detector.media
11.11.2005 12:15
Від „Неймовірної історії” до „Неймовірного кохання” – один крок
Від „Неймовірної історії” до „Неймовірного кохання” – один крок
Нещодавно на каналі СТБ відбулася прем’єра програми „Неймовірні історії кохання”, автором ідеї та продюсером якої є відомий в Росії, а тепер і в Україні „телеочевидець” Іван Усачов („Очевидец. Невероятные истории”, „Такая профессия”).
Вічні теми типу „Вплив кохання й пристрасті на психологію індивіда й на суспільство як таке”, як відомо, набриднути не можуть. Нікому й ніколи. Причому, чим нестандартніше, несподіваніше й неймовірніше подані, тим більший ступінь ненабридання. Особливо "просунуті" в технічному плані (в сенсі наявності телевізійної „тарілки” за вікном) особи жіночої статі (переважно домогосподарки) пам’ятають, я думаю, проект ВВС, що його кілька років тому ретранслювало московське НТВ – „Великі романи ХХ століття” – такий собі серіал на кшталт латиноамериканського мила (яке вже спокійно можна порівнювати з господарчим), тільки документальний і про відомих людей типу англійського принца Едварда та його коханої Уолліс Сімпсон. Що, ясна річ, зробило його ще більш популярним, не в порівняння якійсь черговій Карменсіті, яка знову й знову картинно гепається зі сходів у режимі сповільненої зйомки й під трагічну музику, втрачаючи чергову дитину не від Педро, а від Хосе, а з нею разом – пам’ять і рештки здорового глузду (не для відновлення протягом наступних ста серій). І попри всі ці дурниці, у глядачів (а радше глядачок) все так само до пульта, як казала одна всім відома дама, „тянется и тянется рука”. Що вже казати про щось значно більш глибокодумне.

Масштаби у кожного суспільства свої. Я маю на увазі - того ж таки здорового глузду, інтелекту, фантазії й бажання потішити глядача. І якщо різного ступеня неоковирності молоді страждальниці як іспаномовного, так і вітчизняного виробництва ще й досі стійко тримають екранні позиції, це вочевидь не означає, що їх не можна й не треба пересипати чимось більш справжнім. Справжнім хоча б на рівні сухого фактажу. Про рівень почуттєвого пафосу, так чи інакше присутньому там, де йдеться про неймовірне з усіх боків кохання, наразі не йдеться.

Все це я до того веду, що нещодавно на каналі СТБ відбулася прем’єра програми „Неймовірні історії кохання”, автором ідеї та продюсером якої є відомий в Росії, а тепер і в Україні „телеочевидець” Іван Усачов („Очевидец. Невероятные истории”, „Такая профессия”). І хоча сам він мотивував вибір цікавої для більшості жіноцтва (хто ж сперечатиметься, що саме воно складе в цьому випадку основну масу глядацького загалу?) теми передовсім гонитвою за рейтингом, все ж яка-не-яка користь від подібного роду проектів для нашого суспільства теж існує. Ну, передовсім, та, що вони обов’язково мають вриватися в життя суспільства з неминучим епітетом „пострадянське”. Суспільства, в якому стосунки в стилі „ти, придурку, спершу комуніст, а вже потім імпотент” серед наших сучасників пам’ятає ще досить багато хто. Я в жодному разі не хочу сказати, що автори „Неймовірних історій...” займають ефір якоюсь черговою нагієвщиною – що гірше, то краще. Аж ніяк. Навіть навпаки – все в рамках страшенної (у хорошому сенсі слова) пристойності. А багатогранність і нестандартність історій, що лежать в основі сюжетів програми – не претензія на примітивну жовту скандальність, а „всього лише” ще один акцент на тому, що людське життя - завжди річ несподівана. Іноді аж занадто. І що глибоко помиляються ті, хто вважає себе страх якими з ним обізнаними.

Попри все хороше, у програми є, як на мій погляд, два цілком суттєві недоліки (гаразд, гаразд, ну поясню вже я їх свіжістю й незаяложеністю проекту). Перший – логічна невиструнченість сюжетів в одне ціле. Другий – поведінка ведучої. Скутість у кадрі Інни Никоненко може пояснюватися як нервуванням новенької в пілотних випусках, так і післярадянським невмінням говорити відкрито на такі теми. І от, після першого перегляду подумалося: а що як "підсунути" молодій симпатичній дівчині в студію не менш симпатичного юнака... Хай би вдвох про кохання серйозний „разглагол” вели. І логічно було б, і концепції програми відповідало б на всі сто. Подумалося так, якщо відверто, лише заради похихотіти, але згодом здалося, що тут є таки й раціональне зерно. Подумки вихваляючи себе за кмітливість, я швиденько додумала думку до кінця, щоб не забути ж: міжсюжетна аналітика (хай навіть і на тему кохання) як із чоловічої, так і з жіночої точки зору програмі не завадила б. Більше того – допомогла б оту саму вищезгадану логічну стрункість програмі здобути, таким собі бодішейпером для неї стати. Та й глядачів у суботній вечір не дуже роздратувала б. Глядачі – вони ж такі... примхливі. Люблять, коли до них, як до розумних, з екрану звертаються, подумати пропонують. Може, й рейтинг стрімкіше вгору підстрибне. Ото буде файно, як у популярній пісні свого часу співалося...

Відверто кажучи, писати багато про те, що оце щойно вийшло на екрани й іще не встигло гарно намозолити очі прискіпливим глядачам, не виходить Одне слово – програми такого штибу – причому свої, рідні, а не в когось там перекуплені – нам потрібні, ще й як. Зрештою Іван Усачов, автор проекту, повідомив, що їхня мета (його й колег-однодумців), - не найперша, проте одна з найосновніших – це ще й підняти в Україні рівень народжуваності. Отак. Тому, панове, кидаймо всілякі дурниці, надихаймося нестандартними прикладами наших нестандартних співвітчизників і... хто знає, а раптом нас скоро знову буде 52 мільйони? З яких хто-небудь уже точно буде космонавтом, футболістом і якимось там лауреатом – нобелівським чи оскарівським, справдяться-таки цьогорічні демографічні заклики, що по всіх усюдах людей до „непристойностей” закликали? Бо хіба ж не можуть нестандартні громадяни – люди, що жертвують заради великого почуття кар’єрою, налагодженим побутом і власним статусом кво в очах суспільства – стати прикладом для батьків майбутніх геніїв?
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY