Оскар Вайлд, Монті Пайтон, Тейт Модерн, полуниці та Прокол Харум з Білішим відтінком світлого (особливо на титрах «Вітнейл і я») - лише кілька з цілої міріади причин стати англофілом. Британофілом, точніше. Словом, полюбити країну зі столицею в Лондоні, яка невпинно генерує ідеї і таланти у всіх сферах людської діяльності: від музики і літератури до знову музики і телебачення.

 

З останніх новин - понад половина світових телевізійних телеформатів, які зараз виходять на екрани у різних країнах, пішла з Великобританії. На першому місці - старий добрий «Стріктлі» (також відомий як Strictly Come Dancing aka «Танці з зірками») - найпоширеніший телеформат у світі, відтворений зараз у 38 країнах від Чилі до Японії. На другому - «У Британії (Америки) є талант», на третьому - автомобільне шоу Top Gear. Ця остання якраз нещодавно мала запускатися в Росії з оригінальною назвою «Top Gear Росія».  Потім, після пари американських форматів, ще кілька британських класичних номерів – «Хто хоче стати мільйонером?» та «Шоу антикваріату».

 

Підрахунки провела Спілка продюсерів кіно і телебачення  - організація, яка представляє незалежних кіно- і телепродюсерів Британії. Її представники самі в шоці: «Як виглядає, телебачення - це найбільший експортний товар нашої країни!». 

 

«Стріктлі» - чотирирічний феномен не тільки телевізійного, але й родинного і суспільного життя. Як скромно кажуть його продюсери, «"Стріктлі" позначив повернення сімейних розваг на телебачення».  Я б сказала, що програма змогла подати елементи дуже легкої еротики у форматі, дивибельному для всієї родини, при цьому не забуваючи і про традиційну британську самоіронію. Плюс трішечки гламуру, плюс легка оркестрова музика. Але це, напевно, і є поверненням сімейних розваг на телебачення.

 

Програма нагадує мобільний телефон, бо з’явилася нібито порівняно недавно, але практично неможливо уявити, яким було життя до неї, і що ж власне було в телевізорі раніше - ДО всіх цих реаліті-селебріті-конкурсів, кращих за будь-яку мильну оперу. А через те, що еквівалентів «Свободи на Інтері» і програми Шустера у Британії немає, британцям і доводиться задовольнятися танцями і співами. І переживань ці реаліті-селебріті дають - ого-го!

 

Але між «Стріктлі» вдома і його аналогами за кордоном є різниця. На батьківщині програма носить всі ознаки британськості. У неї дуже специфічні ведучі - дуже старий Брюс Форсайт і схожа на коня (у гарному сенсі) Тес Дейлі. В Україні людей з такою зовнішністю не підпустили б і близько до Мельникова, 42, а тут вони ведуть найретинговішимй формат.

 

Є відмінність і в підборі конкурсантів. Так, і у британській версії бувають ідеально-прекрасні знаменитості, в яких все чудово виходить, які супер-стрункі і супер-гнучкі, але частіше - це неформатні зірки, які викликають не стільки захоплення, скільки тепло через свою цілком людську недосконалість.

 

У серії, яка зараз триває у Британії, бере участь сивочолий ветеран політичної журналістики - дуже поважний Джон Сарджент, який танцює так, як і має танцювати 64-ти річний сивочолий журналіст - незграбно і досить погано, але при цьому лишається улюбленцем публіки. Судді докоряють йому за брак природних талантів і дають 1 бал із 40 можливих.

 

Він брав інтерв’ю у Маргарет Тетчер і найбільше відомий телеглядачам прямими включеннями з Даунінг Стріт, але зараз - щонеділі витанцьовує з («народженою в Сибіру») Крістіною Ріганофф, яка більш ніж компенсує його дрібні помилки.

 

 

Була би воля суддів «Стріктлі», вони б вже давно відправили Джона додому - доглядати за онуками, але телеглядачі впевнено ведуть його вперед і, можливо, до перемоги. 

 

Сам Джон Сарджент каже, що розраховує на перемогу, бо за нього голосуватимуть «співчутливі, а також ті, хто, так само як він, не має жодного таланту до танців, та його однолітки, які вже мають безкоштовний проїзд у громадському транспорті.» 

 

З його комічною і доброзичливою безпомічністю він нагадує глядачам їхніх власних доброзичливо безпомічних дідусів, які можуть танцювати десь на сімейному святі, усвідомлюючи, але не подаючи виду, наскільки смішно виглядають.

 

«Стріктлі» відповідальний за вибух інтересу до танців серед усіх поколінь, навіть більше, ніж інтересу до власне знаменитостей. Хоча професійні танцюристи, які кілька років ведуть різних селебріті через перешкоди турів до фіналу, самі вже стали іменами, що відскакують від зубів. 

 

Але також як Стріктлі, так і «Ікс-фактор» (ще одне шоу талантів, тільки співочих і з набором учасників не з лав знаменитостей, а з простих людей) створили джерело сурогатних емоцій, якого британцям бракувало ще від 1997 року, коли вся нація зайшлася у масовій істерії через трагічну смерть принцеси Діани.

 

Так, наприклад, «Ікс-фактор» зараз стиснув увесь британський загал у своїх спітнілих від хвилювання долонях - конкурсантка Лора Вайт щойно вилетіла зі змагань у такому собі «на лезі ножа» голосуванні, 14 тисяч її прибічників стверджують, що це несправедливо і що вони просто не могли додзвонитися, аби підтримати її. Суддя, чий голос був вирішальним, виступає у ЗМІ з поясненнями, чому ж вирішив викинути Лору, так, ніби ідеться про вторгнення до якоїсь держави.

 

У результаті Лора - на першій сторінці газети The Sun (найтиражнішої щоденної англомовної газети у світі) і у промові депутата округа, де вона живе, у Палаті громад парламенту. Емоції вирують, але все ж із британською щіпочкою солі...

 

Тим часом, винайдені цими людьми ідеї живуть своїм незалежним життя по всій планеті - на Філіппінах чи в Словаччині, життям, яке за тисячу миль від Лори Вайт і Джона Сарджента. І частково саме в цьому і полягає геній - створити формат, який може бути пристосований до будь-якої географічної точки, навіть, якщо в ній ніколи не чули про Маргарет Тетчер.

 

 

А це - для любителів досконалих танців: уривок з останнього випуску «Стріктлі», де професійні танцюристи - Джоана Луніс і Майкл Малітовскі - виглядали як комп’ютерна графіка і зірвали оплески навстоячки від глядачів у студії.