detector.media
27.11.2001 09:11
Гальма "барикадної" психології
Сьогодні в “Дні” опубліковано редакційне інтерв’ю з секретарем РНБОУ Євгеном Марчуком. Ми публікуємо його фрагмент, в якому йдеться про інформаційну сферу взагалі, і Інтернет – зокрема. — Інформаційна сфера — один iз найголовніших об’єктів уваги Ради безпеки. Останнє засідання РНБОУ щодо інформаційної безпеки викликало досить бурхливу реакцію в суспільстві.
В чому, на вашу думку, мусить полягати концепція державної політики щодо Інтернету і чи готова зараз держава збільшувати свою присутність у Інтернеті? У зв’язку з цим прокоментуйте, будь-ласка, дві версії, що вже прозвучали в ЗМІ. Перша, що Є. Марчук нібито «підставляє» Президента, який в результаті виглядає ворогом Інтернета. Друга, протилежна, що хтось підставляє Марчука...

— Нажаль, у суспільстві це не викликало бурхливої реакції. Думаю вона попереду. А відреагували Інтернет- ЗМІ, яких стривожило питання про можливе ліцензування цих видань. Хто не зрозумів, хто злякався, хто обурився, комусь дали команду обуритися. Природна реакція для наших передвиборних часів.

По-перше, хто знає, що таке Інтернет в дійсності (Інтернет-ЗМІ — це дуже маленька частка) той розуміє, що «закрити» Інтернет неможливо. Фізично.

По-друге, проблема якраз у протилежному. Ми, Україна, вкрай небезпечно відстаємо від світу у інформатизації держави і розвитку вітчизняного сегменту Інтернета. Саме так ставилось питання на засіданні РНБО.

По-третє, проблема інформаційної безпеки держави і суспільства вона ніким штучно не придумана. Це проблема не тільки України. Вона постала під тиском висококонкурентного міжнародного життя, під тиском політичних партій і громадських організацій, під тиском парламенту. Це один із елементів інформаційної політики кожної держави.

По-четверте, проблем інформаційної політики та інформаційної безпеки настільки багатогранні і складні і настільки актуальні для України, що парламент, переконавшись у бездіяльності колишнього Уряду у цьому напрямку, у вересні 2001 р. вніс зміни і доповнення до Закону України «Про державну програму інформатизації», доручивши координацію і контроль за її виконанням Раді національної безпеки і оборони України.

Це інформація для тих, хто розгляд такого важливого питання на засіданні РНБО називали «эсэнговскими посиделками», а проблеми національної безпеки — «введением чрезвычайщины».

Мені прикро спостерігати, як деякі журналісти, які непогано заявили про себе на першій хвилі боротьби за незалежність у 90-ті роки втрачають своє професійне обличчя, а деякі просто деградують.

Гострі події раннього періоду незалежності були водночас простішими для висвітлення. Барикадна психологія і звичка ділити всіх на своїх і чужих для багатьох серйозних політиків відійшла у минуле. Але для значної частини журналістики ще залишилося небажання попрацювати над вивченням складних проблем, яких у новому суспільстві не зменшується, а збільшується, призвело до того, що у нас практично не виросла експертна журналістика. Є одиниці. Звичайно у цьому винувата і влада.

А щодо того, що нібито Марчук «підставляє» Президента, то це «проект» одного молодого політика — депутата-мажоритарника, великого «любителя» нафтопродуктів і нiбито православ’я, митних конфіскатів, дипломів про вищу освіту і подiбне. Він знає, що ми вийшли на його таємні технології фантастичного збагачення імпульсами, пошуками та іншим. Він боїться і вигадує різні «страшилки» для Президента Кучми. А раптом злякається Президент заговору... А оскільки Президент не злякався, то прийом все повторюється і повторюється.

Тепер що ж до державної інформполітики і інформаційної безпеки, то проблема ось у чому. Три роки тому був прийнятий Закон «Про Державну програму інформатизації України», на яку з держбюджету тільки у 2001 р. виділили понад 200 млн. грн. І лише 8 млн. з цієї суми пішло безпосередньо на програму інформатизації, решта коштів була «розбазарена» по різних міністерствах та відомствах, які закупили собі комп’ютери і т. ін. Тобто для реалізації загальної програми інформатизації спочатку «пробили» закон, знайшли кошти, в бюджеті виділили окремим рядком, розширили функції державного Комітету зв’язку. А програма інформатизації — на нульовому рівні.

Водночас ця програма включає в себе перехід усіх державних інституцій на електронний документообіг, що тягне за собою величезну низку проблем: електронний підпис, авторизація тощо. До Інтернету це має досить опосередковане відношення, — держава при переході на електронну документацію буде користуватися в тому числі і Інтернетом. У нас же в державі навіть 60% проводового радіомовлення зникло, — розікрали. А для сіл, особливо віддалених, це було одне з головних джерел отримання важливої державної інформації в тому числі на випадок надзвичайних ситуацій.

І на це не потрібно реагувати? У нас відбувається агресивна, так звана ринкова русифікація ЗМІ. Регулятори ринку спрацювали не на користь української мови.

— Чому, на вашу думку, у влади немає партнерів серед ЗМІ, які кваліфіковано роз’яснювали б значення подібних речей? Чому можливе представлення «душителем» Інтернету того, хто, власне, був у нашій країні першим політиком, який відкрив свій сайт?

— У нас державну діяльність висвітлює десь 2—5% державних мас-медіа, всі інші — недержавні, й iнтереси у них приватнi, вони не завжди збiгаються з нацiональними. У нас сьогодні є лише недофінансовані Укрінформ і УТ-1. Розширювати кількість державних ЗМІ навряд чи вдасться, але забезпечити хоча б нормальне їхнє функціонування потрібно.

«День»,27листопада 2001 р., № 217
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY