«Pay-to-play», «заказуха», «cash for news coverage», «джинса» – Україна дала свою влучну назву для досить поширеному у світі явищу – корупції в медіа. Вона існує не лише в Україні, та інші країни – а радше їх медіа – намагаються з нею боротися. У нас же часто розводять руками, мовляв, боротись з джин сою – все одно що з погодою. До того ж, на відміну від погоди, це явище, кажуть, влаштовує всіх: і ЗМІ, і журналістів, і замовників… І як із тим боротися?

 

Казати, що джинса існує лише в Україні, або лише на пострадянському просторі – як мінімум наївно. Як і корупція, тією чи іншою мірою вона присутня майже в усіх країнах.

 

Водночас у багатьох країнах чітко розуміють, що це явище не є нормальним для хоча б трохи демократичного суспільства. Адже через замовні матеріали глядачі не мають змоги отримувати правдиву та об’єктивну інформацію і втрачають довіру до медіа. ЗМІ, які у короткостроковій перспективі гарно заробляють на замовних сюжетах (ціни на джинсу українського виробництва вже давно не секрет, особливо напередодні виборів), програють у перспективі довгостроковій.

 

Розуміючи це, наші південні сусіди вирішили боротися з корупцією в ЗМІ. Турецька газета «Хуррієт» започаткувала та фінансувала Міжнародний рейтинг хабарництва за висвітлення новин (International Index of Bribery for News Coverage). Разом із Інститутом зв’язків із громадськістю США та Міжнародною асоціацією зв’язків із громадськістю газета створила рейтинг країн із найбільшою вірогідністю існування корупції в ЗМІ. Видання цікавилося, як співвідноситься ситуація в Туреччині з іншими країнами і як її можна покращити. Рейтинг здобув суттєвого міжнародного розголосу.

 

Стверджувати щось напевно про джинсу дуже важко. Адже довести, що той чи інший матеріал – проплачений, практично неможливо. Тому у рейтингу весь час фігурує слово «вірогідність».

 

Отже, загалом до рейтингу увійшли 66 країн. Найменш схильними до корупції в медіа виявилися Фінляндія, Данія, Нова Зеландія, Швейцарія та Німеччина. США, де скандали все ж виникають, посідають 14-те місце. А Україна має почесне 46-те місце. Позаду неї лише одна європейська країна – Хорватія, решта – країни Азії та Африки. Отже, ми на двадцятому місці серед країн із найбільш корумпованими ЗМІ. Як кажуть, «буває гірше, але рідше».

 

Цей рейтинг цікавий іншим: експерти, користуючись даними міжнародних організацій, в тому числі ЦРУ, Freedom House, Transparency International та інших, вивели низку факторів, від яких залежить корупція в медіа. Тоді стає очевидним, як із нею боротися.

 

Перш за все, під час складання рейтингу до уваги брали 8 факторів:

1) усталена традиція самовизначення громадян;

2) досконале антикорупційне законодавство та його ефективне застосування;

3) підзвітність влади громадянам на всіх рівнях;

4) високе фінансування початкової освіти;

5) високий рівень освіти журналістів;

6) усталений, розповсюджений та дієвий кодекс журналістської етики;

7) вільна преса, свобода слова та вільний обіг інформації;

8) висока конкуренція серед ЗМІ (за даними http://www.uni.edu/~kruckebe).

 

Що маємо в Україні? Неусталений ринок медіа, нерозвинена традиція зв’язків із громадськістю (і тому слово «піар» із негативним відтінком), помножені на невисоку заробітну платню журналістів – і, як казав один діяч, «маємо те, що маємо».

 

Та в нашій країні проблема глибша, і полягає вона не у медійній сфері: у державі взагалі немає зацікавленості у налагодженні суспільного життя. Наприклад, в Україні (без іронії) – одне з найпрогресивніших антикорупційних законодавств у світі, але воно не працює. Так само, як не працює податкове законодавство, так само, як законодавство не регулює бізнес.

 

І це лише вершина айсбергу, за якої чекати глибокої самосвідомості від медіа наївно. Журналістські ініціативи на кшталт «Не продаємося!» – це волання в пустелі, яке, на жаль, не матиме суттєвих результатів без загального розуміння та прагнення до змін. Без розуміння того, що те, що наразі відбувається, – ненормально. А за «нормально» комусь може бути не так зручно, і це треба пережити, і треба спробувати щось змінити.

 

Рейтинг хабарництва в медіа – спроба показати, з чого слід розпочинати зміни, виведення окремих складових: влада, освіта, здорова медійна сфера. Покращивши їх, можна змінити ситуацію. Простого рецепту тут немає, і чергові зміни законодавства не допоможуть. Рейтинг хабарництва – спроба Туреччини усвідомити ситуацію у себе вдома. Ця країна у рейтингу, до речі, була нижча за Україну, та вона просто хоче змін.