У моменти загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні, а такі моменти останнім часом є перманентними, особливого значення набувають щоденні телевізійні ток-шоу. Вони мають істотну перевагу над тижневими, позаяк дозволяють вести «гру на випередження», оперативно доносити до багатомільйонних мас ті або інші ідеї.

 

Нині, в умовах чергової позачергової кризи, політики знову штурмують телестудії й надають можливості обивателю милуватися своїми виразними фізіономіями з телеящиків. При цьому деякі ударники-багатоверстатники інформаційного фронту примудряються обдаровувати ошелешеного глядача саркастичними посмішками й гнівними тирадами по кілька разів на день із різних пропагандистських окопів... тьху – телеканалів.

 

Серед щоденних ток-шоу першою ластівкою стала «Точка зору» («ТЗ»), яка виходить на Першому національному з вівторка по п’ятницю (з 19.00 по 19.30). Здавалося, у другий тиждень жовтня, коли країна побачила перспективу виборів, у Першого каналу з’явилася реальна можливість поборотися за підвищення доволі низького рейтингу «Точки зору» й каналу в цілому, залучивши до діалогу провідних політиків (це – єдине ток-шоу, в якому у березні поточного року виступив президент Ющенко). Натомість керівництво каналу 7-го і 9 жовтня надало перевагу трансляції матчів чемпіонату світу з футзалу о 18.30, залишивши в ефірі тижня тільки дві програми Юрія Громницького.

 

Чим було викликане таке рішення? Щоби дати відповідь на це запитання, придивімось до того, що залишилося від «ТЗ» протягом другого тижня жовтня.

 

8 жовтня, у середу, Громницький спробував показати розмаїття думок різних політичних сил із приводу того, що вони зробили взагалі й що зроблять у випадку, якщо відбудуться позачергові вибори до ВР. Головними героями-антагоністами мали стати Володимир Яворівський і Ганна Герман. Та остання не з’явилася на програму, пославшись на внутрішньопартійні обставини (7 жовтня майже ті самі обставини дозволили їй взяти участь у щоденнику «Шустер live»). От і довелося як головного опонента Володимиру Яворівському висунути відносно молодого комуніста Олександра Голуба. Той чомусь виступав зі студії на Хрещатику. Чому? Боявся Юрій Громницький звести в одному приміщенні молодого й дебелого ґевала-комуніста з підстаркуватим протагоністом антикомунізму? Та цього разу думки пана Яворівського й товариша Голуба співпали повністю. Відносно молодий комуніст у своїх визначеннях «ідеї фікс» Президента України вказав на бажання нинішнього глави держави отримати другий президентський термін і знищити Юлію Тимошенко. Яворівський не заперечував. Дискусії не вийшло.

 

Але досвідчений Яворівський і його не дуже опозиційно налаштований опонент використали програму Громницького як політичну трибуну.

 

Перший із них, піддаючи нищівній критиці ймовірне рішення про дострокові вибори, жбурнув у широкі маси риторичне запитання про те, хто захоче мати справу з державою, яку в критичний момент всесвітньої кризи втягують у дострокові вибори. Як виявилося трохи згодом, емоційне запитання Яворівського було, як би то сказали шахові коментатори, «домашньою заготівкою» (рівно через дві години депутат-письменник із не меншим пафосом поставив те саме риторичне запитання вже у програмі Савіка Шустера). Потім пан Яворівський, навіть не відсапнувшись, посилаючись на своє «моральне право» депутата майже всіх скликань, заявив, що гіршого парламенту, ніж Верховна Рада VI скликання, в Україні ще не було. Таким чином, у пароксизмі полеміки з неіснуючим опонентом Володимир Олександрович не помітив, як заперечив самого себе, коханого. Насправді, якщо нинішня Верховна Рада така вже погана, якщо внаслідок її недолугості «уряд зробив у три рази менше, ніж міг зробити», то за всіма законами формальної логіки Яворівський мав закликати до негайного переобрання парламенту. Та він мислить іншими категоріями: нехай буде найгірша Верховна Рада, нехай страждає народ, але найважливіше, щоб з нами «хотіли мати справу». Хто саме – Яворівський не уточнив. Ось він, класичний зразок марксистсько-ленінської діалектики – закон заперечення заперечення у всій своїй красі!

 

Я навмисно зупинився на цьому епізоді, щоби читач, він же й глядач, замислився над тим, що в запалі самозамилування багато хто з політиків, навіть не помічаючи цього, вішає на його багатостраждальні вуха розварену до непотребу локшину. І на цю ваду страждає далеко не лише пан Яворівський.

 

У свою чергу, Олександр Голуб як добре вивчений урок виклав програму рідної партії, суть якої полягає в пріоритетності соціальних питань, а також укотре повторив тезу про необхідність усунення посади президента країни. От і все. 20 хвилин ефіру на Першому національному було витрачено на суперечливу риторику полум’яного патріота й комуністичне папужництво.

 

На двадцятій хвилині програми Яворівського замінила пара Ігор Кріль («Єдиний центр») – Олег Зарубінський (блок Литвина). Та й вони не внесли ніякого пожвавлення у програму. Кріль якось непереконливо спробував довести сумнівні тези, що в результаті дострокових виборів «оновлення буде досить серйозне» й «майбутній парламент працюватиме ефективніше». Зі свого боку, Зарубінський вказав на «штучне підведення країни під дострокові вибори», що обійдеться країні в набагато більше ніж 400 мільйонів гривень, необхідних для проведення виборів. Насамкінець литвинівець, не змінюючи інтонацій, закликав залучити до виборів «тисячі, десятки тисяч (!) закордонних спостерігачів», щоби мінімізувати фальсифікації. Знов заперечення заперечення! Якщо ти вважаєш дострокові вибори шкідливими для країни, то навіщо залучати стільки свідків нашої ганьби?

