Увечері 10 жовтня українське телебачення явило глядачам справжню битву титанів. О 21.30 на телеканалі «Інтер» розпочалась нова політична програма «Свобода на Інтері» (текст, відео), створена за оригінальним форматом, що передбачає залучення політика в ролі ведучого-модератора. Ведучим першого випуску став Голова Верховної Ради VI скликання Арсеній Яценюк.

 

У цей самий час на телеканалі «Україна» у програмі «Шустер live» (текст, відео) відбулось безпрецедентне видовище – полеміка між Прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко та лідером Партії регіонів Віктором Януковичем. Уперше ці двоє політиків очно дискутували у прямому ефірі; так само вперше Віктор Янукович прийшов до студії політичного ток-шоу особисто. Раніше вважалося, що лідер опозиції уникає прямого ефіру, бо не впевнений у своїй красномовності. Юлія Тимошенко, пославшись на хворобу, на програму не прийшла і брала у ній участь у режимі телемосту.

 

В абсолютних показниках рейтинг і частка «Свободи на Інтері» (5,85% і 20,91% за загальнонаціональною панеллю GFK Ukraine, аудиторія 18+) були вищими за результат «Шустер live» (рейтинг 3,17%, частка 14,82%). Проте, якщо співвіднести ці цифри із середніми показниками обох каналів, узяти до уваги технічне покриття та інші важливі обставини, доводиться констатувати поразку саме «Інтера». Розчавити «Шустер live» «Свободою на Інтері», як свого часу була майже розчавлена «Свободою Савіка Шустера» програма «Свобода слова» Андрія Куликова, не вдалося.

 

Хоча, можливо, це лише питання часу. Адже не кожен тиждень вдаватиметься «Україні» залучати до програми головних і найпопулярніших політиків держави. Контрпрограмування, яке допомогло «Україні» встояти 10 жовтня, стало можливе внаслідок збігу серйозних політичних обставин. По-перше, розпуск Верховної Ради та фактичний старт виборчої кампанії. По-друге, масована атака на Тимошенко у ЗМІ (у перші дні після президентського Указу представник «Єдиного центру» Ігор Кріль побував у студіях 5-го і Першого каналів – неначе це він розпустив ВР; а вже 13 жовтня тижневик «ТСН. Підсумки» відкрився трьома поспіль антитимошенківськими сюжетами), на яку БЮТу треба було відповідати. По-третє, обопільне бажання і навіть потреба (з огляду на те, що «колабораціонізм» БЮТ і ПР буде однією з головних тем для чорного піару на майбутніх виборах) двох політиків показати своєму електорату, що навіть попри сумнозвісне спільне голосування, Янукович і Тимошенко залишаються опонентами. До речі, з огляду на останнє я не був би настільки категоричний, як багато хто з колег, визначаючи, «хто виграв і хто програв» у дебатах – виграли обоє, донісши до глядачів потрібний меседж. Але хтозна, коли наступного разу зірки складуться таким чином, що Тимошенко чи Януковичу знадобиться ефір у Шустера, і чи вдасться навіть у разі залучення цієї пари досягти такого ж саспенсу? Отже, доведеться Савіку задовольнятись Нестором Шуфричем, Леонідом Черновецьким і Володимиром Жириновським (як без нього?).

 

Відтак, шанси здобути над «Інтером» бодай моральну перемогу в нього не такі вже й великі. Дуже ймовірно, що наступного разу, побачивши «стандартну» програму Шустера із політиками не першого ешелону, ці люди віддадуть перевагу екзотичній «Свободі на Інтері», головна «фішка» якої працюватиме завжди. Адже всім цікаво подивитись, як поводитиметься, який вигляд матиме у ролі ведучого політичного ток-шоу Інна Богословська, Леонід Черновецький чи Михайло Добкін. Головний механізм глядацького інтересу до нового шоу споріднений із механізмом, що спонукає цікавитись проектами «з зірками»: бажання подивитись, як відома і добре знайома в певному амплуа людина (в цьому випадку – політик, а політики, як відомо, є головними celebrities в Україні) виглядатиме у незвичних обставинах. Зміст програми, контингент учасників та важливість обговорюваних тем, безперечно, залишаються важливими, але навіть у разі, якщо на порядку денному стоятиме якась із тем, що не надто збуджують масову аудиторію – освіта, медицина, ціни на газ, економічна криза та інші важливі, але не дуже «драйвові» речі, - програму все одно дивитимуться, бо в кожному випуску обов’язково буде щось нове. Для жанру українського політичного ток-шоу, заснованого на повторювані вже тисячу разів сказаного, це важить дуже багато.

