У відповідь на матеріал Віри Мериканець «Свідомо или нет?» керівник бюро журналістських розслідувань «Свідомо» розповідає про цілі, методи та систему роботи свого проекту.
З повагою ставлюся до права видань торкатися будь-яких тем і до права колег писати будь-які матеріали. Тим, кого зацікавив матеріал про розповсюдження наших розслідувань, пропоную відповіді на запитання, порушені «Детектор медіаю».
1. Працювати для найкращих місцевих ЗМІ – це мета, яку бюро журналістських розслідувань «Свідомо» проголосило в момент утворення. У якісних місцевих газет є довіра читача, фінансовий успіх і достатньо високий рівень незалежності. У нас – бажання робити для них розслідування, які б допомогли їхнім читачам краще розібратися у повсякденних проблемах національного рівня і в тому, як їх можна вирішити.
2. Звідси і назва бюро. Ми будемо спеціалізуватися на темах, які найбільше впливають на життя людей в кожному населеному пункті і вирішення яких потребує національного розуміння, дискусії і бажання. Ось перші 10 тем, якими ми зайнялися:
а) Чому пиво не алкоголь – про дивне регулювання напою, який став найпопулярнішим у підлітків;
б) Які висновки зроблено після смерті від краснухи – про вади системи вакцинації в Україні;
в) Як гральний бізнес охоплює Україну, а депутати нічого не роблять;
г) Які висновки військових із війни у Грузії;
д) Де застрягли обіцянки усіх політичних сил скасувати пільги депутатам і які пільги вже отримали представники усіх парламентських фракцій;
є) Що з нашими Збройними Силами – про те, як контрактна армія не виходить, а обов’язковий призов скасовується;
ж) Як фармацевти мотивують лікарів виписувати потрібні ліки і куди дивиться МОЗ;
з) Коли впаде гривня – про катастрофічний стан торгівельного балансу, який у майбутньому загрожує сильною девальвацією.
При цьому ми собі встановили формат: розслідувати не лише зловживання, але й те, чому вони виникають, як це можна змінити, хто це просуває, а хто гальмує. Наше ціль – щоби після кожного нашого тексту у читача залишався не лише поганий настрій «як все погано і які політики мерзотники» (це і так усім відомо), але й розуміння, де вихід і як його пошук можна прискорити власноруч. Як мінімум – за що голосувати на наступних виборах.
3. Видання-партнерів ми собі вибираємо за формулою: найкраща газета у місті по співвідношенню репутація/наклад. Нам це дозволило охопити всю країну, а після переходу на систему передплати це забезпечить бюро і фінансову незалежність. Для партнерів така система означатиме невисоку вартість передплати. Між собою вони, за рідкісними винятками, не конкурують. Перше розслідування про небезпечну доступність пива і його лоббі надрукували двадцять п’ять видань: від ужгородського «РІО» до луганського «Вечернего Луганска». Усі головні редактори висловили задоволення цим фактом і повідомили, що чекають на наступні матеріали. Виянток склала одна газета з обласного центру. Її головний редактор звернула увагу на той факт, що районна газета з цієї ж області, яка теж приєдналася до проекту (і є дуже сильною), конкурує з обласною в кількох районах. Цю проблему будемо вирішувати у переговорах з обома виданнями.
4. У двох містах перше розслідування отримали одразу дві газети. У Запоріжжі – «Остров Свободы» та «Портмоне», в Рівному – «ОГО» та «Рівненський репортер». Сталося це так. Своїми партнерами ми бачимо якісні і популярні «Остров Свободы» та «ОГО». Ми самі запропонували їм співпрацю. Але ще до цього до нас звернулися керівники «Портмоне» та «Рівненського репортеру» з проханням включити їх у проект. Обом колегам ми надіслали перший матеріал, але повідомили, що партнерами на майбутнє бачимо інші видання. Дуже сподіваємося, що вони не образяться. «Остров Свободы» та «ОГО» ми теж попередили про інтерес інших видань і про наше бажання мати довгострокову співпрацю саме з ними. Упевнений, що вона принесе багато користі обом сторонам.
5. Про підпис «Спеціально для...». Чесно скажу, це формулювання я взяв із проекту «Сіндікат», який робить якісні тексти для видань по всьому світу. На мій погляд, наші розслідування справді робляться спеціально для «Галицького кореспондента» в Івано-Франківську, «Нової доби» у Черкасах, «7 дней» у Чернігові та інших. Робляться і будуть робитися, бо (ще раз) у кожному місті в нас буде лише один партнер, а інших колег ми будемо просити дотримуватися авторського права. Але, можливо, я помиляюся. Коли підготуємо нове розслідування, обговорю з кожним редактором-партнером коректність такого підпису.
6. Про гроші. Бюро лише створюється. Два з розслідувань, які ми зараз ведемо, ми переробляємо вже по третьому разу, бо хочемо більшої глибини, достовірності і доступності. Це я до того, що поки ми не можемо нічого продавати – нема регулярності – і до листопада наші партнери будуть отримувати всі розслідування безкоштовно. У цей період нам страшенно допомагає грант Фонду «Відродження», за що ми йому дуже вдячні. Для тих, хто вважає це солодким хлібом, повідомлю, що я особисто з початку липня по сьогодні отримав від бюро 300 доларів.
Тому, звичайно, ми прагнемо власних доходів і власного фінансового успіху. Це моя мрія – не акціями, зверненнями і круглими столами (при всій повазі до цих інструментів), а реальним бізнес-проектом довести, що у цій країні можна самостійно робити глибокі, суспільно важливі, незаангажовані розслідування і бути рентабельним. Якраз зараз найбільший мій страх – перетворитися на грантівський проект, якій існує лише у звітах і який зникне, коли закінчаться гроші. Якщо нам за рік не вдасться стати на ноги, я сам перший скажу – я провалив цю ідею.
Зураб Аласанія влучно запитав у нас із Іванкою Коберник у Харкові – чому студенти мають вірити в те, що краще працювати за стандартами, якщо про це кажуть двоє телеведучих, які до цього втратили роботу, що зробила їх відомими. Отже, час не словом, а ділом :). З листопада ми почнемо продавати передплату. Заробляти на Фонді ми не будемо. Для тих, хто не знає: кожен проект гранту проходить ретельну перевірку і прибутковий бізнес Фондом не фінансується. Стати прибутковим бізнесом і не мати потреби в грантах, а навпаки – самому їх давати на розслідування – це наша мета.
7. І останнє. Ми відкриті до критики, порад та пропозицій. В нас є цілі, є бажання і досвід, щоб їх досягти, але це ще треба зробити. Скажу чесно: я, наприклад, відчуваю, наскільки я як журналіст заслаб на телебаченні і як треба відновлювати джерела інформації, знання процесів та ринків і вміння знаходити теми. Перше своє розслідування я сам оцінив на 3+. А треба вийти на 5 та ще й мінімум щотижня. А на наступний рік ми хочемо об’єднати журналістів-розслідувальників по всій країні, щоб допомагати одне одному контактами, інформацією, порадами і підтримкою. Це все не зробить один Єгор Соболєв, ми хочемо і будемо співпрацювати з усіма, хто має досягнення у цій сфері – від «Української правди» до Інституту розвитку регіональної преси. І щоби це вдалося, треба поводитися професійно і порядно. Тому якщо в когось виникатимуть сумніви, заперечення або просто думки як справу розслідувань можна просувати краще, давайте нам знати напряму. Не лише через «Детектор медіа».
