detector.media
Юрій Луканов
, для «Детектор медіа»
26.09.2008 10:20
Вахтанг Кіпіані – Плюшкін із плюсом українського самвидаву
Вахтанг Кіпіані – Плюшкін із плюсом українського самвидаву
Хто б повірив, що самвидавці – герої, якби не Вахтанг Кіпіані? Звісно, вони би згадували свої минулі дні, розповідали б, яку колосальну роботу було зроблено, але неодмінно знайшовся б якийсь скептичний студентик, у якого ще молоко на губах не обсохло, і спитав би з юнацькою безпосередністю: «Чому я вам повинен на слово вірити? Докази у вас є?». І ось тут на сцену вийшов Вахтанг, котрий у Києво-Могилянській академії організував виставку самвидаву з власної колекції.
 
Якось автор цих рядків побував у Вахтанга вдома і на власні очі переконався, що той, наче Плюшкін, аркушик до аркушика, газетку до газетки, журнальчик до журнальчика, листівочку до листівочки наскладав цілу гору матеріалів українського самвидаву, котрий зайняв у нього значний шмат однієї з кімнат. Тільки на відміну від випадку гоголівського героя, Вахтангова колекціонерська скупість не позбавлена сенсу і навіть навпаки – має важливе значення.
 
На відкритті виставки Вахтанга зібралася купа народу, який оті підпільні видання випускав. Як сказав, виступаючи на відкритті, колишній дисидент Євген Сверстюк – коли вони писали свої твори, то знали точно, що можуть за них отримати – чи то до трьох років, чи то до дванадцяти. Він сказав, що самвидав – це була така література, яка сама себе поширювала. Себто її друкували у кількох примірниках, а потім вона розходилася у народі і сам народ її поширював. Він згадав випадок на суді дисидента Василя Овсієнка, котрий поширював самвидав. Суддя запитує його: «Кому ви давали підпільну літературу?». «Всім, хто бажав, – відповів Овсієнко. – Міг би і вам дати». «Мені ніхто не давав», – каже суддя. «Так я давав порядним людям», – сказав Овсієнко.
 
Але підпільна література часів Сверстюка й Овсієнка була явищем досить рідкісним. Вона виготовлялася на друкарській машинці і поширювалася серед відносно невеликої кількості людей. А ось під час перебудови в Радянському Союзі самвидав став масовим явищем. Активісти з усього Радянського Союзу їздили тоді до Литви й інших балтійських республік, котрі відкрили доступ до копіювальної техніки. Завдяки цьому країну накрила хвиля саморобних газет і журналів, що висвітлювали події з іншої, відмінної від хай навіть уже злібералізованої, але офіційної точки зору. Діти епохи інтернету сьогодні можуть скептично посміятися з отих недолугих газеток, котрі Кіпіані виставив у Могилянці, але свого часу вони справили на суспільство такий вплив, котрий можна порівняти з упливом від запровадження інтернету.
 
Певна річ, учасники презентації видивлялися творіння свої власних рук. Ставали біля них і згадували, як ховали в дорозі з Литви тиражі газет, аби їх не накрила міліція чи й навіть КДБ. Посадити на той час уже не посадили б, але збитків завдали би значних. Згадували покійних журналістів Олександра Кривенка і Сергія Набоку, котрі були одними з найактивніших видавців самвидавних газет. А журналістка з каналу «1+1» Леся Сакада-Островська принесла у подарунок Вахтангові якісь старі самвидавні газети, котрі у неї збереглися ще з початку 90-х років. Коли Вахтанг сказав жартома, що так повинні чинити всі порядні люди, хтось із присутніх, мабуть, відчув докір сумління… Хтось, але не автор цих рядків, бо все, що в мене було, – я вже давно віддав Кіпіані.
 
Юрій Луканов
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY