому жертвам голодоморів. Близько півтисячі людей працюють тут у три зміни і навіть уночі. Тільки першу чергу будівництва оцінюють у 143 млн грн., скільки знадобиться ще – невідомо.Все – заради того, щоби вчасно (тобто на 22 листопада) звести Меморіал. Для героїв фільму Сергія Буковського його відкриття навряд чи стане святом. Їм важко, а інколи й страшно згадувати ті часи («Мене за це не посадять, що я вам наговорила?», - з усмішкою і водночас страхом в очах питає у фільмі знімальну групу одна старенька). Просто вони живі, і ми маємо чути їхній голос.
 
 
Зеленецький Володимир Петрович, 1928 р.н. ,Тернопільська обл., Гусятинський р-н, с. Шидлівці
 
Оскільки всі права на фільм та його прокат належать фонду «Україна 3000», Сергій не знає, чи зможе широка глядацька аудиторія в Україні побачити та почути «Живих». Єдина гарантована можливість це зробити – прийти 21 листопада о 18:00 на прем’єрний показ фільму у Будинку кіно. Вхід вільний. Офіційна ж прем’єра фільму запланована також на 21 листопада в Українському домі, але…у залі, який розраховано всього лише на 300 глядачів.
 
 
Бевх Марія Миронівна, 1923 року народження, Тернопільська обл., Гусятинський р-н, с. Шидлівці
 
Із неофіційних джерел «ТК» почула, що міністр культури Василь Вовкун начебто скасував запланований показ фільму в київській опері: мовляв, документальний фільм не збере повний зал… Коментарі зайві.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY