Розумні думки до мене приходять двічі на день – вранці, коли я стою під гарячим душем, і вночі, в ту непевну мить, коли я вже майже засинаю. Після виступу нашого Президента зі зверненням до народу заснути я вже не змогла, через це перша розумна думка навідала мене вранці під гарячим душем, і вона вкотре набула обрисів неоригінального вже гамлетівського запитання, яке мучить мене (і ще кількох мільйонів українців) протягом останніх років. Формулюється це риторичне запитання тупо і наївно: «За що ми стояли на майдані?».  

 

Я спробую відповісти на це запитання. Ми стояли не за справедливість і не за світле майбутнє. Два місяці поспіль на засніжених вулицях при температурі, не зовсім комфортній для життя і здоров’я, раз по раз вигукуючи «Ю-щен-ко!» і «Разом нас багато!», ми мали на меті щось зовсім інше. Я не баба Параска, і в мене на той час уже давно не було ілюзій, але мені здається, що тоді ми стояли за те, щоб нарешті, згідно з відомим висловом, обрати ту владу, якої ми всі, разом узяті, гідні. Пане Монтеск’є, якби ви були живі, я хотіла б подивитися вам у вічі і суворо спитати: хіба український народ гідний такої влади? Або по-іншому: чи ця влада гідна свого народу? 

 

За останні чотири роки в нашій країні чотири рази були вибори і, відповідно, виборчі перегони. Наш народ, заполітизований уже і без того по самі фаберже, за ці роки забув, що в житті бувають якісь інші цінності, окрім політики, цін на енергоносії і Савіка Шустера. Мені, наївній дурочці (і ще кільком мільйонів українців), хочеться знати, чи ця комедія (трагедія?) скінчиться при моєму (нашому?) житті? Чи зможемо ми колись просто жити, думати про щось хороше, любити, народжувати дітей, читати розумні книжки, не замислюючись про те, що наша влада може в черговий раз нас зрадити?  

 

Нас знову закликали йти на вибори. ОК! Ідея гарна, але мета? З кого або, перепрошую, з чого ми маємо вибирати? 

 

Для тих, хто не пам’ятає, нагадаю. Наш чудовий, вічно юний парламент ми обираємо за партійними списками. Нагадаю ще: закон про саме цей спосіб обрання парламенту було прийнято на початку липня 2005 року. Чудовий, просто геніальний час для прийняття такого закону! Люди, вже розслаблені думками про майбутні відпустки, навіть не зрозуміли, що нам узаконили вибори без вибору! Тепер ми мусимо голосувати за кілька партій. Вибір у нас невеликий: регіони, наша україна, бют, комуністи, блок литвина (я навмисно пишу ці назви з маленької літери). Від того, що у списку «Нашої України» вже не буде Вакарчука, а до якоїсь партії приєднається Дейвід Коперфілд, різниці великої не буде, і на вибір народу (перепрошую, електорату) це суттєво не вплине. Можливо, до компанії сумновідомих партій приєднаються ще вітренко, корчинський, тягнибок і ще кілька добродіїв. Тоді у Верховній Раді їм усім буде, безумовно, набагато веселіше. А нам із цього що? Хай розважаються самі. 

Я (і ще кілька мільйонів українців) давно вже зрозуміли, що ми і наша влада живемо у паралельних світах. То й нехай! Живіть собі! Не чіпайте нас! Сваріться, миріться, утворюйте будь-які коаліції! Ми вас вибрали, і нам тепер байдуже. Ви ж розумієте, що в нас однаково вибору нема? 450 + ОДИН + ОДНА – від перестановки податків сума податків, які ми сплачуємо на ваше утримання, однаково не зміниться. То переставляйтеся, як хочете, але не чіпайте нас! Навіщо нам знову йти на вибори? Чи вам обов’язково треба «переставлятися» привселюдно? Це такий ваш тяжкий хрест – політичний ексгібіціонізм? Відкрийте для себе спеціальний телеканал, який буде так само закодований і платний, як інші порнографічні канали на нашому кабельному телебаченні, і показуйте там себе у всій красі в нічний час. Але щоб не бачили діти!!! 

 

Мені здається, з цієї ситуації є два виходи: або наші політики пакують валізи і їдуть кудись світ за очі шукати гідний їх народ, або те саме зробить народ. Поїде світ за очі. Якщо навіть у мене, у великої (без жодної іронії) патріотки України, почали з’являтися такі думки, то я вже навіть і не знаю...  

 

P.S. Мій син, якому цього року виповнилося вісімнадцять, 7 грудня (як йому сказав Президент) уперше піде голосувати. Він давно чекав цього щастя (зробити свій вибір), бо ми намагалися виховати з нього справжнього (без жодної іронії) свідомого українця. І він спитає мене і чоловіка: «Любі мої батьки, за кого ви мені порадите голосувати?». А ми йому, напевно, скажемо: «Знаєш що, краще цього разу посидь дома. На вулиці холодно, ще застудишся...».