 

На завершення програми обидва диспутанти закликали до порядку в країні, щоправда не уточнили, як його навести. Отже, 30 хвилин прямого ефіру було, по суті, змарновано.

 

Другий і останній випуск «Точки зору» на минулому тижні також не викликав особливого інтересу. Гостями «ТЗ» були політологи Олексій Гарань і Володимир Фесенко, ще й Олексій Кошель у студії на Хрещатику. І знову ж таки: для чого було відокремлювати останнього від двох перших? Задля солідності? Краси? Адже Олексій Кошель аж ніяк не міг відігравати роль суперарбітра в суперечці двох вчених, яка так і не відбулася.

 

Обговорили причини розпуску Верховної Ради, вади й переваги пропорційної виборчої системи, імовірність того, що вибори не відбудуться внаслідок низької явки, формат політичних сил на майбутніх виборах, можливість імпічменту президента, процес дифузії в політичних партіях та блоках (у перекладі людською мовою – перебігання політиків із однієї сили до іншої) тощо. Зійшлися на тому, що на майбутніх виборах «будемо бачити низку спекуляцій, звинувачень» і т. д. (Кошель). А на яких виборах їх не було? Це й без експерта школи політичної аналітики НаУКМА відомо кожному школяру. Мабуть, переглянувши цю програму, Булат Окуджава заспівав би про «пассажи по вечерам, так просто, ни о чем».

 

Отже, замінюючи політику на футзал, керівництво Першого каналу таки мало рацію.

 

Набагато змістовнішими були щоденні ток-шоу «Шустер live». Ось їх тематика:

- 6 жовтня. Металургія України у справжній кризі. На що Тарас Чорновіл проміняв Партію регіонів?

- 7 жовтня. Чи розпустить Віктор Ющенко Парламент? До чого призведе падіння курсу гривні?

- 8 жовтня (спецвипуск). Чого народ України очікує від Віктора Ющенка? Як коментують рішення Віктора Ющенка народні депутати?

- 9 жовтня. Перша жертва виборів: причини розпаду міської ради Львова.

 

Та й за складом політиків, які брали участь у ток-шоу Шустера, воно виглядає значно привабливіше, ніж його аналог на Першому національному: Тарас Чорновіл, головний ньюзмейкер початку жовтня (6.10), Ганна Герман, яка є по суті рупором Партії регіонів і котрій пророкують №2 у виборчому списку регіоналів, і Володимир Литвин (7.10), ціле сузір’я яскравих вітчизняних політиків у спецвипуску 8 жовтня – Сергій Соболєв і Давид Жванія, Петро Порошенко, Анатолій Гриценко, Володимир Яворівський, Олександр Мороз, Леонід Черновецький та ще й такий гладіатор ток-шоу, як Нестор Шуфрич.

 

Отже, Савік Шустер зберіг кредит довіри серед вершків того, що у нас прийнято називати політичною елітою. Політики охоче йдуть до нього на програму, і він примудряється надати кожному з них можливість висловитися в повному обсязі.

 

Причому, полеміка йде жваво й інколи занадто гостро, що не може не привертати уваги глядача. Цьому сприяють, зокрема, провідні журналісти-хронікери, яких Савік залучає до своїх щоденних програм. Подеколи дехто з них, як, наприклад, Мустафа Найєм, відкрито звинувачують політиків у брехні, загострюючи обстановку до межі скандалу. Це цілком відповідає інтересам величезної частки глядачів, яка жадає телевидовищ і політичної крові учасників.

 

Вірний своїм принципам, Савік заохочує інколи скандальні заяви гостей свого шоу. Чого варте, наприклад, висловлювання безстрашного Нестора Шуфрича про президента України: «А Ющенко у нас вообще уникальный тип. Это как обезьяна с гранатой. Никогда не знаешь, где он ее уронит». У деяких сусідніх країнах за таке навіть самого народного депутата кинули би до буцегарні, а ведучого би назавжди вилучили з ефіру.

 

Савік Шустер надає можливість кожному учаснику відреагувати на подібні пасажі, ще й показати себе у повній красі.

 

Вадим Карасьов: «Это же хорошо. Это высокое качество политика, между прочим, – непредсказуемость». Така «відсіч інсинуаціям» Шуфрича повною мірою характеризує її автора як політолога й відкидає потребу у його подальших теревенях.

 

Виблиснув своїм фірмовим красномовством і дещо скутий на програмі у Юрія Громницького Володимир Яворівський: «Серйозні переговори – це тоді, коли сідають за стіл, починають домовлятися про, скажімо, погодження резусу політичного, ідей різних...». Прямо тобі Цицерон із Демосфеном!

 

Підбиваючи підсумок цього коротенького огляду, варто вказати на знаменник двох щоденних ток-шоу на нашому телебаченні. А знаменником цим є безплідне базікання й безкінечні теревені. Політики вправляються у красномовстві, милуючись при цьому самі собою. От якби до їх язиків прив’язати динамо-машину, то можна було би забезпечити струмом не тільки віддалені райони, але й експортувати електроенергію в сусідні країни і навіть у Африку. Що ж стосується наших ток-шоу, то найбільш суттєва різниця між ними полягає в тому, що Савік Шустер може виокремити з цієї говорильні скандальні моменти й зацікавити обивателя. Його колезі з Першого національного зробити це поки що не таланить. Що ж, побажаймо йому творчої наснаги. Його успіх сприятиме тому, що в людей сформується чіткіше уявлення про те, що сьогодні називається політичною елітою.