«Ми не можемо голосувати у цих виборах, але те, як проголосують "вони", вплине і на нас у тому числі», - повторювані на британських теле- і радіоканалах слова ведучих стали рефреном минулої ночі, яка була більше подібна до Новорічної - з обов'язковим телепереглядом, із надією на краще і зі святкуваннями, коли очікуваний момент таки настав.

 

Надія на краще реалізувалася тільки для тих, хто підтримував Барака Обаму - республіканці лишилися розчарованими. Підтвердилися прогнози про масивну перемогу першого чорношкірого президента, прогнози, яким хотіли і не завжди дозволяли собі вірити ті, хто не міг зрозуміти, як американці двічі поспіль могли обрати на посаду президента Джорджа Буша.

 

Протягом паузи у два з половиною місяці до власне інавгурації новий президент матиме час на створення своєї команди. Але більше, ніж будь-що інше, принаймні – поки що, вислів «зміни прийшли» підтвердила сама його кампанія і її результат: він став президентом, попри те, що два роки тому про нього мало хто чув, і фаворитами на номінацію від Демократичної партії були Хіларі Клінтон і Джон Едвардз («Який Джон?», - можна спитати сьогодні, так само як 21 місяць тому могли би спитати «Який Барак?»).

 

Хто і що зробили Обаму президентом - про це можна написати книжку, і, можливо, не одну. Найкоротша відповідь - гроші, але не так все просто. Грошей у кандидата від Демократів справді було дуже багато - за деякими оцінками, у чотири рази більше, ніж в республіканця, бо демократи відмовилися від федерального фінансування і не мали обмежень у тому, скільки могли витратити. Питання в тому, де він їх взяв і як він їх витратив. І тут на перший план виходять нові технології - неоковирний вислів, яким і далі прийнято називати Інтернет. 

 

Ключовою постаттю у виборчій кампанії Обами був Кріс Хьюз, винахідник однієї з найпопулярніших на сьогодні соціальних мереж Facebook, а ключовим механізмом кампанії було цілеспрямоване відстежування користувачів Інтернету і збирання інформації по них, а потім - і коштів саме серед них. У поєднанні з традиційним ораторством - а своєю переможною харизмою Обама може рівнятися з Біллом Клінтоном - регулярні розсилки електронною поштою, адресні звернення до конкретних людей, реклама у (навіть!) відеоіграх проклали шлях до Білого Дому. Просили у людей не тільки грошей, але й підтримки, допомоги, добровільної роботи.

 

Ще кілька місяців тому, коли Хіларі Клінтон програла Обамі демократичну номінацію, заговорили про паралелі між ним і Джоном Кеннеді. Не лише у тому, що обоє молоді, перспективні і говорять про зміни, а й тому, що, так само як колись Кеннеді розчавив Ніксона у перших телевізійних дебатах - новітній технології у сиву давнину 1960 року, Барак Обама використав сучасне нововведення - Інтернет із його не безмежними, але дуже розмаїтими можливостями, на свою користь.

 

У теледебатах головним був контраст -  70 мільйонів глядачів, які ввімкнули телевізор у вересні 1960 року, аби подивитися першу в історії сутичку між президентськими кандидатами, побачили засмаглого і впевненого в собі Джона Кеннеді та блідого, у негарній сорочці Ричарда Ніксона, який відмовився накладати грим.

 

Через 48 років ефект контрасту лишився ключовим - як у теледебатах, де Обама обійшов Маккейна саме завдяки повному спокою і витримці (гриму, щоправда, вистачило обом), так і у віртуальній боротьбі: «Так, ми можемо» було кредо його кампанії, уважної до деталей, і саме до деталей нових і несподіваних.