У вівторок, 4 листопада, у Сполучених Штатах Америки відбудуться президентські вибори. Минули місяці напруженого політичного протистояння, велику роль у якому відігравали й американські медіа. Тому, можливо, нині саме час поговорити про загальну роль медіа у виборчій президентській кампанії у цій країні.

 

Якщо телевізор був головним чинником у президентських перегонах у 1960 році, і фактично телевізійні дебати між Джоном Кеннеді і Ричардом Ніксоном тоді визначили переможця, то нині, в епоху 24/7 кабельних мереж телебачення, появи нових модерних ЗМІ типу Facebook, MySpace і YouTube, блогів та спеціалізованих Інтернет-сайтів, ситуація докоріннім чином змінилася. Можна сказати, що сьогодні новини й інформація в Америці після обробки набувають форми медіа-видовища. Конструювання медіа-видовищ формується таким чином, аби привернути до себе максимальну кількість аудиторії протягом якомога більшого часу, поки не з’явиться нове видовище і не замінить попереднє.

 

Крім того, не можна скидати з рахунку роль регіональної преси. Так, 1 листопада газета Arizona Republic із рідного штату Джона Маккейна Аризони надрукувала фактично звернення до всіх аризонців, котре має назву «Виборці, все ще не закінчується для Маккейна». В ньому зокрема говориться: «Ті з вас, хто, шукаючи виправдання для того, аби не голосувати, тільки дивлячись на результати опитувань, говорять: ”Барак Обама вже обраний. Наш голос не має жодного значення”. -  Нісенітниця! Голосуйте. Не дозволяйте ЗМІ втовкмачити вам, що Джон Маккейн не може бути обраний. Голосуйте. Пам’ятайте, що ви маєте використати ваше виборче право. Не відкидайте цього. Голосуйте!». І хоча це виглядає, як крик про допомогу Республіканської парті, але певну частину жителів штату Аризона він неодмінно здатен мобілізувати на активне голосування за Джона Маккейна.

 

В останні дні кандидати у президенти мобілізували роботу своїх виборчих штатів. Так, на мою електрону скриньку (а я, відповідним чином зареєструвавшись як журналіст, регулярно отримую послання з американських партійних штабів) того ж 1 листопада надійшов лист від Девіда Плоуффа, голови передвиборчого штабу Барака Обами – «Обама для Америки». От що він надіслав: «Я пишу, щоб повідомити вам, що ми бачимо хвилю підтримки у штатах, у яких ми не очікували бути близькими до перемоги, включаючи Джорджію і Північну Дакоту. Але останнє поле битви – головна можливість: рідний штат Джона Маккейна Аризона, де ми сьогодні виходимо в ефір. Демократи не мали змоги конкурувати у цих штатах у минулі роки, і кожний із них може відкрити дорогу до перемоги у день виборів». А днем раніше, 31 жовтня, прийшов лист за підписом Мішель Обами: «Разом ми можемо переконати виборців у їхньому виборі. У ці завершальні години ми можемо отримати для Барака підтримку мільйонів і мільйонів американців».

 

Очевидно, що ці три наведені уривки із звернень можуть слугувати ілюстрацією до того, якою напруженою і безкомпромісною є боротьба між двома кандидатами на посаду президента Сполучених Штатів. І тут роль медіа і Інтернету просто важко переоцінити. В цьому сенсі важливим є дослідження доктора Пола Гаридакіса, доцента дослідження комунікацій в Кентуккському державному університеті. Цей вчений довго вивчає впливи ЗМІ на політичний ландшафт у Сполучених Штатах та на майбутні рішення американського електорату. Гаридакіс, який разом із Гарі Хансоном, доцентом журналістики і систем масових комунікацій, і студентами досліджує вплив YouTube на вибір американців, наголошує на тому, що хоча витрати на телевізійну присутність у наш час продовжують показово зростати, але президентські вибори 2008 року – це перший випадок, коли соціальні ЗМІ, такі як MySpace, YouTube і Facebook відіграли дуже істотну роль у переконанні електорату. На його думку, технологія і використання цих інструментів є такою новою, що детальне і всебічне вивчення ролі суспільних і масових ЗМІ все ще не здійснене.

 

Багато людей, вважає Гарідакіс, «переглядають відео і використовують традиційні ЗМІ, зокрема телебачення, щоб отримати політичну інформацію про кандидатів, але вони також заходять в Інтернет і використовують соціальні мережеві сайти, щоб подивитися, кому їхні співгромадяни надають підтримку. Інформація, ретельно відібрана ними із соціальних мереж, ймовірно, є інформацією, яку вони знаходять найбільш правдоподібною і переконливою. Вони прислухаються до свого приятеля, зайшовши на його сторінку на MySpace, і це не обов’язково мають бути традиційні послання, які використовують кандидати, щоб досягти своїх виборців. Кандидати виборчому сезоні 2008 не спромоглися використати повністю владу цих інструментів».

 

Проте використання під час президентської гонки 2008 року медіа-видовищ перебувають поза шаблоном звичайних медіа-подій. Вони часто набувають драматичного виміру і стають схожими на змагання, подібні до Олімпійських ігор чи боротьбу за «Оскар». Можна сказати, що президентські кампанії в Сполучених Штатах стають не тільки загальноамериканськими, але й глобальними світовими медіа-видовищами, які часто виглядають, як захопливий багатосерійний політичний серіал із гарантованим для глядача продовженням.