 

З експрес-опитування знайомих – серед яких є ті, хто не цікавиться політикою взагалі або перестав цікавитись нею у 2005-му – знаю, що подвійне супершоу мало кого залишило байдужим. Як і те, що чи не більшість провела перші півтори години з пультом дистанційного управління, перемикаючи з «Інтера» на «Україну» і навпаки.

 

Як і слід було сподіватись, Арсеній Яценюк – не дарма ж рік працював спікером («говоруном») – добре впорався з роллю ведучого. Подекуди йому вдавалось дистанціюватись від власної політичної позиції та бути безстороннім (він навіть почав відокремлювати себе від влади – «Влада саме не може розібратися, ще й нас буде вплутувати»), тим часом як учасники програми так і не змогли забути, що перед ними – їхній колега-«нашоукраїнець», і раз у раз вступали з ним у полеміку у найкращих парламентських традиціях. Краще за будь-якого професійного ведучого – окрім, хіба що, Сергія Рахманіна в колишній «Дуелі» та Вячеслава Піховшека часів «5-го кута» та «Епіцентру» , - обізнаний на залаштунковій частині української політики, Яценюк, подекуди явно відступаючи від сценарію, ставив політикам правильні запитання та вправно «комутував» їх один з одним у суперечці. Дуже позитивним моментом було те, як ведучий «пішов у народ» і дав людям можливість ставити запитання та висловлювати свою думку – у порівнянні з «загробним світом» синюшної аудиторії «Шустер live» активна аудиторія «Свободи на Інтері» виграє. Хоча – і це обов’язковий зворотний бік цієї медалі – там, де дають висловитись десятьом із двохсот, залишається 190 незадоволених.

 

А от до складу запрошених у студію політиків виникають уже серйозніші запитання. Ось як представив їх пан Яценюк на початку програми (цитую за розшифруванням на сайті «Свободи на Інтері»:

 

«Як зазвичай у нас представлені всі політичні сили. Я хотів би сьогодні представити найбільшу фракцію – це фракція Партії Регіонів, яка представлена в українському Парламенті, яка представлена в нашій студії. Це Михайло Чечетов, це Ірина Акімова і це Михайло Папієв. Друга за кількісним складом фракція – це фракція колишньої коаліції – це Блок Юлії Тимошенко: Андрій Портнов та Сергій Соболєв. «Наша Україна Народна Самооборона». «Наша Україна» представлена Вірою Іванівною Ульянченко та Олександром Бондарем. Наступна за кількісним складом фракція – це КПУ. Петро Миколайович Симоненко – лідер фракції, керівник Комуністичної Партії, Алла Александровська та Петро Цибенко. І Блок Володимира Литвина – це безпосередньо Володимир Михайлович Литвин і Сергій Гриневецький. Також ми маємо сьогодні не експертів, а людей, які є лідерами громадської думки. Людей, які висловлять свою позицію з приводу того, що відбувається в країні, як вони бачать ті чи інші процеси. Це Олександр Пасхавер, це Ігор Ліхута, це Дмитро Корчинський та Олександр Пономарьов».

