detector.media
19.11.2008 06:38
Продукування совка
Продукування совка
Чому моєму синові, київському третьокласнику, не дають факультативно вивчати російську мову.
Якось мій син-третьокласник, повернувшись зі школи, повідомив, що російську мову вони не вивчатимуть. Це тим більше видавалося дивним, що на перших батьківських зборах усі присутні постановили вивчення російської провадити факультативно. І навіть якісь невеличкі кошти для того здавати щомісяця. Та от буквально після першого заняття така звістка. Прикметно, що призначену для організації факультативу суму (здається, 15 гривень) не повернули, спрямувавши ці невеличкі кошти на централізовану закупівлю кращих зошитів.
 
Мені, звісно, шкода було не грошей, а зусиль мого дев’ятирічного сина. Півтора роки він вивчав цю не зовсім чужу мову, хай навіть факультативно. Досягнув перших успіхів: прочитав улітку «Мауглі» Кіплінга у російському перекладі (українського на дачі, де відпочивали діти, не знайшлося). І от, за його версією, «російську не вивчатимемо, бо заборонили».
 
Не вдовольнившись такою інформацією, я завітав до класної керівниці. Її пояснення мені видалися навіть дивнішими за те, що пролунало з вуст мого третьокласника. Педагог у напівтаємний спосіб розповіла майже детективну історію про те, як в одній школі спіймали вчителів на «гарячому», а саме на збиранні ста гривень, призначених на факультатив з російської. І після цього, мовляв, «лавочку прикрили». Факультативне вивчення російської мови у Києві заборонили.
 
Наступною ланкою мого батьківського розслідування стала завуч молодших класів. На моє загалом нейтральне запитання «а що з російською?» вона з якоюсь незрозумілою категоричністю наче відрубала: «Не буде». Потім, щоправда, відкрила карти у цій незрозумілій мені мовно-освітянській грі: російську вивчатимуть із п’ятого класу.
 
Безперечно, за вісім років можна вивчити будь-яку мову, тим більше – широковживану в Україні російську. Утім, чому й до п’ятого класу не робити цього у той самий факультативний спосіб? Півтора ж роки вивчали, то навіщо припиняти процес на два роки, марнуючи дитячі зусилля? Врешті-решт і батьки, й навіть діти не проти. Тим більше, що частота того факультативу не перевищувала одного разу на тиждень.
 
Наразі варто зробити невеличкий відступ і повідомити, що у своїй родині я взяв за правило ставитися до предмету російської, що його студіював мій син в Українському коледжі, винятково як до навчальної дисципліни. Жодних патякань про «вєлікій і могучій рускій язик» і жодної псевдополітичної маячні про утиски українських паростків з боку російської шовіністичної стихії. Тільки навчальна дисципліна і жодної політики.
 
А тепер про деякі деталі, що в них, як відомо, ховається, прости Господи, диявол. Чим далі мій син вивчає рідну українську в Українському коледжі, тим частіше я виправляю усі оті численні «по матиматиці», «по мові» та їм подібні покручі. І це при тому, що з-поміж однокласників він розмовляє українською чи не найкраще. Таким чином, я спостерігаю нехороше явище. Заборона факультативно вивчати російську аж ніяк не вплинула на якість викладання української мови. Як кажуть у таких випадках деякі українофоби, «й українську не знатимуть, і російську забудуть». Втім, доречніше тут нагадати Тараса Шевченка про те, щоб «і свого не цуратися і чужого навчатися».
 
Прикметно, що таке дивне лінгвістичне обмеження стосується лише мови північно-східного сусіда. Англійській і французькій, дякуючи Богу, пощастило більше. Два роки тому фільмуючи простеньку відеострічку про 1 вересня 1-А класу Українського коледжу Сухомлинського, я із задоволенням відзняв, як першокласники першого ж дня заходилися вивчати мову Байрона. За два роки розпочалося ще й студіювання французької. Тож чому або кому в освітянських кабінетах кісткою в горлі став російський факультатив?
 
Кілька років тому під час інформаційного візиту до країн Балтії я винайшов чудернацький спосіб спілкування з тамтешніми громадянами. Приміром, у Ризі коли треба було щось запитати у перехожого, продавчині крамниці або кіоску преси, я спершу звертався англійською. Далі без жодних ударів для психіки латиша, литовця або естонця відбувався невимушений перехід на російську. При цьому всі зрілі балти, на відміну від тамтешньої молоді, зауважували, що добре знають російську і можуть нею розмовляти. Звісно, після таких зізнань жоден із нас не втрачав своєї ідентичности, себто не перетворювався на росіянина. Не зазнавали змін від тих російських розмов наші євроцентричні позиції, не зникало почуття громадянства. Тобто внаслідок нетривалого вживання російської ми не перетворювалися на тих, кого у світі дещо презирливо називають «рашн». Не є таємницею, що нинішнє молоде покоління центральних європейців погано знають російську. Це врешті їхня проблема або не проблема.
 
Та повертаючись до української юні, яка, безперечно, має кращі європерспективи (тобто шанс пожити у вільній країні), ніж нинішнє зріле покоління, я б волів, щоби тут панували славнозвісні євростандарт і європідхід. І щоб чиновники від освіти, тобто надавачі освітніх послуг, не вирішували за громадянина, коли йому «повеліли» припинити тою послугою користуватися.
 
Протягом шести років мені пощастило досить тісно спілкуватися і співпрацювати з представниками вільного світу. Загалом вони не мають упереджень до всього російського, натомість просякнуті здоровим прагматизмом, у мовному питанні зокрема. Тож якщо француз у Сорбоні залюбки вивчає мову Пастернака і Буніна, то чому мій третьокласник не може цього робити в майже елітному Українському коледжі Сухомлинського без незрозумілих кількарічних перерв? Який чиновник і яким «нововалуєвським» циркуляром позбавив його такої зручності? Чи не випирає тут логіка печерного совка, коли юного українця всупереч його бажанню позбавляють можливості бути освіченішим?
 
Викладаючи рядок за рядком, я щоразу відганяв від себе бажання долучити до предмету публікації ще й проблему заборони російських телеканалів. Надто вже складною й неоднозначною є ситуація із кабельниками. Маємо і неліцензійне транслювання конкурсу «Євробачення», і рекламні порушення. Утім, і в питанні несподіваного припинення факультативно вивчати сусідню мову, і в ситуації з вимкненням російських каналів спільними є, швидше, зазіхання на українські свободи і права, аніж, умовно кажучи, на якусь там російськість (мови чи каналів), як це бачиться з Москви.
 
Згадані заборони споріднює саме вибіркове застосування закону. А це, як відомо, об’єднує пострадянський авторитарний стабілізець із радянський тоталітарним «раєм». Наслідок заборон є однаковим – ментальне продукування совка.
 
Ігор Рудич, журналіст
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY