12 жовтня в ефірі телеканалу ICTV відбулася прем’єра телепроекту «Кому належить Україна?». Нагадаємо, що раніше, на презентації проекту, його метою творці назвали «створити загальну картину того, що є по кожній галузі промисловості»: ключові люди, ключові підприємства, історія виникнення поточної ситуації. Говорилося, що програма не ставить на меті «олігархознавство», а призначена створити враження того, що «життя в Україні вирує не лише у Верховній Раді». Проект є спільним із газетою «КоммерсантЪ» і виходить у телевізійній та друкованій версіях. Під час презентації було наголошено на диференціації за аудиторією: на відміну від газетної версії, розрахованої на рівень представників великого та середнього бізнесу, телевізійний варіант готувався для глядача, що не є спеціалістом в економіці. Варто також згадати озвучені під час презентації гарантії щодо відсутності замовних матеріалів (а як же без таких гарантій у подібному проекті?). Якщо коротко, їх було наведено дві: «інформація такого роду не буває замовною» та «фактор репутації» («ці люди є брендом – вони "джинсу" не видають»).

 

Коли цей відгук уже готувався до публікації, прийшла новина про те, що подальший вихід телеверсії «Кому належить Україна?» відкладається на час позачергових виборів. За офіційною інформацією, причиною такого кроку є можливість використання інформації «недобросовісним чином як інструменту політичної боротьби». За неофіційною – неузгодженість проекту із власником каналу, який начебто запідозрив, що програма є замовною. Хоч як там було, але зараз «Кому належить Україна?» продовжується лише у вигляді публікацій у газеті «КоммерсантЪ», і чи повернеться телеверсія – покаже час. А його, з урахуванням традицій українського політичного життя, може виявитися навіть більше, аніж очікувалось. Якщо, звичайно, причиною призупинення проекту справді є саме позачергові вибори.

 

Але повернемося безпосередньо до того, що 12 жовтня було представлене глядачам.

 

«Вона особисто привела свою людину до керівного кабінету. Він дозволив не віддавати печатку. Протистояння перших осіб держави, двовладдя у Фонді держмайна України, один із найгучніших скандалів 2008 року – все це лише за один завод, гігант української хімії», - говорив голос оповідача під відеоряд із архівних кадрів політичної хроніки поряд із індустріальними пейзажами (цього самого заводу?). Це – анонс програми, запущений безпосередньо перед основною заставкою, аналог «ліду» в друкованих публікаціях. І видається він… м’яко кажучи, не дуже вдалим.

 

Адже для чого взагалі робляться анонси?

1. У загальних штрихах повідомити про зміст відповідного продукту.

2. Зацікавити глядача, змусити його дивитися далі.

 

Саме другий варіант ми і спостерігали у першому випуску проекту «Кому належить Україна?». Адже тема «протистояння перших осіб держави» і т.д. у самій програмі була розкрита не повніше, ніж у анонсі, та й загалом політична тематика виглядала відверто вторинною у порівнянні з економічною (що цілком закономірно).

 

Згадаймо, скільки політики зараз ллється з телеекранів навіть у відносно стабільні часи (не кажучи вже про нинішню карусель із черговими позачерговими виборами). І яке враження складеться у глядача від вищенаведеного пасажу з анонсу? Особливо у глядача, який не вникав у особливості формату і оригінальних задумів творців програми. Чи захочеться йому в черговий раз дивитися про те, як посварилися президент із прем’єром?

 

Однак, звісно, анонс – не головне. Головне в іншому: чи вдалося творцям проекту досягти своєї мети? Чи змогли вони розповісти про те, «кому належить Україна», не вдаючись в «олігархознавство» та специфічні деталі, зрозумілі лише економістам?

 

Програма розпочалась коротким історичним екскурсом: зародження і розвиток хімпрому у радянські часи, наслідки розпаду Союзу для галузі, загальні моменти виникнення поточної ситуації. Глядач дізнається, що основна специфіка нашої хімічної промисловості – орієнтованість на сільське господарство; основна залежність підприємств – від сировини і газу, з чим, на відміну від років незалежності, не було жодних проблем за часів СРСР; що пострадянський занепад сільського господарства привів до занепаду у хімічній галузі, і підприємства почали переходити у приватні руки.

 

Далі було запропоновано спочатку загальний огляд поточної ситуації (формату «основні гравці ринку і підприємства, що їм належать»), потім – детальну розповідь про кожну групу підприємств, за належністю. Розповідь супроводжувалась коментарями експертів, синхронами подекуди топ-менеджерів, а подекуди – і самих власників. Після цього – знов загальний огляд, але вже з позиції «від чого технічно залежить український хімпром і, відповідно, які його перспективи». Далі знов зайшлося про власників – цього разу розбирали їх політичні симпатії і зв’язки з основними українськими політичними партіями. Завершилась програма коротким підсумком.

 

Мова розповіді не була переобтяжена термінами, пояснення чіткі і зрозумілі, прив’язані до звичних пересічному громадянину категорій. Тому в цілому можна констатувати, що завданя виконане. Однак без ложки дьогтю і тут не обійшлося. А може, навіть, і цілого барильця...

 

Не зовсім вдалим видалось розділення огляду перспектив галузі та загального підсумку – хоча особливого дискомфорту сприйняття це не викликає (викликає інше, але про це – далі). Темп мовлення за кадром був  трохи зашвидким. Хоча загалом це не заважає загальному сприйняттю змісту – таку кількість досить специфічної інформації все ж можна було б подавати її трохи повільніше. Але це дрібниці. Є дещо, що, як на мене, видається взагалі неприпустимим.

 

Про всіх гравців ринку у програмі говорилося однаково: стримано, нейтрально, якщо не у повній відповідності, то дуже близько до принципу неупередженості. Та був один виняток - група «Приват».

 

По-перше, логотип «Привату» єдиний з-проміж логотипів інших згаданих у програмі структур показано у відеоряді під час розповіді про те, як після розвалу СРСР підприємства почали переходити у приватні руки. А тепер, враховуючи подібність звучань, згадаємо, які у народній свідомості відклалися враження від періоду, про який іде мова у розповіді – першої половини 90-х років минулого століття. «Первинне накопичення капіталу», бандитські часи… То чи коректно буде пов’язувати з тією епохою одну конкретну структуру – хоча б так непрямо? Адже ICTV може скільки завгодно тішити себе та оточуючих розповідями про «соціально активних і небайдужих молодих людей» як цільову аудиторію каналу – але гіпотетична цільова аудиторія і практично існуюча сукупність глядачів завжди відрізняються, інколи – досить суттєво. І напевне є серед них такі, котрі, не затрудняючи себе тим, щоб розібратися, зроблять для себе замітку «О, оце саме оці у дев’яностих все і розтягали!». Хіба так має відбуватися обіцяне інформування? Чи програма робиться за принципом «лише для цільової аудиторії, вона і так розбереться, а всі інші нас не цікавлять»? А може, справа у іншому?

 

Саме до останньої думки відверто схилила розповідь про групу «Приват» у рамках детального огляду основних гравців у галузі хімічної промисловості. Те, що ця розповідь була найкоротшою з усіх, до того ж не містила жодного синхрону, можна зрозуміти, згадавши розповіді творців проекту про труднощі на зйомках, а також те, що і власники, і топ-менеджмент підприємств групи «Приват» ніколи не були помічені у зайвій публічності, та й відносини між власником ICTV та «Приватом» мають складну історію. Хоча в усякому разі не завадив би хоча б коментар стороннього експерта… Але коментарів не було. Замість нього нам запропонували формулювання: «Група "Приват" не спеціалізується на хімічній промисловості, але завжди не проти прибрати до рук те, що погано лежить». З телеекрану, до того ж за відсутності подібних формулювань стосовно інших суб’єктів, наведений пасаж виглядав якщо не кеннінгом банального «вкрасти», то принаймні натяком на те, що «справа нечиста».

 

А короткий підсумок у фіналі програми взагалі залишив в душі відчуття непорозуміння, або, як то зараз модно казати, когнітивного дисонансу. З одного боку, раніше у огляді перспектив ми почули таке:

 

1. Український хімпром залежить від газу, тому постачальнику варто лише «перекрити кран» або підняти ціни (а вони вже ростуть), щоб поставити підприємства галузі на коліна.

 

2. Державної підтримки заводи не мають.

 

3. З огляду на вищесказане перспективи у підприємств дві: або продатися росіянам (в економічному сенсі, зрозуміло), або працювати на збиток собі (що врешті-решт призведе зрозуміло до чого).

 

Песимістична картина, чи не так? Але буквально за декілька хвилин у підсумку нам повідомляють, що загальний обсяг виробництва українського хімпрому – аж 10 мільярдів доларів, ціни на міндобрива у світі ростуть, власники готуються до вирішальної битви за Одеський припортовий завод, і взагалі галузь цвіте і пахне. Тобто майже діаметрально протилежні речі.

 

Так все ж таки: пацієнт скоріше мертвий, аніж живий, чи навпаки? Може, я, не будучи економістом, чогось не розумію, але ж програма робилася саме для широкої аудиторії неспеціалістів, про що неодноразово наголошувалося на презентації проекту. То що має думати така аудиторія? Звісно, позитив – справа важлива, і я вірю, що не все так погано у вітчизняному хімпромі – але ж не треба в жертву позитиву приносити послідовність викладення!

 

Звичайно, розглянута програма – лише один (і, дуже ймовірно, перший і останній) випуск із одинадцяти, запланованих ICTV. Однак деякі висновки, хоча й не остаточні, можна зробити вже зараз. І на жаль, не всі вони приємні.