 

Ну, ви зрозуміли: «всі політичні сили» у розумінні Арсенія Петровича дорівнює «всі політичні сили, які мали фракції у небіжчиці Верховній Раді VI скликання». Позапарламентські політичні сили – не заслужили. Що ж, із таким підходом можна з натяжкою погодитись (адже потрібні бодай якісь критерії відсіву охочих попіаритись в ефірі «Інтера»), але наступне запитання – до пропорцій і складу представництв цих політичних сил. Бачимо у студії:

 

Партія регіонів – 175 мандатів – троє представників

БЮТ – 156 мандатів – двоє представників (пізніше до програми приєднався Андрій Шкіль)

«НУ-НС» - 72 мандати – двоє представників

КПУ – 27 мандатів – троє представників

Блок Литвина – 20 мандатів – двоє представників.

 

Отже, очевидно, пропорції між представництвом політичних сил у Верховній Раді та у студії «Свободи на Інтері» не дотримано. Якщо ж поглянути на те, хто саме був запрошений до студії, то бачимо: від Партії регіонів прийшли двоє представників умовної «групи Януковича» і одна – Ірина Акімова – представниця «групи Ахметова». Чи не логічно було б запросити й від «НУ-НС» по одному представникові «Нашої України» та «Народної Самооборони» (умовних, знов-таки) – адже відомо, що стежки цих двох блокотворчих сил давно розійшлися! Але думку зовсім не монолітної фракції в ефірі представляли двоє лояльних до Віктора Ющенка «нашоукраїнців».

 

Хоча, зрештою, перевагу отримали ті, хто краще за всіх вміє голосно і експресивно говорити – а це передусім Петро Симоненко та Володимир Литвин. Зауважмо: представники двох політичних сил, які ані до влади (тих, хто відповідає за управління державою), ані до опозиції (тих, хто пропонує свою, на їхню думку, кращу стратегію такого управління) де факто не належать. І чия участь у політичному житті країни протягом останнього року обмежувалась тим, що після переговорів за зачиненими дверми вони погоджувались (або не погоджувались) – невідомо за яких умов – підтримувати ті чи інші законопроекти. Які, до речі, часто доводилось скасовувати вже за кілька днів. Збалансувати нестримний потік демагогії з вуст цих віртуозів розмовного жанру, які є єдиним капіталом своїх партій, не під силу жодному модератору – хоча Яценюк намагався («Я думаю з Вашою позицією точно не погодиться Петро Миколайович Симоненко. Коротко, а не як завжди»). Можна припустити, що ця тенденція збережеться і в наступних програмах, незалежно від того, наскільки вправними будуть їх ведучі-політики. До речі, цілком імовірно, що вправність ведучого буде обернено пропорційною глядацькому інтересу, адже за тими ж таки законами реаліті-шоу «з зірками» аудиторії значно цікавіше дивитись, як публічна особа «лажає», і переконуватись у її недосконалості. Ну і, звичайно, найграндіознішим видовищем тисячоліття обіцяє бути програма з Леонідом Черновецьким. Який, до речі, 10 жовтня вже струснув ефір «Шустер live» промовою в дусі Мартіна Лютера Кінга. І сміх, і гріх…

 

Ще одна прикра обставина, що випливає із заміни ведучого-журналіста політиком, - це зведення нанівець такого, напевно, найкориснішого для суспільства елементу суспільно-політичних ток-шоу з VIP-учасниками, як добування (а часом навіть вибивання) нової інформації. Для того, щоб «розколоти» політика у студії на важливі зізнання, які згодом з’являться у стрічках інформаційних агенцій, ведучому-журналісту слід, по-перше, повністю володіти контекстом та знати поточну політичну ситуацію, по-друге, не боятися ставити незручні запитання та за потреби «дотискати» співрозмовника, по-третє, вміти зафіксувати отриману ексклюзивну інформацію, привернути до неї увагу глядачів. На жаль, ані Арсеній Яценюк, ані його ймовірні наступники не мають завдання добувати ексклюзив, і навряд чи це робитимуть. Хоча дещо таки було - ведучому першого випуску «Свободи на Інтері» вдалося спровокувати Михайла Чечетова на пояснення його «диригування» депутатами Партії регіонів під час голосування у ВР: «Я хочу, чтобы люди понимали. За этим поднятием руки стоит работа десятков экспертов, которые вырабатывают концепцию голосования по тому или иному вопросам».