 

Якщо пригадати первинні вибори у Демократичній партії, то ми побачимо, що вони виглядали, як тріумф політичного видовища. У даному випадку, політична конкуренція між Гілларі Клінтон та Бараком Обамою стала для американських телеглядачів захоплюючим медіа-дійством. Адже у політичному герці зійшлися перший серйозний кандидат-афроамериканець і перша серйозна кандидатка жіночої статі. Внутрішньо-демократичні змагання виявилися не менш драматичними, ніж загалом уся президентська кампанія 2008 року. Праймеріз у різних штатах, розтиражовані телебаченням, врешті-решт виявили перевагу Барака Обами над жінкою-кандидатом.

 

Адже від самого початку первинних виборів у штаті Айова, де в січні Барак Обама отримав приголомшливу перемогу, політичне суперництво перетворилося на захопливе видовище надії, змін і молодості. На додаток до його виступів у ходы президентської кампанії, які кожного дня після первинних виборів мобілізували рекордні натовпи його прихильників, Обама навіть виступив з енергійною промовою після програшу на інших праймеріз у штаті Нью-Гемпшир.

 

Також був вражаючим Інтернет-наступ Барака Обами на всіх можливих напрямках. Він спромігся зібрати безпрецедентну кількість грошей для залучення Інтернету і отримав понад один мільйон друзів у Facebook, а також мобілізував молодих прихильників для розсилки на свою підтримку текстових повідомлень електронною поштою. Його виступи стали доступними для широкої електоральної аудиторії на YouTube, а розсилка листів на підтримку Обами через Інтернет підкріплювала впевненість у перемозі їх кандидата у прихильників Демократичної партії.

 

Важко заперечити той факт, що американські ЗМІ за час президентської кампанії спромоглися створити справжній культ Барака Обами, і їхній ідол став віртуальним кумиром десятків мільйонів американців, які прагнули позитивних змін для своєї країни. Ресурс народної політичної мобілізації надихав усе нових і нових потенційних прихильників Обами і, врешті-решт, став функціонувати ніби автономно від нього самого. Скрізь у головних містах Америки з’явилися передвиборні плакати – на зупинках громадського транспорту, переходах, будівлях і дошках оголошень. Сотні різноманітних афіш і наклейок зі словом «Сподіваємось» агітували за свого кандидата. Навіть вуличні художники робили написи «Обама» на стінах і у велелюдних публічних місцях.

 

Можна сказати, що протягом майже двох років американці на своїх телеекранах мали прекрасну безкоштовну розвагу під назвою «президентське шоу». Тепер вона закінчується фінальним акордом у вівторок і незабаром ми уже точно знатимемо те, хто ж буде надалі керувати світом. Медіа-видовище закінчується і разом із ним «злітає» із телевізійних екранів чарівна історія кандидата, який на політичному ярмарку зумів так привабливо і переконливо себе подати публіці. І хоча це видовище було дещо затягнуте по часу, але ніхто не може закинути його режисерам, що воно було нецікавим і нудним.

 

Проте немає жодного способу, в який ця історія з американської політики може продовжуватись. Ніхто не зможе змусити вибори 2008 продовжуватись після 4 листопада (якщо, звичайно, не відбудеться затяжного епілогу, як у 2000 році). Але краще сьогодні пропустити подібний сценарій, бо будь-яка драма повинна мати величне закінчення. Але чи можна на нього сподіватися? Адже після 4 листопада для американського електорату настає час залишити казку і повернутися до реального світу. Світу в якому Барак Обама вже не буде героєм. Де він уже не буде таємничим, а більшість його прихованих недоліків стануть помітними. Адже до цього Барак Обама перебував у стані «заручення» з американським суспільством і воно воліло бачити його лише у рожевому світлі. Однак, що станеться, коли почнеться щоденна рутина, а пелена «політичної закоханості» впаде до долу? Але цю людину уже буде вибрано і герой поволі стане перетворюватися на антигероя.

 

Поміж тим, якщо спробувати проаналізувати, якою була президентська кампанія у американських ЗМІ 2008 року, то не можна не помітити того факту, що вона була, можливо, найбруднішою за весь час домінування засобів масової інформації над остаточним вибором американського електорату. Обидві сторони президентських змагань вилили одна на одну велику кількість бруду в рівних пропорціях. Але найбільш неприємною виглядала цинічна стратегія експлуатації ретельно спрямованої стратегії, котра спонукала сенатора Джона Маккейна і усю Республіканську партію до відповідальності за діяння президента Джорджа Буша. Американські ЗМІ часто подавали це таким чином, неначе Маккейн – це ніхто інший, як сам Джордж Буш. Часто-густо ЗМІ переходили у політичному протистоянні будь-яку лінію пристойності, подаючи президента Сполучених Штатів ледве не злочинцем, який несе в собі інфекційну політичну хворобу, яка у разі обрання передасться Джону Маккейну у спадок.

 

Але «хвороба» американської політики може полягати не у цьому. Якщо Барак Обама 4 листопада дійсно здобуде перемогу, то всі національні бастіони влади у США опиняться в руках Демократичної партії: Сенат, Конгрес і Білий дім. А це вже стає дещо схожим на зразки політичної одностайності у комуністичному Радянському Союзі. Адже цілком очевидно, що політичне життя країни куди краще обслуговується, якщо гілки влади діляться між різними політичними партіями. Тож вибори президента 2008 ставлять багато питань не лише перед американським суспільством. Оскільки від того, хто стане наступним 44-им президентом Америки, залежатиме, яким буде світ у наступні чотири роки…