Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт почав догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, - тільки пила, тільки й їла!
Мене з дитинства не полишає думка – ну чому ця коза була таким стервом?! Навіщо методично брехала діду? Може, вона хворіла на психологічні розлади? Чи може в бідної кози просто був склероз, і вона справді не пам'ятала, що відбувалось протягом дня? Це залишалось таємницею...
От дід розсердився на сина, що він погано худобу доглядає, та й прогнав його.
На другий день посилає другого сина – меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гнати додому.
Тільки почав до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, - тільки пила, тільки й їла!
От дід і того сина прогнав.
Ну, тепер зрозуміли? Клята коза банально прибирала конкурентів! Заради дідового майна, яке вирішила успадкувати... Вигнані в шию родичі вже не могли претендувати на свою частку по тодішньому казковому законодавству (любі дітки, брати з сестрами та інші спадкоємці першого та другого кола – заспокойтесь, в Україні законодавство дещо інше). І при цьому користувалась чорним піаром, безсоромно надаючи неправдиву інформацію про свій раціон та графік харчування!
Але дід був легковірний, та й сам, мабуть, не дуже довіряв своїм близьким, тому не здогадався перевірити інформацію, отриману від Кози.
На третій день посилає вже жінку... (з тим же результатом).
І тільки коли сам особисто (як повний дурень) випас козу і почув від неї ТУ САМУ ПІСНЮ... «Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла»...
От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати...
Не будемо засуджувати діда – він-бо жив до нової інформаційної ери. Хіба сьогодні мало редакторів (і навіть головних редакторів), які так само не переймаються перевіркою отриманої інформації? Мало того, якщо та інформація негативна – вони дуже швидко, дуже радісно і дуже голосно її транслюють. І різати їх за це ніхто сьогодні не має права...
А коза вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку, - вона туди вбігла та й заховалась на печі.
От прибігає зайчик, коли чує – хтось є у хатці. Зайчик і питається:
- А хто, хто в моїй хатці?
А коза сидить на печі та й каже:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
От зайчик злякався, вибіг із хатки, сів під дубком та й плаче.
Ну що, молодець коза – найкращий спосіб захисту – напад!
Коли йде ведмідь та й питається:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А ведмідь:
- От я його вижену!
Побіг до хатки:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
Ведмідь ізлякався.
- Ні, - каже, - зайчику-побігайчику, не вижену – боюсь.
От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається...
З вовком, як Ви знаєте, відбулася та сама історія, що й із ведмедем. А далі – те саме повторилося і з лисичкою. Всі вони тікали геть, зачувши страшну пісеньку кози (тим паче, що співала вона її голосом Теліпа Кіркірова та у стилі хіп-хоп). А щодо стилю – непогана ідея для сучасних українських гуртів – може вийти справжній «хітяра»:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
Та що ж це таке? Чому всі ці звірі боялись козу, навіть не бачачи її у вічі, так би мовити «на слух»?
Все просто, колеги. Коза була асом самопіару. Вона створила собі такий імідж, що справді «йде попереду вас». Використовуючи методи залякування та прямих погроз, коза вигравала у набагато сильніших за неї звірів ще до того, як вони заходили у сіни хатинки. Майстерно розписуючи майбутню розправу аж до апофеозного замітання хвостиком останків опонента, коза красномовно та конкретно «програмувала» його на програш.
...Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А рак:
- От я його вижену!
- Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!
- Отже, вижену!
От поліз раку хатку та й питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі ту саму пісню:
Я коза – дереза,
За три копи куплена...
А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
А я рак-неборак,
Як ущипну – буде знак!
Так як ущипне козу клешнями!..
Коза як замекає, та з печі, та з хати – побігла, тільки видно!
От зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує!
Та й став жити в своїй хатці.
Чому рак зміг зробити те, що не вдалося ведмедю? Бо не піддався козиній пропаганді, і до того ж мав власний погляд на вирішення проблеми:
А я рак-неборак,
Як ущипну – буде знак!
Ви думаєте це все? Ні, колеги і колєжанки, є ще один важливий нюанс. Чи звернули Ви увагу на роль, яку відіграв у цій історії зайчик?
Хто повідомляв звірям що у хатці «страшний звір сидить»? Хто всім своїм виглядом показував безнадійність ситуації? Хто переконував кожного наступного у неможливості її змінити? (Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!).
Класичний приклад того, як можна використати «третю особу» у інформаційній війні. Козі не потрібно було переконувати ведмедя, вовка та лисичку по одинці. Достатньо було «переконати» зайчика, а він вже далі робив свою справу чудово. По суті, зайчик виступив «каналом», що транслював інформацію на «цільову аудиторію». Звідси – важливий висновок. Хто контролює канал – контролює аудиторію.
publicity.kiev.ua