 

Одним словом, буде цікаво. Але чи корисно? Формат «Свободи на Інтері», хоч який прогресивний він є, ховає в себе небезпеку. Йдеться про деперсоніфікацію відповідальності за те, що відбувається у програмі.

 

«Свобода слова» і «Свобода» Савіка Шустера, «Свобода слова» Андрія Куликова, «Я так думаю» Анни Безулик, «Один за всіх» Олександра Мельничука і Юрія Громницького та більшість інших політичних ток-шоу завжди позиціонувались як авторські програми. Політики ходили на ефір «до Шустера», «до Куликова» чи «до Громницького», і хоч над кожною програмою працює редакторська та режисерська групи, відповідальність за її зміст несе передусім сам ведучий. Не дарма ж на кучеряву голову Савіка Шустера за ці роки впало стільки звинувачень – у маніпуляторстві, обслуговуванні інтересів олігархів чи політичних партій, служінні невідомо яким ворожим силам, злочинній байдужості до долі України тощо.

 

Хто дивився сюжет Романа Вінтоніва про зйомки першого випуску «Свободи на Інтері» у «Подробицях тижня» 12 жовтня, той бачив у студії людей, які тепер вирішують усе у програмі: генерального продюсера каналу Ганну Безлюдну, продюсера Єгора Бенкендорфа та інших. Їхні обличчя, щоправда, впізнають далеко не всі пересічні телеглядачі. Що ж до ведучого, то він – лише один із учасників програми, якому доручено виконувати роль модератора і брати певну участь у підготовці програми. Його дії не обмежені жодними кодексами журналістської етики, жодними професійними стандартами, а лише документом під назвою «Соглашение об участии в общественно-политическом ток-шоу ”Свобода на Интере”», із яким «ТК» мала нагоду ознайомитись завдяки джерелу на каналі.

 

За цією угодою ведучий має брати участь в обговоренні тем програми, подати свою пропозицію щодо вибору політиків, яких запросять на програму, і навіть підготувати аналітичну довідку із теми, яку сам запропонував, «для того, щоб редакційна служба змогла змоделювати можливий хід дискусії і у разі необхідності забезпечити додаткову змістовну підготовку спікера». Складання сценарію програми та добір учасників-політиків і «лідерів громадської думки» належить до компетенції редакційної служби. До кого апелювати, якщо бачиш в ефірі відверті зловживання? Кого винуватити в тому, що та чи інша позиція представлена у програмі непропорційно?

 

Для першого випуску це, можливо, ще не було актуально. Та з наближенням виборів та активізацією виборчої кампанії перебування політиків в ефірі стане надто дорогим і запитаним, щоб не скористатись чудовою нагодою і не встановити «платню за вхід» для учасників програми. Надто ж зважаючи на те, що серед авторів концепції шоу – Володимир Грановський, політичний консультант Банкової, який дотепер залишається сірим кардиналом «Інтера». І те, що формат «Свободи на Інтері» є апріорі взаємовигідним для каналу, який отримує рейтингове видовище, та політиків, які крутяться в кадрі (а особливо для політика-ведучого – після такої програми його впізнаваність різко зросте), не означає, що канал відмовиться від додаткової вигоди в конвертах. 

 

Отже, нібито «свобода», яку пропонує програма без ведучого-журналіста, виливається у безвідповідальність із великою спокусою корупції. І знову ми спостерігаємо рух у бік менш відповідального перед суспільством телебачення, здатного зайти настільки далеко, наскільки дозволить сумління його менеджменту. А менеджмент, як ми вже з’ясували, цікавиться думкою тільки «людей, із якими працює багато років і на яких може розраховувати», і – знов-таки, до теми «моральності» – не вважає, що на телебаченні діють якісь інші правила, аніж у будь-якому бізнесі.